- •2. Теоретичний аналіз методу прогнозування по аналогії по відношенню до конфлікту в придністров’ї, та конфлікту на донбасі
- •1. 1. Нагірно-Карабахський військовий конфлікт
- •1. 2. Військовий конфлікт на Сході України
- •2. Теоретичний аналіз методу прогнозування по аналогії по відношенню до конфлікту в придністров’ї, та конфлікту на донбасі
- •1. Бунтівний регіон частково легітимізується за мирною угодою, яку визнав світ.
- •2. Конфлікт «заморожується».
- •3. Самопроголошена республіка ліквідовується військовою силою.
2. Теоретичний аналіз методу прогнозування по аналогії по відношенню до конфлікту в придністров’ї, та конфлікту на донбасі
Під терміном «прогнозування» розуміють процес визначення перспектив розвитку якогось явища, події, що ґрунтується на знанні закономірностей суспільного розвитку та взятті до уваги інформації про минулий і сучасний стан цього явища чи події. Прогнозування (за Л. Регуш) – один з видів людської діяльності, у котрій знання про майбутнє становить «основний продукт» пізнавальної прогностичної діяльності, а її мета – одержання прогнозу; «процесдослідження», «аналіз», «сторона пізнавальної діяльності», пізнавальна діяльність людини.
Одним із методів прогнозу є прогнозування за аналогією, який заснований на теорії подібності і визначений пошуком подібності та відмінності в порівнянні прогнозованої ситуації або технології з якою-небудь подібною ситуацією і технологією в минулому. У відомому визначенні І.Т. Фролова аналогія (з грецької – «відповідність») розглядається як «схожість нетотожних об’єктів у деяких сторонах, якостях, відносинах.
У цьому методі досліджуються структурно-функціональні відповідності, еволюційні закономірності, динаміка розвитку подій, етапність, темп, результативність тощо. Цей метод дуже поширений, особливо зважаючи на те, що він є найбільш близьким до людського розуму.
Найбільш складним моментом цього методу є пошук історичної паралелі з прогнозованою ситуацією. На думку Дж. Мартіно, проблеми, пов’язані з історичною унікальністю, неможливо ніяким чином вирішити, окрім аналізу максимальної кількості модельних ситуацій. Для проведення порівняння необхідно встановити сукупність аспектів, за якими будуть аналізуватися обидві ситуації. Джордж Мартіно виділяє такі аспекти як: технологічний, економічний, управлінський, політичний, соціальний, культурний, інтелектуальний, етичний, екологічний. За допомогою цих аспектів стає можливим проводити систематичні зіставлення пар ситуацій, для визначення того, чи можлива між ними формальна аналогія.
У багатьох випадках при зіставленні можна знехтувати деякими аспектами що не впливають на результат ситуації і відмінності в цих аспектах не обов’язково враховувати. Однак дві ситуації необхідно порівняти на схожість або відмінність з тих аспектів, які визнані істотними. Крім того, сукупність аспектів служить прогнозисту як мінімум в якості контрольного списку, який допомагає забезпечити порівняння всіх тих особливостей модельної і прогнозованою ситуації, за якими він повинен був провести зіставлення.
Для прогнозування за аналогією було проведено порівняльний аналіз конфлікту на Донбасі з Придністровським конфліктом. Дослідивши ці конфлікти було обрано найістотніші аспекти: політичний, економічний, етнічний, ідеологічний та історичний. В результаті проведеного аналізу ми дійшли висновку що каталізатором початку військових конфліктів на Донбасі та Придністров’ї стали саме політичний, ідеологічний та етнічний аспект. Важливими аспектами що впливають на розвиток та подальше врегулювання цих конфліктів залишаються історичний та економічний чинники.
РОЗДІЛ 2
ПРАКТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
За формальною аналогією у дослідженні виокремлені різні аспекти (історичний, етнічний, економічний, політичний), які систематично були зіставлені щодо військових конфліктів з метою виокремлення їх подібних та відмінних рис.
конфлікт на Сході України/Нагірно-Карабахський конфлікт
Історія |
З давніх давен землі, які ми зараз називаємо південно-східною Україною, були заселені кочовими племенами. Називались вони Диким степом. Згодом, вони належали до так званої козацької вольниці. З ліквідацією Запорозького козацтва, беззахисні землі стали даватися панам за заслуги перед урядом Російської імперії (одночасно знищувались козацьки хутори і зимівники). Надані землі пани заселяли привезеними з собою кріпаками з центрально-українських регіонів, Росії та Білорусії. Крім того, надавалися податкові пільги переселенцям-іноземцям. Таким чином, досі існують на українських землях болгарські, німецькі, грецькі села. |
Передумови конфлікту були закладені в середині 19 ст., коли велика кількість вірмен бігло від турецьких погромів і заселило цю землю. Колись тут була Вірменія, а потім в результаті складних етнічних і інших процесів ця Вірменія перестала існувати, і 600 років її не було. Уже в наш час вона знову з’явилася. І різні народи говорять: «Це моя земля», – посилаючись на різні періоди історії. Вірмени кажуть, що ця земля їх по праву, тому що тут тисячу років була Велика Вірменія, коли ще римляни воювали з їх предками, а ті 600 років, коли Вірменії не було, – це історична помилка. Азербайджанці кажуть: ні, в 18 столітті замість Єревана було Еріванське ханство, наше, тюркське ханство, а ви тут прийшлі, і цей Карабах, як ви його називаєте, насправді «Гараба» (азербайджанське написання). |
Релігія |
Переважно християни. |
Мусульмани азербайджанці і християни вірмени Розповсюдження християнства у вірменському світі сходить до першого століття – періоду Апостольської проповіді. У 1805 Арцах перейшов від Персії до Росії. У 1815 російський уряд почав наступ на місцеве духівництво та знизив статус католікосата до статусу митрополитства. Відповідно до Конституції НКР, дискримінація за ознаками релігії заборонена. Забороняється використання прав і свобод з метою розпалювання релігійної ненависті. |
національності |
Переважно українці. В часи існування Радянського Союзу впроваджувалась ідея формування «радянського народу», для здійснення якої українські землі штучно заселялись представниками інших національностей СРСР, переважно росіянами. |
Вірмени, азербайджанці. Під час створення Радянського Союзу, райони заселені етнічними вірменами перейшли до території Азербайджану. Згодом була організована Нагорно-Карабахська автономна область (НКАО). Слід зауважити, що на території Вірменії проживало близько 200 тисяч азербайджанців. |
Ресурси |
Поклади вугілля, сланцевого газу. Останнім часом в Америці розроблена технологія видобудку сланцевого газу, яка набуває популярності. Не дивлячись на високу ціну, її впровадження могло би вирішити проблеми газопостачання в Україні. |
Незначні копалини, мінеральні води. В Азербайджані великі запаси нафти. Вірменія такими ресурсами не володіє. |
Промисловість та економіч ний розвиток |
Великі поклади вугілля створили основу для розвитку регіону. У зв’язку з економічними кризами та із розвитком альтернативних джерел енергії, вугільна промисловість переживає не найкращі часи. Не одноразово були страйки шахтарів з вимогами виплати заборгованості по зарплаті. В регіоні розвинена металургійна, коксохімічна і хімічна промисловість. |
До галузевої структури промисловості входять легка, харчова, машинобудівна, металообробна, виробництво будівельних матеріалів, деревообробна, видобуток та збагачення поліметалічних руд та різноробне виробництво. З хімічної сировини видобувається вапняк, травертин та сірчаний колчедан. Розвиток промисловості на низькому рівні.
|
Гео політичні особли вості |
Лугансько-Донбаський регіон розташований на кордоні з Російською Федерацією. В Ростовській області Росії проживає велика кількість етнічних українців. Коли Крим увійшов в склад України, до Росії відійшли деякі українські території. В Україні регіон граничить з Харківською, Дніпропетровською, Запорізькою областями. Заселення цих земель відбулося починаючи з 19 ст. українцями, а також болгарами, німцями, греками, росіянами. Вже за радянських часів на Донбас приїхало багато росіян. |
Кордони, якими розділив радянський уряд Вірменію та Азербайджан під час створення СРСР у 1923 році, не відповідали кордонам розташування етнічних груп. Велику роль в формуванні народної свідомості регіону зіграла історична пам’ять вірмен про геноцид народу під час І Світової війни зазнаного від мусульман Османської імперії. В Нагорному Карабаху міжетнічні конфлікти підсилилися релігійними та економічними. Вірменія граничить з Росією, Азербайджаном, Туреччиною та Іраном. Азербайджан – з Росією, Вірменією та Іраном. Нагірний Карабах знаходиться між Азербайджаном, Вірменією і Іраном. |
Перед історія |
Сильно переплетена спільна історія України і Росії. Також спільна приналежність до слов’янських народів, дала можливість формування ставлення до Росії як до «старшого брата», яке активно підтримувалось Москвою. Під час революції 1917 року були намагання створити Криворізько-Донецьку республіку. Ностальгічні настрої старшого покоління пов’язані з Радянським Союзом, з його соціальним захистом населення. Всеукраїнська та регіональна економічна криза створили передумови протестних рухів. Не останню роль зіграло розповсюдження «Русского мира» з його пропагандою. Натомість, Україна збиралася вступити в НАТО. Агресія проти України стала також наслідком безпорадності західних демократій у протидії експансіоністській політиці РФ, що найяскравіше виявилося під час її агресії проти Грузії. Безкарність Росії за злочинні дії у серпні 2008 року породила новий злочин – агресію проти України в березні 2014-го.
|
В 1918 році вірмени Нагорного Карабаху вже намагались створити власну державу. В 1920-му році Нагірний Карабах отримав автономію в складі Азербайджанської демократичної республіки. В 1960-і рр. соціально-економічна напруга НКАО декілька разів переростала в масові безпорядки. В адресу керівництва Азербайджанскої РСР висловлювалися звинувачення в економічній дискримінації НКАО, а також в спробах змінити демографічну структуру автономної області. Якщо карабахські армяни почували себе ущимленими в культурних й політичних правах на території Азербайджану, то карабахські азербайджанці висувають зустрічні звинувачення в дискримінації зі сторони армянської більшостві на территорії НКАО. |
Події, що пере дували конфлікту |
За 20 років існування Україна не визначилась із політичними і економічними союзниками. Політичні похитування в бік Заходу – Євросоюзу, або Сходу – Росії, які були підтримані історичним умовним поділом країни на Схід і Захід, призвели до низки політичних криз. Найгостріша суперечка була пов’язана з мовним питанням. Руйнування економічних зв’язків з Росією призвели до економічних криз. Особливу роль зіграла політична криза після анексії Криму, яка визвала параліч влади. Є ще один момент, важливий для розуміння розстановки сил у світі – відмова України від ядерної зброї. Гарантами безпеки України повинні були стати ядерні держави: Велика Британія, Франція, США, Росія та Китай |
За 70 років існування радянський соціалістичний режим довів свою неспроможність і в 1985 Горбачов починає Перебудову. Ця політика викликала ряд політичних і економічних криз. В 1991 р. відбувся розпад СССР. Розпочався «парад незалежностей» і створення СНД. Молоді держави, які знаходились у фазі становлення, мали досить слабку владу. Карабахський конфлікт почав розгортатися в умовах соціалістичного ладу та правління комуністичної партії. В умах людей тільки почали формуватися демократичні цінності. Влада у східних народів була традиційно корумпована. Карабахська війна відбувалась вже за часів незалежності. |
Сторони конфлікту |
Українські війська протистоять військовим формуванням, які воюють на стороні сепаратистів – не визнаних ЛНР і ДНР. Росія вже майже признала, що її війська є на Донбасі. В обох конфліктах не обійшлося без найманців, зокрема чеченських. |
Нагірний Карабах прагнув приєднатися до Вірменії, а коли не вийшло, на хвилі розпаду СРСР, проголосив про свою незалежність. В ході конфлікту до нього приєдналося ще кілька областей і площа невизнаної держави збільшилась майже у двічі. В конфлікті брали участь народне ополчення, радянська армія, внутрішні війська, війська КДБ, найманці. Після розвалу СРСР, на арену бойових дій вийшли азербайджанські, вірменські війська, які були наступниками радянської армії, а також російські (військова база знаходиться на території Вірменії) |
Союзники сторін, що воюють |
Сепаратистські республіки діють при підтримці Росії. Україну підтримує Євросоюз та Америка |
На стороні Азербайджану – Туреччина, Вірмен підтримує Росія. Варто зауважити, що на початку конфлікту Росія підтримувала Азербайджан, але після псування стосунків із Туреччиною, вона змінила приорітети. |
Хроно логія конфлікту |
Березень 2014 – початок сепаратистських мітингів. Квітень – проголошення ДНР, ЛНР. 14 квітня українська влада офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі. 11 травня пройшли т. зв. референдуми в Донецькій і Луганській областях. 17 липня. Над Донеччиною збили малазійський Boeing
|
1988 – початок Карабахського конфлікту. Сумгаїтський погром. Спітакський землетрус. 1990 – погроми вірмен в Баку. 1991 — Операція «Кільце». Об’явлення незалежності Вірменії. 1991-1994 – Нагорно-Карабахська війна |
І етап – мітинги |
Починалося з проросійських сепаратистських мітингів у Харкові, Одесі, Дніпропетровську й у Донецьку, Луганську в березні 2014 року. В Запоріжжі відбулася знаменита яєчна неділя. Сутички проукраїнських активістів з проросійськи налаштованими громадянами протягом усієї весни 2014-го, що супроводжувались кривавими зіткненнями (у тому числі із застосуванням вогнепальної зброї), стали в той час для східних міст України регулярним явищем. Попри зусилля тодішньої української влади, ситуація розпалювалася щодня, мітинги поступово переростали у свавілля натовпу.
|
У 1987 - початку 1988 років в регіоні посилилося невдоволення вірменського населення своїм соціально-економічним становищем. Керівництво Азербайджанської РСР і Комуністичної партії Азербайджану, зі свого боку, намагалося врегулювати ситуацію, задіявши звичні командно-бюрократичні важелі, які в новій ситуації виявилися неефективними. Керівництво АзРСР звинувачували в збереженні економічної відсталості регіону, нехтуванні розвитком прав, культури та ідентичності вірменської меншини в Азербайджані, створення штучних перешкод для культурних зв’язків між Нагорним Карабахом і Вірменією. У жовтні 1987 в області пройшли студентські страйки з вимогою відділення Карабаху, а 20 лютого 1988 сесія обласної Ради НКАО звернулася до Верховної Ради СРСР й Верховної Ради Азербайджанської РСР з проханням передати область до складу Вірменії. В обласному центрі, Степанакерті, і Єревані пройшли багатотисячні мітинги з націоналістичним забарвленням.
|
ІІ етап – рішучі дії |
Активні захоплення будівель почалися 6 квітня 2014 р. 7 квітня натовп у Донецьку проголосив т. зв. Донецьку народну республіку – ДНР, і прийняв «Декларацію про суверенітет ДНР», одночасно звернувшись до президента сусідньої Росії з проханням ввести війська на Донбас. Згодом це повторив Луганськ – 28 квітня у такий самий спосіб була «створена» ЛНР. 12 квітня озброєні бойовики захопили Слов’янськ. 13 квітня юрисдикцію «ДНР» визнали Єнакієве, Макіївка і Маріуполь, 14 квітня – Горлівка, Харцизьк, Жданівка, Кіровське, 16 квітня – Новоазовськ, 18 – Сіверськ, 19 – Комсомольське, Старобешеве, 1 травня – Красноармійськ, Родинське. Хитке становище в Горлівці, втім, зберігалося до 13 травня, де добу тривало двовладдя. Далі озброєний загін проросійських бойовиків повністю підпорядкував собі все місто. Були захоплені державні адміністрації в Харкові, Донецьку, Луганську, будівлі СБУ і МВС. 8квітня розпочалася антитерористична операція в Харкові. 14 квітня українська влада офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі. 11 травня у Донецькій і Луганській областях пройшли псевдореферендуми «про суверенітет». Перші підрозділи російських регулярних військ перетнули кордон 23-го серпня. угруповання українських військ в районі Іловайська було оточене, противник вийшов до Маріуполя, деблокувавши Луганськ і відкинувши українські війська до Сіверського Дінця. Ситуація кардинально змінилася. У перебігу двох тижнів в районі Іловайська йшли бої, однак противнику зрештою вдалося зламати опір українських військ і примусити до відходу з цього району. Під час прориву вони понесли важкі втрати. У результаті досягнутих в Мінську домовленостей ситуація на Донбасі мала у військовому сенсі розрядитися. Припинення вогню, двосторонній відвід важкої бойової техніки від лінії зіткнення і встановлення буферної зони мали сприяти цьому. Однак, усе виявилося не так. 17 липня над Донеччиною збили малазійський Boeing
|
Більшість азербайджанців, які проживали в Вірменії, змушені були тікати. У лютому 1988 почалися вірменські погроми в Сумгаїті, з’явилися тисячі вірменських біженців. Вірменський погром в Сумгаїті 27 - 29 лютого, став поворотним пунктом у розвитку міжнаціонального конфлікту. У червні 1988 Верховна Рада Вірменії надала згоду на входження НКАО до складу Вірменської РСР, а азербайджанська Верховна Рада - про збереження НКАО в складі Азербайджану з подальшою ліквідацією автономії. 12 липня 1988 обласна рада Нагірного Карабаху прийняв рішення про вихід зі складу Азербайджану. На засіданні 18 липня 1988 Президія Верховної Ради СРСР прийшла до висновку про неможливість передачі НКАО Вірменії. У вересні 1988 року між вірменами і азербайджанцями почалися збройні зіткнення, що перейшли в затяжний збройний конфлікт, в результаті якого були великі людські жертви. В результаті успішних військових дій вірмен Нагірного Карабаху ця територія вийшла з-під контролю Азербайджану. Вирішення питання про офіційний статус Нагірного Карабаху було відкладено на невизначений час. Що й сталося після розпаду СРСР. У 1991 році в Карабасі почалися повноцінні військові дії. За допомогою проведення референдуму (10 грудня 1991 року) Нагорний Карабах намагався отримати право на повну незалежність. Спроба не вдалася, і цей край став заручником антагоністичних претензій Вірменії та спроб Азербайджану утримати владу. Результатом повномасштабних військових дій в Нагірному Карабаху 1991 року - початку 1992 року стало повне або часткове захоплення регулярними вірменськими частинами 7 азербайджанських районів. Слідом за цим бойові операції з використанням сучасних систем зброї перекинулися на внутрішній Азербайджан і вірмено-азербайджанський кордон. Таким чином, до 1994 року вірменські війська окупували 20% території Азербайджану, зруйнували і розграбували 877 населених пунктів. Кількість загиблих становить близько 18 тисяч осіб, а поранених і інвалідів - понад 50 тисяч. У 1994 році за допомогою Росії, Киргизії, а також Міжпарламентської Асамблеї СНД в м. Бішкеку Вірменія, Нагорний Карабах і Азербайджан підписали протокол, на підставі якого була досягнута домовленість про припинення вогню. |
Спроби урегу лювання конфлікту |
27 березня 2014 року на сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй Резолюцією № 68/262 було підтверджено «територіальну цілісність України в міжнародно визнаних кордонах». Згодом було призупинено членство Російської Федерації в міжнародному клубі високорозвинених економік світу «Велика вісімка» (G8), впроваджено перший етап трирівневого плану персональних та економічних санкцій проти Росії, введено низку інших міжнародних обмежень. Найважливішим етапом у переговорному процесі став період «Мінських домовленостей», який можна умовно розділити на «Мінськ–1» та «Мінськ–2». Домовленості «Мінськ-1» були підписалі 5.09.2014 р. Домовленості включали в себе Протокол, що складався з 12–и пунктів. Серед основних вимог документа – негайне та цілковите припинення вогню, відвід військової техніки та незаконних збройних формувань з української території та обмін полоненими. Втім, досі практично жодне з положень угоди не виконано. Практика показала, що домовленості «Мінськ-1» виявились абсолютно неефективними, а сторони конфлікту підійшли до межі повномасштабної війни. Саме тому другою важливою спробою врегулювання стали міжнародні переговори в «нормандському форматі» у Мінську/ переговорний процес «Мінськ – 2». За його результатами був укладений Комплекс заходів, спрямований на імплементацію Мінських домовленостей |
24 березня 1992 р Запропоновано проведення Мінської конференції НБСЄ по Нагорному Карабаху, сформована Мінська група. 1 червня – 5серпня 1992 р Переговори Мінської групи в Римі. 14-15 грудня 1992 р Засідання НБСЄ в Стокгольмі. 30 квітня 1993 Прийняття резолюція ООН номер 822, що вимагає висновок вірменських військ з Кельбаджара. 29 червня 1993 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію номер 853, що вимагає негайного виведення вірменських військ з Агдама. 14 жовтня 1993 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію номер 874, що закликає сторони утримуватися від актів насильства. 11 листопада 1993 року Рада Безпеки ООН приймає резолюцію 884, яка засуджує захоплення вірменськими військами Зангеланского району Азербайджану і вимагає їх виведення. 4-5 травня 1994 р Переговори в Бішкеку призводять до створення Бішкекського протоколу, який закликає до припинення вогню. 5-6 грудня 1994 р НБСЄ перетворюється в ОБСЄ під час Будапештського саміту. Карабахський миротворчий мандат підтверджений. 2-3 грудня 1996 р Лісабонський саміт ОБСЄ. Вірменія блокує заключну декларацію, яка підтверджує територіальну цілісність Азербайджану. 20-24 вересня 1997 р Посередники Мінської групи представляють новий план з мирного врегулювання.
|
Сторони переговорів по урегулюванню конфлікту |
Мирний процес відбувається в «мінському» та «нормандському» форматах. У рамках мінських переговорів у процесі беруть участь Україна, Росія та ОБСЄ з залученням представників ДНР/ЛНР. «Нормадський формат» представлений лідерами України, Німеччини, Франції та Росії – П. Порошенком, А. Меркель, Ф. Олландом і В. Путіним.
|
За рішенням Ради, в її роботі повинні були брати участь представники Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Німеччини, Італії, Росії, США, Туреччини, Франції, Чеської і Словацької Федеративної Республіки та Швеції, а в якості зацікавлених сторін - «обрані і інші представники Нагорного Карабаху ». Конференцію було вирішено скликати 21 червня 1992 року в Мінську. Право участі на переговорах мали "обрані і інші представники Нагірного Карабаху ", проте це формулювання не давало можливості уточнити статус цих представників в переговорному процесі.
|
Миротворці |
Тривають переговори про введення іноземних миротворчих військ. Україна заперечує можливість вводу російських формувань. |
Після загострення конфлікту в 2016 році розглядається можливість вводу російських миротворців на територію Нагорного Карабаху. Проти цього виступає і Вірменія і Азербайджан. |
Замороження/вирішення конфлікту |
Конфлікт триває. Домовленості під час переговорів порушуються |
Конфлікт не вирішений. Періодично спалахують сутички. В 2014 в 2016 роках – значні. |
Обидва конфлікти мають давню та затяжну історію. Не дивлячись на те, що конфлікти затихали і завмирали на деякий час, вогник ворожнечі не переставав жевріти. В Україні, тим не менш, не було таких сильних міжетнічних протиріч, як в Нагорному Карабаху, а релігійних не було взагалі. Варто зазначити, що керівництво Азербайджану доступними на для них способами намагалось надати вірменам Карабаху можливості самостійного розвитку – йдеться про надану області автономію.
Якщо порівнювати промисловість – варто зазначити, що НКАО на відміну від Донбасу має досить слабкий економічно-промисловий розвиток. Вугільна промисловість Донбасу, в часи що передували конфлікту, почала занепадати.
Обидва досліджувані конфлікти розпочинались подібно: економічна плюс політична криза, мітинги, погроми, воєнні дії (в Карабаху так, навіть було двічі – під час революції 1917-го і під час розвалу СРСР). Потім, зрозуміло, переговори, припинення вогню, на яке ніхто не зважає і заморожування конфлікту до більш підходящого часу. Деякі дослідники вважають, що розморозка Карабаху була відповіддю на санкції Росії після анексії Криму.
Спільним є те, що в обох конфліктах присутня Росія, яка спершу розпалює конфлікт, а потім стає миротворцем. Росія, яка себе вважає правонаступником СРСР, не позбулася імперського металітету і веде себе так, як московський уряд радянських часів. Це прослідковується по Карабаху бо конфлікт існував як за радянський часів, так й зараз. Як влучно зазначено одним кореспондентом, якщо країна хоче бути лідером в світі, але не має достатньо ресурсів – вона веде себе агресивно. Це знову про Росію. Прослідковується своєрідна «невірність» Росії в стосунках з партнерами – вона «дружить» з тим, з ким їй на даний момент вигідно. Знову на прикладі Карабаху – спочатку Росія підтримувала Азербайджан, потім – Вірменію, зараз продає зброю обом країнам. Переговори по врегулюванню обох конфліктів проходили в Мінську. Обидва рази Росія пропонувала виключно свої війська в якості миротворців. Всі країни з жахом відкараскувались від таких пропозицій.
РОЗДІЛ 3
РЕКОМЕНДАЦІЙНО-ПРОГНОСТИЧНИЙ АСПЕКТ
Існує думка, військові конфлікти на Сході України та Нагірному Карабасі були розпочаті та розморожені у зв’язку з намаганнями Росії панувати на нафтовому і газовому світових ринках і таким чином впливати на зони своїх інтересів. В 2016 році в Карабаху воєнні дії проходили в 30 кілометрах від труби, що іде із Азербайджана в Туреччину. Перші воєнні дії в Україні розпочалися в Слов’янську, де знайшли значні поклади сланцевого газу (Україна могла стати газово незалежною державою).
Виходячи із стилю поведінки Росії в конфліктах, можна припустити, що війна в Україні на довго і поступово перейде в стан замороженого конфлікту. Так і є в Карабаху. Помітна можливість розморожувати конфлікти за бажанням одної країни й це насторожує.
На думку експертів, шляхів та варіантів вирішення військових конфліктів багато. Найважливіше - обрати найоптимальніший та такий, який влаштовував б населення конфліктуючий держав.
Потрібно продовжувати пошук консенсусів та компромісів за посередництва міжнародних медіаторів. Тому що, як свідчить історія, зберігання своїх позицій призводить ні до чого більшого, як людських страждань, матеріальних збитків, падіння економіки воюючих держав та послаблення сил країн, які потерпають від втрати суверенітету.
Конфлікт в Нагорному Карабаху
фрейми та слоти |
Ім’я фрейма та слота |
Значення фрейма/слота |
Фрейм 1 |
Назва конфлікту |
Нагорно-Карабахський конфлікт відбувався за часів СРСР; Карабахська війна – така назва використовувалась для протистояння часів революції. |
Слот 1 |
Історичний час дії |
1987-1991 так званий Нагорно-Карабахський конфлікт, 1991-1994 – Карабахська війна |
Слот 2 |
Геограічний простір дії |
Дії конфлікту розгортаються в Азербайджані, безпосередньо в Нагорно-Карабахській автономній області. Також відношення до конфлікту мають країни-сусіди: Вірменія, Росія, Туреччина, в меншій мірі – Іран. |
Слот 3 |
Соціальний простір дії |
Штучно створені кордони, які не відповідають кордонам розселення етнічних груп викликають міжетнічні, релігійні конфлікти, які тягнуть за собою адміністративні і економічні кризи. Дуже специфічний характер соціального простору східних і гірських районів також має вплив на характер конфліктів. |
Фрейм 2 |
Ситуація конфлікту |
Заморожений, має рецидиви |
Слот 1 |
Геополітична ситуація дії |
Розпалювання конфлікту випало на дуже складі часи розпаду СРСР та кризами що передували розвалу та тими, що виникли в наслідок його. Слабка влада, економічний занепад, невизначеність нового політичного курсу накладені на давні невирішені міжетнічні конфлікти дали поштовх до розпалювання ворожнечі. Не можна виключати з уваги палевні ресурси, на які багатий Азербайджан та нафтопроводи, які прокладені до Туреччини. |
Слот 2 |
Соціальна ситуація |
Велику роль в формуванні народної свідомості регіону зіграла історична пам’ять вірмен про геноцид народу під час І Світової війни зазнаного від мусульман Османської імперії. Небагаті промислові, земельні та інші ресурси, а також неефективне керування НКАО не сприяли високому рівню життя людей (мешканці Нагорного Карабаху звинувачували азербайджанську владу у штучному занепаді економіки регіону). Сейсмічно небезпечний регіон створив можливість виникнення соціальної катастрофи – руйнівний землетрус у Спітаку. |
Слот 3 |
Політична ситуація |
Конфлікт розпочався в період неспроможності тодішніх політичних систем та органів влади. Розпочата Горбачовим Перебудова з політикою гласності розбудила націоналістичні настрої багатьох народів СРСР. Спроби залагодити конфлікт старими адміністративними методами не були ефективними. Отримання незалежності Вірменією та Азербайджаном викликало новий етап конфлікту, який отримав назву – Карабахська війна. |
Слот 4 |
Економічна ситуація |
Слабка економічна база за часів соціалізму та неефективне керівництво з боку азербайджанської влади. Спроби будівництва мукомольного заводу і ще чогось на самому початку конфлікту не покращили ситуацію, а потім бойові дії все звели на нівець. |
Слот 5 |
Військова ситуація |
Військова ситуація під час перебігу конфлікту постійно змінювалась. Спершу конфлікт намагались залагодити за допомогою міліції, внутрішніх військ та Радянської армії. Після розвалу Союзу та розділення військової спадщини, в бій вступили армії Азербайджану і Вірменії, яка підтримувала Карабах, а від так, то і Росії, бо на території Вірменії досі є військова російська база. Спершу, Росія була на боці Азербайджану і підтримувала його суверенітет, згодом, після псування відносин із союзником Азербайджану Туреччиною, стала підтримувати Вірменію. Таким чином Росія своє озброєння продавала спочатку багатому на нафту Азербайджану, потім Вірменії, а тепер – обом країнам. |
Фрейм 3 |
Суб’єкти конфлікту |
Азербайджан, Вірменія, Росія, має вплив – Туреччина |
Слот 1 |
Світові лідери конфлікту |
Росія Сила: політичний, економічний вплив. Мета, завдання: посилення світового впливу, контроль над ринками нафти і газу. Можливості: торгівля зброєю. |
Слот 2 |
Регіональні суб’єкти |
Азербайджан Сила: боротьба за суверенітет. Мета, завдання: контроль власних кордонів. Можливості: політичні, військові. Нагірний Карабах Сила: підтримка Вірменії Мета, завдання: отримати визнання. Можливості: озброєні сутички. |
Слот 3 |
Країна територія конфлікту |
Азербайджан та Нагорно-Карабахська автономна область, яка оголосила себе Нагорно-Карабахською республікою. |
Слот 4 |
Відносини між суб’єктами |
Боротьба Азербайджану з сепаратизмом. Нагірний Карабах прагнув приєднатися до Вірменії, а коли не вийшло, на хвилі розпаду СРСР, проголосив про свою незалежність. Азербайджан не визнав нову республіку. |
Фрейм 4 |
Перебіг конфлікту |
1988 – початок Карабахського конфлікту. Сумгаїтський погром. Спітакський землетрус. 1990 – погроми вірмен в Баку. 1991 — Операція «Кільце». Об’явлення незалежності Вірменії. 1991-1994 – Нагорно-Карабахська війна |
Слот 1 |
Причини виникнення подій |
Що до причин конфлікту, то бачимо два погляди на цю проблему, відповідно - Азербайджану та Вірменії. Азербайджан, у свою чергу, істинною причиною вірмено-азербайджанського конфлікту бачить у анексіоністській політиці Вірменії з метою насильницького приєднання до себе Нагірного Карабаху, яка за адміністративно-територіальним поділом СРСР є азербайджанською територією. Вірменія та Нагірний Карабах, у свою чергу, бачать причину в політиці етнічного виживання корінного вірменського населення з Нагірного Карабаху та всього Східного Закавказзя, а також у ліквідації вірменської автономії, самобутності, культури, економіки, освіти, мови і т. п., що проводиться Азербайджаном. |
Слот 2 |
Геополітичне значення |
Виникнення нового утворення яке має назву Нагірно-Карабахська Республіка (НКР) - держава, що не визнана світовим співтовариством, утворилася в процесі розпаду СРСР на базі Нагірно-Карабахської автономної області (НКАО) - національно-державного утворення в державному устрої СРСР, та вірменозаселенного Шаумянського району. Столицею Нагірного Карабаху є місто Степанакерт. Нагірно-Карабахська Республіка була проголошена 2 вересня 1991 р. |
Слот 3 |
Привід для конфлікту |
У серпні 1987 р. карабаські вірмени посилають до Москви підписану десятками тисяч людей петицію з проханням передати НКАО до складу Вірменської РСР.
|
Слот 4 |
1 етап – початок конфлікту |
1987-1988 рр. починаються масові демонстрації з питання Карабаху 1988 р 27-29 лютого Вірменські погроми в Сумгаїті. 15 червня Верховна Рада Вірменської РСР проголосував за включення Нагорного Карабаху до складу Вірменії. 17 червня Верховна Рада Азербайджанської РСР підтверджує, що Нагірний Карабах є частиною Азербайджану. 18 липня Президія Верховної Ради СРСР вирішує, що Карабах залишається частиною Азербайджану. 1989 рік 12 січня У Карабасі заснований Комітет особливого управління, очолюваний Аркадієм Вольським. 25 вересня Верховна Рада Азербайджану приймає декларацію незалежності.
|
Слот 5 |
2 етап – пік конфлікту. Основні події. |
1990 рік 15 січня У Карабасі вводиться особливе становище. 19-20 січня Радянські війська входять в Баку, убито понад 100 учасників протесту і випадкових перехожих. 1990 рік 25 липня Центральний Комітет КПРС прийняв постанову про роззброєння незаконних формувань в Карабасі. 30 квітня Підрозділи радянських військ та ОМОНу почали "Операцію кільце", офіційно спрямовану на роззброєння бойовиків у вірменській селі Чайкенд (Геташен). 1991 рік 2 вересня Нагірний Карабах оголосив про відокремлення від незалежного Азербайджану
|
Слот 6 |
3 етап – припинення конфлікту. |
1991 рік 23 вересня Вірменія оголосила незалежність. У Желєзноводську підписаний Російсько-казахстанський мирний план щодо Карабаху. 20 листопада Загибель вертольота в Карабасі, на борту якого знаходилися 22 високопоставлені представники Азербайджану, російські генерали і журналісти, підірвала виконання мирного плану. Згідно азербайджанським джерел, вертоліт був збитий. 26 листопада Парламент Азербайджану оголосив про скасування автономії Нагірного Карабаху і перейменував Степанакерт в Ханкенді. 10 грудня Вірмени Нагірного Карабаху проголосували за незалежність на референдумі. 1992 рік 25-26 лютого Сотні азербайджанців вбиті в результаті штурму вірменами Ходжали. У штурмі брали участь підрозділи 366-го мотострілецького полку 4-ї російської армії, який був дислокований в Степанакерті. Постійні кровопролитні бої.
|
Слот 7 |
4 етап – основні переговори і міжнародні акти вирішення. |
1992 рік 24 березня Запропоновано проведення Мінської конференції НБСЄ по Нагорному Карабаху, сформована Мінська група. 1 червня – 5серпня Переговори Мінської групи в Римі. 30 квітня 1993 Прийняття резолюція ООН номер 822, що вимагає висновок вірменських військ з Кельбаджара. 29 червня 1993 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію номер 853, що вимагає негайного виведення вірменських військ з Агдама. 14 жовтня 1993 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію номер 874, що закликає сторони утримуватися від актів насильства. 11 листопада 1993 року Рада Безпеки ООН приймає резолюцію 884, яка засуджує захоплення вірменськими військами Зангеланского району Азербайджану і вимагає їх виведення. 4-5 травня 1994 р Переговори в Бішкеку призводять до створення Бішкекського протоколу, який закликає до припинення вогню. 5-6 грудня 1994 р НБСЄ перетворюється в ОБСЄ під час Будапештського саміту. Карабахський миротворчий мандат підтверджений. 2-3 грудня 1996 р Лісабонський саміт ОБСЄ. Вірменія блокує заключну декларацію, яка підтверджує територіальну цілісність Азербайджану. 20-24 вересня 1997 р Посередники Мінської групи представляють новий план з мирного врегулювання. |
Слот 8 |
5 етап – рецидів конфлікту або його можливість. |
Постійні дрібні сутички на кордонах невизнаної республіки. Значний спалах – 2016 рік, що дав привід говорити про взаємозв’язок загострення обох конфліктів. |
Фрейм 5 |
Об’єкти, результат |
Виникнення невизнаної республіки НКР |
Слот 1 |
Територіальні і геополітичні претензії і зазіхання. |
Азербайджан бореться за свою суверенність, НКР крім території НКАО приєднала ще кілька областей. Квазі республіка бореться за незалежність і визнання. |
Слот 2 |
Засоби активності в конфлікті. |
Зусилля міжнародних миротворчих об’єднань – Мінська група. Сутички за участі збройних сил, найманців. |
Слот 3 |
Форми організації дій |
Переговори на міжнародному рівні із залученням представників НКР (проблеми невизначеного статусу цих представників). Озброєні сутички при підтримці сусідніх країн і Росії. |
Слот 4 |
Результат. |
Заморожений конфлікт, який будь-якої миті може вийти з під контролю |
Фрейм 6 |
Можливість використання до цільового аналогу. |
У нашому випадку до конфлікту на Сході України. |
Слот 1 |
Схожість. |
Фрейм 1, Слот 3 (Соціальний простір дії) Фрейм 2, Слот 1 (Геополітична ситуація дії) Фрейм 2, Слот 3 (Політична ситуація) Фрейм 2, Слот 4 (Економічна ситуація) Фрейм 2, Слот 5 (Військова ситуація) Фрейм 4, Слот 4 (Привід до конфлікту) |
Слот 2 |
Відмінність. |
Фрейм 1, Слот 1 (Історичний час) Фрейм 1, Слот 2 (Географічний простір дії) Фрейм 3, Слот 1 (Світові лідери конфлікту) Фрейм 3, Слот 2 (Регіональні суб’єкти) Фрейм 3, Слот 3 (Відносини між суб’єктами ) |
Конфлікт на Донбасі
фрейми та слоти |
Ім’я фрейма та слота |
Значення фрейма/слота |
Фрейм 1 |
Назва конфлікту: |
Антитерористчна операція, Російсько-Українська війна |
Слот 1 |
Історичний час дії |
2014-… |
Слот 2 |
Геограічний простір дії |
Частини Донецької і луганської областей, що знаходяться на Сході України |
Слот 3 |
Соціальний простір дії |
Переплетені протягом віків історії Росії і України, спорідненість народів дали підстави говорити про неіснуючу Новоросію. |
Фрейм 2 |
Ситуація конфлікту |
Продовжується |
Слот 1 |
Геополітична ситуація дії |
Намагаючись розповсюдити свій вплив у світовому просторі, Росія анексувала Крим і намагається послабити Україну. Конфлікт на Сході України підсилив значення і загострив застарілі конфлікти на терені колишнього СРСР. Етнічних передумов конфлікту не існувало. |
Слот 2 |
Соціальна ситуація |
Розвиток депопуляційних тенденцій (скорочення чисельності населення, низька тривалість життя населення, високий рівень смертності та виробничого травматизму, зниження рівня життя |
Слот 3 |
Політична ситуація |
В умовах політичної кризи після Євромайдану і анексії Криму, дві області України заявили про бажання отримати незалежність. Таким чином виникли дві невизнані квазі-республіки: ЛНР і ДНР. |
Слот 4 |
Економічна ситуація |
Міста Донецької області були промислово розвиненими центрами України. Донецька область займала друге місце за внеском у внутрішній валовий продукт країни (9,7%). Для міст Донецької області був характерний приріст інвестицій і інновацій. Зараз економічний потенціал регіону стрімко падає. Хоча Україна веде з Росією війну, українські енергетичні компанії продовжують закуповувати вугілля з так званих ДНР та ЛНР. На окупований бойовиками Донбас активно провозять контрабандні продукти. На цьому наживаються лідери терористів невизнаних республік на Донбасі, а також місцеві польові командири. |
Слот 5 |
Військова ситуація |
З боку невизнаних квазі-республік воюють ополченці, найманці і регулярні війська Росії (Росія цього е визнає). З боку України беруть участь ЗСУ (за контрактом), на перших етапах конфлікту воювали добровольчі формування та бійці строкової служби. |
Фрейм 3 |
Суб’єкти конфлікту |
Безпосередні - Україна, Росія, ДНР, ЛНР, також впливають на перебіг – США, Германія, Євросоюз. |
Слот 1 |
Світові лідери конфлікту |
США Сила: застосування економічних і персональних санкцій проти Росії Мета, завдання: встановлення одноосібного впливу у світі, позбавлення конкурента в особі Росії. Можливості: політичний і економічний вплив. Росія Сила: володіння паливними ресурсами. Мета, завдання: розповсюдити політичний і економічний вплив у світі. Можливості: газовий шантаж. |
Слот 2 |
Регіональні суб’єкти |
Україна Сила: захист суверенітету. Мета, завдання: захист кордонів та союз з Європою. Можливості: переговори, зброєний захист. |
Слот 3 |
Країна територія конфлікту |
Україна, частина Донецької та Луганської областей |
Слот 4 |
Відносини між суб’єктами |
Не зрозуміло, чи є ЛНР і ДНР союзниками. Квазі-республіки борються за незалежність, але є економічно залежними від України. |
Фрейм 4 |
Перебіг конфлікту |
Триває |
Слот 1 |
Причини виникнення подій |
|
Слот 2 |
Геополітичне значення |
|
Слот 3 |
Привід для конфлікту |
Мовне питання та уявна дискримінація російськомовного населення |
Слот 4 |
1 етап – початок конфлікту |
Березень 2014 – початок сепаратистських мітингів. Квітень – проголошення ДНР, ЛНР. 14 квітня українська влада офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі. 11 травня пройшли т. зв. референдуми в Донецькій і Луганській областях. 17 липня. Над Донеччиною збили малазійський Boeing
|
Слот 5 |
2 етап – пік конфлікту. Основні події. |
|
Слот 6 |
3 етап – припинення конфлікту. |
|
Слот 7 |
4 етап – основні переговори і міжнародні акти вирішення. |
Мирний процес відбувається в «мінському» та «нормандському» форматах. У рамках мінських переговорів у процесі беруть участь Україна, Росія та ОБСЄ з залученням представників ДНР/ЛНР. «Нормадський формат» представлений лідерами України, Німеччини, Франції та Росії – П. Порошенком, А. Меркель, Ф. Олландом і В. Путіним. |
Слот 8 |
5 етап – рецидів конфлікту або його можливість. |
Можливі |
Фрейм 5 |
Об’єкти, результат |
Новоутворені республіки, озброєний конфлікт, невирішені проблеми. |
Слот 1 |
Територіальні і геополітичні претензії і зазіхання. |
Україна бореться за свою суверенність, Квазі республіки борються за незалежність і визнання. |
Слот 2 |
Засоби активності в конфлікті. |
Зусилля міжнародних миротворчих об’єднань – Мінська група. Сутички за участі збройних сил, найманців. |
Слот 3 |
Форми організації дій |
Переговори на міжнародному рівні із залученням представників ДНР і ЛНР (проблеми невизначеного статусу цих представників). Озброєні сутички при підтримці Росії. |
Слот 4 |
Результат. |
Конфлікт триває, ситуація будь-якої миті може вийти з під контролю |
Фрейм 6 |
Можливість використання до цільового аналогу. |
У нашому випадку до конфлікту на Сході України. |
Слот 1 |
Схожість. |
Фрейм 1, Слот 3 (Соціальний простір дії) Фрейм 2, Слот 1 (Геополітична ситуація дії) Фрейм 2, Слот 3 (Політична ситуація) Фрейм 2, Слот 4 (Економічна ситуація) Фрейм 2, Слот 5 (Військова ситуація) Фрейм 4, Слот 4 (Привід до конфлікту) |
Слот 2 |
Відмінність. |
Фрейм 1, Слот 1 (Історичний час) Фрейм 1, Слот 2 (Географічний простір дії) Фрейм 3, Слот 1 (Світові лідери конфлікту) Фрейм 3, Слот 2 (Регіональні суб’єкти) Фрейм 3, Слот 3 (Відносини між суб’єктами ) |
ВИСНОВКИ
Розглянувши військові конфлікти, які мали місце навколо Нагірного Карабаху й на сході України можна зазначити, що в реалізації бажання на самостійне існування спостерігається єдиний результат в обох випадках: людські страждання, матеріальні руйнування та ризик перетворення з локальних бойових дій в масштабну війну.
Представники різних держав пропонують багато варіантів задля вирішення конфліктних ситуацій, але це лише затягує процес врегулювання конфліктів. Кожна держава намагається забезпечити свої власні інтереси.
Потрібно, щоб сторони конфліктів були зацікавлені в їх вирішенні шляхом консенсусу й компромісу.
Перспективи Мінських домовленостей. Перш за все, необхідно пам’ятати, що вони є лише modus vivendi (ред. неформальна домовленість між сторонами певного протистояння), адже позначають рамкові домовленості сторін з метою деескалацї, стабілізації, локалізації конфлікту. Вони носять тимчасовий характер, оскільки, головним чином, залежать від мотивацій РФ, які детермінуються особливостями розвитку конфлікту, його перебігом, а відповідно є змінною категорією, що також визначається тією мірою, наскільки досягнуті поставлені цілі. Тому практично неможливо чітко визначити часові рамки продовжуваності конфлікту та його завершення, прив’язки конфлікту до тих чи інших домовленостей, у тому числі Мінських. Конфлікт використовується стороною-ініціатором настільки, наскільки це відповідає її інтересам.
Звідси можливе як чергове порушення умов перемир’я, визначених Мінськими домовленостями, з тим, щоб посилити динаміку конфлікту, зайняти сильніші переговірні позиції перед наступним дипломатичним врегулюванням, так і можливість для планомірного виходу РФ з конфлікту, якщо поставлені цілі будуть досягнуті. Разом з тим, у подальші перспективи конфлікту на сході України в цілому та Мінських домовленостей зокрема значною мірою залежатимуть і від інших не менш важливих чинників: ресурсів РФ, мотивацій геополітичних акторів (США, ЄС, Китай), тиску міжнародного співтовариства, стабільності політичних інституцій в Україні та ін. Так чи інакше, але в питанні всеосяжного розв’язання конфлікту присутній як песимізм у короткостроковій, так і оптимізм у його довгостроковій перспективі».
Президент России Владимир Путин поддержал идею о размещении вооруженной миссии ОБСЕ в Донбассе.
ЭТО БОЛЬШОЙ ШАГ ПОПЕРЕДЖЕН, НО З САМЫМИ НЕОЖИДАННЫМИ наслідками для геополітичної ситуації в постсоветському просторі. Вот почему. Ще в лютому 2015 року американський сопредседатель в Мінській групі ОБСЄ Джеймс Уорлік в інтерв'ю азербайджанському телеканалу ANS закликав не порівняти Карабахський конфлікт і кризу в Україні. За його словами, кожен конфлікт на постсоветському просторі є унікальним і вимагає індивідуального підходу і не варто проводити паралельні лінії між Нагорно-Карабахським конфліктом, кризою в Україні або конфліктними ситуаціями, що виникли в Грузії чи Молдові. Але його поправил президент Азербайджану Ільхам Алієв. "Якщо б армяно-азербайджанский конфлікт був врегульований, то Україна, можливо, не зіткнулася б зараз з цим конфліктом, так як тут має місце той же сценарій: таке ж порушення територіальної цілісності, такий же результат, оккупація, сепаратизм, - говорив тоді керівник Азербайджана. - Вони цілком є зеркальним відображенням одного друга. Тому ми очікуємо від міжнародної громадськості, провідних країн світу такого ж підходу. Що стосується нас, то, в відмінності від інших конфліктів на постсоветському просторі, у зв'язку з даними конфлікту ом є чотири резолюції, прийняті Радою Безпеки ООН. Той факт, що ці резолюції не виконані, свідчить про неповагу країн, які взяли дані резолюції, до своїх рішень ».
Якщо вивести за скобки, згадані президентом Алієвим, чотири резолюції Ради Безпеки ООН, які Баку сам порушив, то залишається чиста калка: український криза - зеркальне відображення нагірно-карабахского конфлікту, і є очікування від міжнародної громадськості, провідних країн світу такого ж підходу. Азербайджан тоді задело то, що світова дипломатія, лідери Росії, Франції та Німеччини, правда, без прямого участі США, стали інтенсивно шукати сценарії виходу із кризису, тоді як нагорно-карабахський конфлікт решается годами при посреднической миссии Минской группы ОБСЕ и с периодическим подключением к этому процессу лидеров России и Франции.
В БАКУ, ПОХОЖЕ, ТОГДА НЕ ПРЕДПОЛАГАЛИ, ЧТО ПОДПИСАННЫЕ В МИНСКЕ соглашения по Украине могут сказаться и на процессе нагорно-карабахского урегулирования. Многие эксперты считали, что "не важно, кто для кого (украинский кризис для нагорно-карабахского конфликта или наоборот) может стать прецедентом, главным вопросом является то, что предстоит изменение общего геополитического контекста на постсоветском пространстве". Украина стала членом "клуба", в котором состоят страны Восточного партнерства (Молдова, Азербайджан и Грузия), утратившие контроль над частью своих бывших территорий. Кого, к примеру, сейчас интересуют заявления Баку о поддержке целостности Украины, Грузии или Молдовы, если у них продолжается процесс территориальной дезинтеграции, который не в состоянии упредить политическая элита этих стран в силу своей политической ментальности и отсутствия широкого геополитического кругозора.
Не случайно именно тогда американский сопредседатель в Минской группе ОБСЕ Джеймс Уорлик стал вводить важную корреляцию в процесс урегулирования нагорно-карабахского конфликта, заявляя, что размещение международных миротворческих сил с целью обеспечения безопасности в Нагорном Карабахе всегда рассматривалось как часть решения конфликта.
Напомним, что после апрельской войны Минская группа ОБСЕ занимается практической реализацией венских и санкт-петербургских соглашений, предусматривающих введение на линии соприкосновения конфликтующих сторон системы мониторинга и появление международных наблюдателей. Институт международных миротворческих сил - часть Мадридских принципов, лежащих в основе широкого переговорного процесса по урегулированию конфликта. Из этого процесса Азербайджан не вышел. Уорлик уточнил: "Если или когда территории будут возвращены, необходимо будет ввести международные миротворческие силы, чтобы обеспечить безопасность Нагорного Карабаха, а какие именно миротворцы должны быть - ОБСЕ или ООН - это станет предметом обсуждения".
фахівець з питань посередництва у вирішенні конфліктів, один із засновників і генеральний директорmediatEUr, посередник у вирішенні конфліктів з 20-річним досвідом роботи в Європі, Азії та Африці Антьє Герберг.
Вона вважає, що конфлікт на Донбасі не тільки локальний, а й геополітичний.
"Я вважаю, що важливо розуміти: конфлікт в Донбасі не ізольований. Є приблизно шість конфліктів в ланцюжку: крім Донбасу, це Придністров'я, Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія. Я не впевнена, що ми можемо дивитися на конфлікт на Донбасі як на окремий – це пояс небезпеки вздовж російських кордонів. Думаю, всі разом вони – найважливіший геополітичний конфлікт в світі, оскільки вони визначають роль Росії в світі. А можливо, і США, які, хочете ви того чи ні, залишаються єдиною світовою державою. Тобто це не тільки локальний конфлікт, а й геополітичний", – підкреслила експерт.
Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ
Сценарії завершення війни на Донбасі очима експертів
На тлі дипломатичних і військових спроб припинити протистояння на Донбасі свої тлумачення поточних подій та припущення щодо подальших сценаріїв розвитку ситуації висловлюють українські, російські та світові експерти. Умотивованість їхніх прогнозів й оцінок, часто протилежних за своїм змістом, варто аналізувати, враховуючи позиції та інтереси як сторін протистояння, так і найбільших світових гравців, які безумовно, а можливо, навіть головним чином, впливають на спосіб і швидкість припинення війни на Сході України. Окремі аспекти вихідних позицій дотичних до конфлікту сторін можна окреслити, спираючись на опубліковані в ЗМІ матеріали українських і зарубіжних журналістів, політиків, експертів. Вони, зокрема, зазначають, що Росія в протистоянні з Україною має як тактичні, так і стратегічні завдання. Тактична мета Росії на цьому етапі – це гарантії позаблоковості України, федералізація регіонів у розумінні Кремля (із самовизначенням зовнішньої політики кожного регіону) та особливий статус, фактично незалежність, Донбасу.
Стратегічні завдання Москви більш глобальні й обумовлені суперкризою, що насувається на Росію. За попередніми оцінками Центрального банку Росії, відплив капіталу з РФ у 2014 р. сягнув рекордного, найнижчого за 20 років визначення цього показника, рівня – 151,5 млрд дол. США. З огляду на те, що 2013 р. російські корпорації вивели за кордон лише 61 млрд дол. США, а вже на початку 2015 р. Міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило індикатори економічної привабливості 30 російських банків і більше 10 провідних підприємств (зокрема, ВАТ «Газпром», ВАТ «ЛУКойл»), можна констатувати, що запроваджений західними державами «антиросійський» санкційний пакет виконує-таки своє безпосереднє завдання. Справді, як стверджують фахівці МРА Standard & Poor’s, 2015 р. зростання ВВП РФ становитиме лише 0,6 % (хоча півроку тому цей показник визначався на рівні 1,1 %), а російська національна валюта невпинно знецінюватиметься.
Реалізація оптимістичного сценарію для російської економіки могла б стати можливою за умови зростання вартості нафти марки Brent хоча б до 90 дол. США за барель, проте нинішня цінова політика щодо чорного золота на світових ринках навряд чи сприятиме такому розвитку подій. Знизивши вартість нафти до 50 дол. за барель, Саудівська Аравія та США (які посідають друге та третє місця в рейтингу найбільших країн-експортерів) і далі сповільнюють економіку РФ, яка поки що утримує галузеву першість, забезпечуючи 13,8 % її світового видобутку. Зі свого боку, держави-члени ЄС активно працюють над розв’язанням питання диверсифікації постачань на газовому ринку, прагнучи зменшити власну залежність від Росії.
Як відомо, 25 січня Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s повідомило про зниження рейтингу Росії до позначки «BB+». Причинами такого пониження названі ослаблення гнучкості грошово-кредитної політики та зниження перспектив економічного зростання Росії в 2015–2018 рр., говориться в повідомленні агентства.
Агентство також відзначило, що в грудні 2014 р. Центробанк РФ підвищив ключову ставку на 750 базисних пунктів, до 17 %. «Це повинно було зупинити різке знецінення рубля і приборкати інфляцію. Рубль короткочасно зміцнився відносно долара, але з тих пір він продовжує дешевшати, досягнувши позначки близько 66 р./дол. (станом на 26 січня 2015 р.), порівняно з приблизно 35 р./дол рік тому», – ідеться в повідомленні агентства. У S&P очікують, що в нинішніх умовах буде скорочено кредитування російської економіки, що надалі, імовірно, підірве економічне зростання. У зв’язку з цією новиною від S&P російський рубль різко прискорив падіння до твердих валют. Зокрема, біржовий курс долара на торгах на Московській біржі злітав вище 68 р., євро досяг 77 р.
Раніше, 16 січня, Міжнародне рейтингове агентство Moody’s оголосило про зниження рейтингу держоблігацій Росії з рівня Baa 2/Prime 2 до рівня Baa3/Prime 3. Таке рішення агентства було викликано очікуванням, що падіння цін на нафту й шок від зниження курсу рубля «в середньостроковій перспективі ще більше підірвуть економічне зростання Росії, яке вже знизилося», ішлося в повідомленні агентства.
Експерти прогнозують, що максимум через 15–20 років у Росії в одному часовому відрізку зійдуться кілька найпотужніших системних криз – економічна, соціальна, демографічна, адміністративно-політична й технологічна. «Самостійно путінська Росія, а швидше за все і непутінська теж, вийти з цієї суперкризи не зможе. Для вирішення своїх проблем Путін буде вибудовувати вісь Берлін – Москва – Пекін. Або іншими словами, технології – сировина – виробництво. Для реалізації цього проекту Росії необхідно вивести Німеччину, бажано і Францію, з-під впливу США.
А найкраще – розвалити ЄС і НАТО, використовуючи наростання внутрішніх суперечностей між США і Західною Європою і всередині самого ЄС. Китай, з огляду на останні тенденції в розвитку російсько-китайського співробітництва, передбачалося привабити дешевими російськими газом і нафтою та грандіозними інфраструктурними проектами типу “Сила Сибіру”, використовуючи китайські кредити. І, у перспективі, західноєвропейські технології.
Німеччина і Західна Європа, у цілому, повинна була бути залякана українською кризою та її впливом на Європу – біженці, техногенні катастрофи, мародери тощо. Плюс нівелювання ролі міжнародних інститутів ОБСЄ, ПАРЄ, ООН тощо. Кремль пропонує Західній Європі вирішувати питання без участі не тільки України, а й США. У рамках цієї стратегії існування Держави Україна не потрібне Путіну ні в якому, навіть в напіврозваленому і маріонетковому вигляді, тому що існування такого державного політичного міжнародного суб’єкта дає іншим сторонам (США і Західній Європі) важелі впливу на В. Путіна», – стверджує С. Швецов у статті на інтернет-ресурсі «Хвиля».
Щодо Європи слід зауважити, що у європейських країн немає консолідованої позиції щодо оцінки дій Росії в Україні та способів вирішення цього конфлікту, що дає підстави не виключати посилення суперечностей між ними через різні інтереси. Так, Велика Британія виступає в Європі найбільш активною прихильницею максимального тиску на Росію. Південна Європа в особі Іспанії, Португалії, частково Італії увійшли в серйозну економічну кризу, тому їм не до України. Крім того, серед європейських країн місцеві правлячі еліти в більшості або значною частиною просто «не доросли» до європейської цивілізації. Вони можуть бути банально куплені. Насамперед це стосується Угорщини та Греції.
Показово, що саме Угорщина стала першою з країн ЄС, куди здійснив візит російський президент від часу загострення кризи в Україні. Нинішнє керівництво Угорщини на чолі з прем’єром В. Орбаном є наразі одним з найбільш проросійських у Євросоюзі. Його, як і російське керівництво, правозахисники звинувачують, зокрема, у придушенні свободи засобів інформації, монополізації влади однією партією. Як відомо, партія «Йоббік» (Jobbik), третя за величиною в Угорщині, висловлює схвалення політиці В. Путіна й давно виступає «п’ятою колоною» Кремля. Подібну позицію займає ряд ультраправих маргінальних течій в інших європейських країнах: у Франції – партія «Національний фронт», Греції – фашистська партія «Золотий світанок» (Golden Dawn), Болгарії – украй права болгарська партія «Атака».
Експерти наголошують, що головною метою візиту В. Путіна до Угорщини було не обговорення економічних відносини, а пошук російським президентом союзників у ЄС. На переконання російського політолога С. Бєлковського, В. Путін «досі мріє розколоти Захід у цілому, розколоти США та ЄС, а також Євросоюз із середини, створивши плацдарм країн, які не підтримують санкцій проти Росії та жорсткий тиск на Кремль до кінця».
Східноєвропейські країни – Польща й Прибалтика – дійсно готові підтримувати Україну. Проте їхній вплив у ЄС невеликий. До цього додаються спільні з Росією бізнес-інтереси частини західноєвропейських еліт і невдоволення ними ж політикою США.
Ключова країна ЄС – Німеччина – чітко визначила межі своїх можливих дій у відповідь на події, що стосуються України. Канцлер Німеччини А. Меркель заявила, що військового вирішення конфлікту в Україні не існує, тому єдиний шлях його розв’язання – політичний. Будучи залежною від російських енергоресурсів, Німеччина цілком може піти на компроміс з В. Путіним, якщо це дасть змогу не втратити обличчя, при мовчазному потуранні інших членів ЄС, вважає С. Швецов. А. Меркель більше занурена в проблеми ЄС і спроби його реформації, ніж в обмеження апетитів Росії. Вважаючи, що Німеччині Кремль нічим серйозно не загрожує, враховуючи загальне бажання європейців уникати воєн і конфліктів біля своїх кордонів, політики ЄС схильні будуть займати позицію приймання угод і продавати інтереси України до тієї міри, поки це не буде нести загрозу самій Європі.
У США принципово інша позиція. Перед ними стоїть кілька завдань:
– зберегти вплив на ЄС;
– мінімізувати зростання впливу Китаю як основного геополітичного супротивника США;
– після демаршу В. Путіна в Україні Америці необхідно показати, «хто в домі господар», і, найголовніше, позбавити непередбачувану еліту Кремля зброї масового ураження. По можливості, звести взагалі вплив Росії до мінімуму навіть на регіональному рівні.
Природно, що плани В. Путіна щодо створення євроазійської осі Берлін – Москва – Пекін абсолютно суперечать інтересам США. З іншого боку, необхідно розуміти, що ризикувати й провокувати війну з ядерною державою США не будуть.
За подіями останніх півроку видно, що США застосовують стратегію, яка виправдала себе в їхній боротьбі із СРСР – обвалення цін на енергоносії та максимальне втягування ресурсів Росії в локальну війну. І повільне, поетапне введення санкцій. Для СРСР такою локальною війною став Афганістан. Для Росії стає Україна. Тому Вашингтон постійно зважуватиме й оцінюватиме ефективність дій влади України у їхній здатності перемелювати російські ресурси. Якщо США побачать, що більше ресурсів Росія витрачатиме у варіанті максимального входу на територію України, то не можна виключати їхньої згоди на такий розвиток ситуації.
При цьому Америка успішно направляє Китай у бік Росії. Події останніх місяців – зняття нафтового ембарго з Ірану, укладений між США та Китаєм на саміті G20 договір про дозвіл на мілітаризацію Китаю, угода про переоснащення енергетичної інфраструктури Китаю і ряд інших факторів – говорять про те, що Вашингтон знайшов для Пекіна «більш смачні пряники», ніж Москва.
Стратегічне завдання США – це повільне економічне пригнічення Росії, її демілітаризація і, якщо знадобиться, розділ і розпад. Це досить довгострокова стратегія, і якихось швидких реальних преференцій від США в бік України навряд чи можна чекати.
Практика інших країн показує, що війна із сепаратистами припиняється в трьох випадках: