IV. Підсумок уроку

Бесіда

1. Що таке політичний режим?

2. Які форми політичних режимів ви знаєте?

3. Які політичні режими існували в Україні протягом минулого століття?

4. Як можна охарактеризувати сучасну Україну?

Викладач підбиває підсумок роботи учнів, звертає увагу на те, що в суспільстві частіше зустрічаються режими не в чистому, а зазвичай змішаному вигляді.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

 

ЛЕКЦІЯ 13

Політична діяльність та участь громадян в управлінні суспільством. Вибори як інструмент демократії

Мета: сприяти становленню свідомого демократичного політичного вибору та готовності до творчої реалізації рядовим громадянином політичних ролей відповідно до сучасних вимог; розкрити сутність політичної культури, політичної поведінки; сприяти формуванню свідомого протистояння молоді спробам маніпулювати ними; сприяти розвитку активної громадянської позиції; розвивати готовність стверджувати у своїй практичній політичній діяльності демократичні цінності та норми.

Тип : вивчення нового матеріалу.

Форма проведення : лекція а практичною роботою.

Епіграф до лекції: Політика —це прагнення влади і впливу па розподіл влади.

М. Вебер

ХІД

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності

Викладач. Політичне життя країни динамічне й мінливе. У ньому беруть участь люди, соціальні групи, що різняться своїми надіями, очікуваннями, рівнем культури та освіти. Взаємодія суб’єктів політики породжує в суспільстві політичний процес. Деякі політологи порівнюють політичний процес З дволиким Янусом.

Дволикий Янус (Історична довідка)

Був у римській міфології і такий бог. Щоправда, спочатку вік значився древніх царем Лациума, країни латинян, а від всесильного Сатурна отримав дар ясно бачити все в минулому і в майбутньому. Саме за цю подвійну здатність Януса почати зображувати з двома обличчями: молодим, спрямованим у майбутнє, і старим, що дивиться углиб часів. Згодом, подібно до інших героїв легенд, він поступово перетворився сам на дволикого бога початку і кінця. Сьогодні дволиким Янусом ми називаємо нещиру людину.

Запитання

— Як ви розумієте це порівняння?

Висновок. Тільки відкриті політичні процеси, що відбуваються на очах в усього суспільства і за свідомої політичної участі громадян, ведуть у майбутнє. Це справжні демократичні процеси, у яких громадяни беруть політичну участь .

Саме про це ми й поговоримо сьогодні на уроці

III. Вивчення нового матеріалу

►►Політичний статус особистості

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває відтворених у правових актах прав та обов’язків, які характеризують правове становище особи в суспільстві.

Завдання

1. Перелічіть політичні права і свободи громадянина.

1) Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.

2) Об’єднуватися в громадські організації, у тому числі і в політичні партії.

3) Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетування за умови попереднього повідомлення влади.

4) Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.

2. У зв’язку з цими правами у людини з’являються політичні ролі. Назвіть їх.

(Виборець, депутат, член партії, учасник мітингу тощо)

3. Яким чином нормативні документи гарантують політичні права?

Робота з Декларацією і Конституцією України

Опрацювавши нормативні документи, дайте відповіді на запитання.

1. Які посади є виборними в Україні?

(В Україні обирають президента. Верховну Раду, органи місцевого самоврядування.)

2. Хто володіє виборчим правом?

(Виборче право (активне —з 18 років, пасивне —під час виборів па посаду президента з Зо років, до Верховної Ради з 21 року) мають всі громадяни країни, за винятком тих, хто за рішенням суду визнаний недієздатним, а також осіб, яких утримують в місцях позбавлення волі за вироком суду.)

►►Політична участь і політична культура

Політична участь —це дії громадян, які виливають па прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередкована участь здійснюється через обраних представників.

Безпосередня:

• участь у діяльності політичних партій; звернення та листи, зустрічі з політичними діячами; участь у мітингах;

• участь у виборах.

Висновок. Поняття «народний суверенітет» передбачає, що народ виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знання, певна система цінностей і оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови в сукупності характеризують демократичну політичну культуру.

Політичні знання —пе знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації —це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.

Способи практичних політичних дій —це зразки і правила політичної поведінки, які визначають, як можна і як слід чинити.

Основні функції політичної культури

1. Ідентифікація —розкриває постійну потребу людини в розумінні своєї групової приналежності і в прагненні визначити прийнятні для себе способи участі у вираженні та відстоюванні інтересів даної спільності.

2. Орієнтація —характеризує прагнення людини до змістового відображення політичних явищ, розуміння суспільних можливостей при реалізації прав і свобод у конкретній політичній системі.

3. Адаптація —висловлює потребу людини у пристосуванні до мінливого політичного життя.

4. Соціалізація —характеризує набуття людиною певних навичок і властивостей, що дозволяють реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права, політичні функції та інтереси.

5. Інтеграція —забезпечує різним групам можливість співіснувати в рамках певної політичної системи, зберігаючи цілісність держави та її взаємовідносини із суспільством загалом.

6. Комунікація —пов’язана із взаємодією всіх суб’єктів та інститутів влади на базі використання загальноприйнятих понять, символів, стереотипів та інших засобів інформації та мови спілкування.

Зазначені функції характеризують також політичну участь.

Політична участь —дії громадянина з мстою впливу па прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади, залучення членів суспільства в політичний процес.

►►Вибори як інструмент демократії

Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію виборів. основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід’ємно належить народу, який с джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів.

З часом утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об’єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп:

• норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов’язані із власне процедурою проведення виборів;

• норми, що визначають коло осіб, яких наділяють активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та органів місцевого самоврядування;

• норми, що визначають коло осіб, яких наділяють пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну посаду.

Вибори —передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).

В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демократії. Найдавніший —народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин, а згодом і воєначальників. Для прийняття рішень під час народних зборів використовували різні способи голосування. В античних Греції та Римі громадяни голосували підняттям рук або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить власне поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорізькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, щоби визначити, скільки осіб було «за», а скільки — «проти». Із часом процедура виборів ускладнилась.

Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, с виборцями. Коло виборців, що збирається голосувати чи голосує за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. elector —виборець).

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права.

Виборче право —це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії. Чому в демократичній державі потрібні вибори?

Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися вони природним чином в ході пошуку найбільш раціонального поєднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кандидатів.

• мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Великобританія, Канада, Індія);

• мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);

За мажоритарної системи (від франц. maqorite —більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютне або відносне число) голосів виборців. Причому тут все залежить від закопу, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо вказувати на відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість мас скласти 50 % + 1 голос.

Кваліфікована більшість — 2/3, 3/4 від загального числа поданих голосів.

Пропорційна система передбачає розподіл депутатських мандатів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.

Законодавець додатково встановлює ще й бар’єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб брати участь у розподілі депутатських мандатів.

• пропорційна виборча система (лат. proportіo — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільність сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборча система в Україні. Президент обирається за системою абсолютної більшості. Якщо ніхто не набирає абсолютної більшості від числа тих, що голосували, призначається другий тур, у який виходять двоє кандидатів, що набрали найбільше голосів. Допускається також можливість, коли у другому турі бере участь лише один кандидат: якщо інший вибув пізніше, ніж за 10 днів до повторного голосування; у цьому випадку для перемоги цей єдиний кандидат має набрати абсолютну більшість голосів від числа тих, що голосували; якщо йому це не вдається, виборча кампанія починається з початку. Так само, передбачається повторна виборча кампанія, якщо у другому турі обидва кандидати набрали однакову кількість голосів. Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Конституційний склад Верховної Ради України - 450 депутатів України. З них 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.   Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.   Народні депутати України можуть добровільно обєднуватися у депутатські групи (фракції) за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 25 депутатів. Депутатські групи формуються як на партійній, так і на позапартійній основі. Депутатські групи, які сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Депутатські групи, сформовані на позапартійній основі, обєднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Верховна Рада України обирається за пропорційною системою з прохідним бар'єром у 3 % від числа тих, що взяли участь у голосуванні. За такою ж системою і з таким самим прохідним бар'єром обираються половина Верховної Ради Автономної Республіки Крим і половина від кожної з усіх інших місцевих рад, крім селищних і сільських; інша половина кожної з цих рад обирається за мажоритарною системою відносної більшості. Селищні та сільські ради обираються повністю за мажоритарною системою. Міські, селищні та сільські голови обираються за системою відносної більшості: перемагає той, хто набрав найбільше голосів, але за умови, що за нього проголосувало більше виборців, ніж проти всіх. При цьому повторне голосування (тобто другий тур) передбачено лише для випадку однакового числа голосів, поданих за кількох найуспішніших кандидатів. Селищні та сільські ради обираються за мажоритарною системою з одномандатними округами, причому система визначення переможця в окрузі точно така ж, як і для міських, селищних і сільських голів.

Приклади систем виборів:

• мажоритарна система відносної більшості (наприклад, СІІІА, Великобританія, Канада. Індія);

• мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);

• пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки);

• система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);

• обмежене голосування (наприклад, Японія).

Запитання

— Чи завжди проведення виборів свідчить про наявність демократії в державі?

Робота в малих групах

Кожна група пропонує свої критерії демократичності виборів і доводить, чому ті чи інші принципи або умови проведення виборів свідчать про демократичність державного устрою.

1. Вибори повинні бути загальними.

2. Вибори повинні бути рівними.

3. Вибори проводять за таємного голосування.

4. Періодичність.

5. Конкурентність.

6. Остаточність (легітимність).

7. Представництво.

8. Фактична участь громадян у виборах.

►►Стадії виборчого процесу

Виборчий процес зазвичай визначається як врегульована законом та Асоціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій і груп з підготовки та проведення виборів в державі і в самоврядні органи.

Колективна робота

— Уявіть себе групою міністрів, перед якими стоїть завдання обрати план проведення виборів.

1. Призначення виборів.

2. Утворення виборчих округів.

3. Створення виборчих органів.

4. Регістрація виборців.

5. Висування кандидатів.

6. Агітаційна кампанія (виступи з програмовими заявами, відкриті дебати, між кандидатами, використання ЗМІ і т. ін.)

7. Голосування.

8. Підрахування голосів і підсумків голосування.

9. Повторні вибори.

10. Кінцеве визначення та опублікування результатів виборів.