для декількох альтернативних проектів: приймається той проект, що має більше значення NPV, якщо тільки воно позитивне.

Загальний висновок такий: при збільшенні норми прибутковості інвестицій (вартості капіталу інвестиційного проекту) значення критерію NPV зменшується.

Для повноти подання інформації, необхідної для розрахунку NPV, приведемо типові грошові потоки.

Типові вхідні грошові потоки:

• додатковий обсяг продажe і збільшення ціни товару;

• зменшення валових витрат (зниження собівартості товарів);

• залишкове значення вартості встаткування наприкінці останнього року інвестиційного проекту (тому що встаткування може бути продане або використано для іншого проекту);

• вивільнення оборотних коштів наприкінці останнього року інвестиційного проекту (закриття рахунків дебіторів, продаж залишків товарно-матеріальних запасів, продаж акцій й облігацій інших підприємств).

Типові вихідні потоки:

• початкові інвестиції в перший рік інвестиційного проекту;

• збільшення потреб в оборотних коштах у перший рік інвестиційного проекту (збільшення рахунків дебіторів для залучення нових клієнтів, придбання сировини й комплектуючих для початку виробництва);

• ремонт і технічне обслуговування встаткування;

• додаткові невиробничі витрати (соціальні, екологічні й т.п.).

NPV показує чисті доходи або чисті збитки інвестора від вкладення грошей у проект у порівнянні зі зберіганням грошей у банку. Якщо NPV > 0, то можна вважати, що інвестиція примножить багатство підприємства й інвестицію варто здійснювати. При NPV < 0, то значить доходи від запропонованої інвестиції недостатньо високі, щоб компенсувати ризик, властивbq даному проекту (або з погляду ціни капіталу не вистачить грошей на виплату дивідендів і відсотків по кредитах) і інвестиційна пропозиція повинна бути відхилена.

Чиста поточна вартість (NPV) – це один з основних показників використовуваних при інвестиційному аналізі, але він має декілька недоліків і не може бути єдиними засобом оцінки інвестиції. NPV визначає абсолютну величину віддачі від інвестиції, і, швидше за все, чим більше інвестиція, тим більше чиста поточна вартість. Звідси, порівняння декількох інвестицій різного розміру за допомогою цього показника неможливо. Крім цього, NPV не визначає період, через який інвестиція окупиться.

Якщо капітальні вкладення, пов'язані з майбутньою реалізацією проекту, здійснюють у кілька етапів (інтервалів), то розрахунок показника NPV провадять по наступній формулі:

n n

NPV = ∑ CF_t / (1 + r)^t - ∑ I_t / (1 + r)^t (9.4)

t = 1 t = 0

де, CFt - приплив коштів у період t;

It - сума інвестицій (витрати) в t-ом періоді;

r - бар'єрна ставка (ставка дисконтування);

n - сумарне число періодів (інтервалів, кроків) t = 1, 2,..., n (або час дії інвестиції).

Звичайне для CFt значення t лежить у межах від 1 до n; у випадку, коли CFо > 0 відносять до витратних інвестицій (приклад: кошти виділені на екологічну програму).

Для більше точного визначення чистої поточної вартості грошових потоків застосовують показник "модифікована чиста поточна вартість (MNPV)", що розраховується за формулою:

(9.5)

Де, CFt - приплив коштів у періоді t = 1, 2,...n;

It - відтік коштів у періоді t = 0, 1, 2,... n (по абсолютній величині);

r - бар'єрна ставка (ставка дисконтування), частки одиниці;

d - рівень реінвестицій, частки одиниці (процентна ставка, заснована на можливих доходах від реінвестиції отриманих позитивних грошових потоків або норма рентабельності реінвестицій);

n - число періодів.

Внутрішня норма прибутковості (рентабельності) (IRR) — це таке значення показника дисконту, при якому теперішнє значення інвестиції дорівнює теперішньому значенню потоків коштів за рахунок інвестицій, або значення показника дисконту, при якому забезпечується нульове значення чистого дійсного значення інвестиційних вкладень.

Це та норма прибутку (бар'єрна ставка, ставка дисконтування), при якій чиста поточна вартість інвестиції дорівнює нулю, або це та ставка дисконту, при якій дисконтовані доходи від проекту дорівнюють інвестиційним витратам. Внутрішня норма прибутковості визначає максимально прийнятну ставку дисконту, при якій можна інвестувати кошти без яких-небудь втрат для власника.

IRR = r, при якому

NPV = f(r) = 0, (9.6)

Її значення знаходять із наступного рівняння:

(9.7)

CFt - приплив коштів у період t;

It - сума інвестицій (витрати) в t-ом періоді;

n - сумарне число періодів (інтервалів, кроків) t = 0, 1, 2,..., n.

Економічний зміст внутрішньої норми прибутковості полягає в тому, що це така норма прибутковості інвестицій, при якій підприємству однаково ефективно інвестувати свій капітал під IRR відсотків у які-небудь фінансові інструменти або зробити реальні інвестиції, які генерують грошовий потік, кожен елемент якого у свою чергу інвестується по IRR відсотків.

IRR повинен бути вище середньозваженої ціни інвестиційних ресурсів:

IRR > CC (9.8)

Якщо ця умова дотримується, інвестор може прийняти проект, у противному випадку він повинен бути відхилений.

Математичне визначення внутрішньої норми прибутковості припускає рішення такого рівняння:

, (9.9)

де: CF_j — вхідний грошовий потік в j-ий період,

INV — значення інвестиції.

Вирішуючи це рівняння, знаходимо значення IRR. Схема ухвалення рішення на основі методу внутрішньої норми прибутковості має вигляд:

• якщо значення IRR вище або дорівнює вартості капіталу, то проект приймається;

• якщо значення IRR менше вартості капіталу, то проект відхиляється.

Таким чином, IRR є "бар'єрним показником": якщо вартість капіталу вище значення IRR, те "потужності" проекту недостатньо, щоб забезпечити необхідне повернення й віддачу грошей, і отже проект варто відхилити.

У загальному випадку рівняння для визначення IRR не може бути вирішене в кінцевому виді, хоча існує ряд окремих випадків, коли це можливо. Розглянемо приклад, що пояснює сутність рішення.

При аналізі результату обґрунтування ефективності проекту, але з використанням методу приведення результатів і витрат до майбутньої вартості, основний інтерес представляє доказ рівності й у цьому випадку чистого дисконтованого доходу нулю, що означає фіксацію рівнозначності витрат і результатів обома методами обліку фактора часу, а також інтерпретація економічної сутності підсумків розрахунку.

Нагромадження майбутнього періоду, утворені сумою рівних до завершення кожного року грошових надходжень інвестиційного проекту з урахуванням підвищувальних коефіцієнтів приведення, у теорії знецінювання грошей у часі називають майбутньою вартістю ануїтету. Розрахунок його значення можна виконати за загальною схемою, що застосовується при нерівних грошових надходженнях по роках або за допомогою завчасно розрахованих спеціальних таблиць, у яких сумарні значення коефіцієнтів приведення вже визначені.

При компаундуванні грошові надходження протягом кожного року накопичуються й потім за допомогою відповідних коефіцієнтів приводяться до закінчення розрахункового періоду. Величина результату, отримана цим методом, не викликає сумнівів. Його складовими є сума чистого прибутку й амортизації за всі роки експлуатації об'єкта (технологічної лінії), а також дивіденди від використання цих тимчасово вільних коштів на депозиті банку, у цінних паперах і т.д.

Недоліки дисконтування та компаундування:

1. загальноприйняті процедури приведення коштів у проект по обох методах, розуміються як вирахування його ЧДД, насправді являють собою розрахунки порівняльної ефективності матеріальних інвестицій й альтернативного вкладення інвестицій на фінансовому ринку. Одержуваний у ході цих розрахунків показник (різниця результатів матеріальних і фінансових інвестицій) являє собою не ЧДД (чистий прибуток інвестиційного проекту), а ефект інвестування реального виробництва;

2. критерієм рівновигідності матеріальних і фінансових інвестицій помилково прийнята рівність результатів, а не чистого прибутку (доходу). Очевидно, що при рівності результатів, але різниці у витратах, що, мають місце на практиці, рівновигідність порівнюваних варіантів порушиться. Отже, рівновигідність проекту й фінансових інвестицій, а з нею й здатність його відшкодувати й оплатити кредит за рахунок власних нагромаджень забезпечуються тільки рівністю їхнього чистого прибутку, що за обома методами обліку фактора часу не досягається.

Показник внутрішньої норми доходності (ВНД), призначений для визначення розміру внутрішньої норми прибутковості (Е_вн) інвестиційного проекту, зіставлення якої із середньою ринковою ціною капіталу (ставкою дисконту) Е, дозволяє робити висновок про ефективність проекту. Вважається що, якщо Е_вн>Е, інвестиційний проект ефективний. Проблема оцінки ефективності цим показником зводиться, до одержання доказу, що розглянутий проект гарантує інвесторові не тільки повернення капіталу, але й одержання ринкових відсотків на нього.

На даному етапі аналізу можна довести, що ЧДД і ВНД не є показниками ефективності інвестицій. Їхня структура не відповідає класичному розумінню категорії ефективності як відносини результату інвестиційного проекту до його витрат (інвестиціям). До того ж, вони визначають лише відповідність проекту вимогам фінансового ринку й залишають поза полем зору головне – відповідність вимогам реального виробництва. Ці вимоги набагато вище вже хоча б тому, що ефективність реалізованих інвестиційних проектів повинна забезпечувати не тільки повноцінні розрахунки з інвестором за кредит, чому служить, причому невдало, вся група дисконтованих показників, але й одержання залишку прибутку. Даний залишок забезпечує покриття звичайних напрямків господарської діяльності: оплата дивідендів акціонерам, поповнення оборотних коштів, розвиток виробництва й стимулювання праці, задоволення соціальних потреб.

Група дисконтованих показників відповідно до своєї економічної сутності покликана обслуговувати тільки інтереси інвесторів. Однак при великій складності розрахункових процедур, їхня логічность й теоретична значимість інструментаріїв дисконтування не має точності вимірів й оцінок.

Нова концепція обліку фактора часу в процесі встановлення ефективності інвестиційних проектів базується на теоретичній посилці, протилежної діючої. Сьогоднішня гривня доходу, безумовно, цінніше майбутніх гривень, оскільки при раціональному використанні у кожному наступному році буде приносити вторинний доход на фінансовому ринку. І чим ближче ця гривня до початку експлуатації об'єкта (і далі від моменту вичерпання строку корисного використання), тим більший доход вона може принести. Однак, враховувати нерівноцінність грошей треба не штучним зниженням достоїнства грошей майбутнього періоду в порівнянні з їхнім розміром базовому періоді, а встановленням й обліком реальних доходів від використання коштів попереднього періоду шляхом вкладення в банк, покупки облігацій і т.д. Необхідно зберігати номінальну величину економічних показників у будь-якому році розрахункового періоду, розрізняючи їх лише по наростанню вторинного доходу (збитку) на момент оцінки.

Теоретична посилка в концентрованій формі виражається ствердженням: гроші (капітал) на теперішній момент у майбутньому періоді не знецінюються, а при розумному використанні збільшуються; час не подрібнює доход по інвестиційному проекті, а множить. В основі нового методу обліку фактора часу при оцінці ефективності проекту лежать такі принципові положення:

• Господарюючі суб'єкти повинні в підсумку обґрунтувань ефективності інвестицій знати не тільки, який варіант краще або неприйнятний взагалі, але і який приріст чистого прибутку в реальних грошах при розумних діях вони зможуть одержати, реалізуючи проект. Показники проекту (прибуток, рентабельність й ін.) у будь-якому році його циклу повинні погоджувати з реальними показниками господарської діяльності.

• На результати інвестиційного проекту дуже впливають темпи інфляції, ризики й ін. Методичні прийоми їхнього обліку при обґрунтуваннях ефективності інвестицій розроблені й не ревізуються. Для спрощення розуміння суті нового методу обліку фактора часу прийняте допущення про відсутність інфляції й ризиків.

• Інвестиційний проект розглядається як самостійна й самодостатня система, що функціонує в реальному економічному середовищі. Вигоди, що враховують при оцінках, і втрати в цій системі повинні бути максимально наближені до майбутнього фактичного показника й підтверджувані згодом прийнятими методами обліку й формами звітності. Виходячи із цього, фінансовий ринок є не насильно заснованою альтернативою з кабальним вирахуванням з доходів проекту на її користь дисконтних відрахувань, а як загальнодоступний інструмент збільшення нагромаджень. Вільні грошові надходження інвестиційного проекту реально будуть використовуватися на фінансовому ринку з метою одержання додаткового доходу. Очевидно, що потенційна здатність щорічних грошових надходжень генерувати вторинний (непрофільний) доход буде різною, збитковою до моменту завершення терміну служби об'єкта. Це й визначає розходження в оцінках різночасних результатів і витрат, тобто створює базу для обліку фактора часу за новою концепцією.

Сутність нової концепції обліку фактора часу при обґрунтуванні ефективності інвестицій укладається у визнанні того, що результат реалізації інвестиційних проектів визначається двома складовими: доходами самого проекту, обумовленими його рентабельністю (ROA), і доходами використання які отримуються проектом вільних коштів на фінансовому ринку, що залежать від відсотків на капітал і строків інвестування цих коштів. У цьому випадку порівняння різночасних витрат і результатів інвестиційного проекту досягається з урахуванням наслідків їхнього використання на фінансовому ринку з метою одержання вторинного доходу. Оцінка ефективності інвестиційного проекту повинна здійснюватися з обліком не тільки величини одноразових витрат і результатів, але й зміни їхнього фінансового потенціалу по роках розрахункового періоду.

Якщо виходити із цільової настанови – «що дає проект», інтегральні грошові надходження плюс вторинний доход значно перевищують інвестиції (рівність цих різнознакових потоків виключена), у ряді випадків міняються пріоритети ефективності проектів, полегшується обґрунтування капіталомістких інноваційних проектів.

Фундаментальне розходження діючих і нового підходів до обліку фактора часу – в заміні базової ідеї механізму цього обліку.

У результаті заміни віртуальних ідей і механізму обліку фактора часу на реальні вдається перебороти численні кількісні та якісні недоліки методів дисконтування й компаундування:

• прирівняння ЧДД до чистого прибутку інвестиційного проекту, у той час, як у дійсності він є порівняльним показником (ефектом): різницею результатів матеріальних і фінансових інвестицій;

• нездатність інвестиційного проекту при ЧДД=0 відшкодувати за рахунок чистого прибутку відсотки за користування кредитом;

• відсутність у теорії обґрунтування ефективності інвестицій показника чистого доходу з урахуванням фактора часу інвестиційного проекту реального виробництва й методу його розрахунку;

• прийняття єдиного моменту оцінки різночасних витрат і результатів, що ігнорує факт трансформації інвестицій у момент введення об'єкта в експлуатацію із грошової в матеріальну форму (основні фонди), що виключає використання їхньої вартості як джерела одержання відсотків до кінця розрахункового періоду при використанні методу майбутньої вартості; як наслідок – невідповідність реаліям установлення розрахункової величини капіталовкладень через помилковий облік фактора часу;

• уточнення бази коефіцієнтів приведення: у фазі інвестицій – на початок року, у фазі експлуатації – до його завершення.

Тема 10. Оцінка ризиків в процесі бізнес-планування.

1. Загальне поняття ризиків.

2. Класифікація ризиків.

3. Методи кількісної оцінки ризиків.

4. Методи управління ризиками.

5. Страхування ризиків.

Ризик – невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, і неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді, коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше.

Ризик у ділових операціях – це об’єктивно-суб’єктивна економічна категорія, що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних зв’язків.

Одна з основних цілей підготовки бізнес-плану до реалізації полягає у розподілі ризиків між тими учасниками бізнес-плану, що знаходяться у найкращій позиції, щоб узяти на себе той чи інший ризик або спромогтися його максимально знизити. При аналізі ризику слід пояснити, чому цей ризик є важливим для проекту, показати ступінь можливого підвищення цього ризику та заходи, за допомогою яких можна його зменшити.

Основними факторами ризику, які зустрічаються найчастіше і можуть впливати на кінцеві результати бізнес-плану, є:

Ризики, що відносяться до загальної соціально-економічної ситуації:

• політична нестабільність;

• існуюча і майбутня правова база для інвестицій;

• перспективи економічного розвитку в цілому;

• фінансова нестабільність (можливі зміни в оподаткуванні, інфляція);

Виробничі ризики:

• підвищення поточних витрат;

• зрив графіка поставок сировини, матеріалів, технологічного устаткування, паливно-енергетичних ресурсів;

• нові вимоги щодо екології;

• нестача трудових ресурсів;

• зміна умов транспортування.

Ринкові ризики:

• зміна попиту на продукцію;

• втрата позицій на ринку;

• зміна якісних ознак продукції;

• поява конкуруючої продукції;

• несвоєчасність виходу на ринок.

Після проведення аналізу ризиків та їх виявлення потрібно розробити конкретні заходи, які дозволять зовсім позбутись або значно зменшити негативний вплив кожного фактора ризику на кінцеві наслідки впровадження проекту розвитку підприємства.

Даний розділ повинен містити в собі аналіз ступеня всіх можливих для проекту ризиків. У цьому аналізі треба пояснити, чому цей ризик є важливим для проекту, показати ступінь можливого підвищення цього ризику та заходи, за допомогою яких можна його зменшити. Для обґрунтування в бізнес-плані концепції управління ризиками важливе значення має поділ останніх на дві загальні групи. Першу групу становлять внутрішні ризики, що можуть контролюватися конкретним суб'єктом господарювання. До другої групи належать зовнішні ризики. Це ризики, які не можуть контролюватись безпосередньо, тобто ризики, пов'язані із загальними змінами в економіці, які практично не підлягають контролю , але безпосередньо впливають на інвестиційні можливості.

За формами інвестування прийнято розрізняти такі види ризиків:

а) реального інвестування. Цей ризик пов'язаний із невдалим вибором місця розташування об'єкта, перебоями в постачанні будівельних матеріалів, устаткування; істотним ростом цін на інвестиційні товари: вибором некваліфікованого або несумлінного підрядчика та інших чинників, що затримують запровадження в експлуатацію об'єкта інвестування або такими, що знижують прибуток у процесі його експлуатації:

б) фінансового інвестування. Цей ризик пов'язаний з непродуманим добором фінансових інструментів для інвестування, фінансовими утрудненнями або банкрутством окремих емітентів, непередбаченими змінами умов інвестування, прямим обманом інвесторів і т.п.

За джерелами виникнення виділяють два види ризику:

а) систематичний (або ринковий). Цей вид ризику виникає для всіх учасників інвестиційної діяльності та форм інвестування. Він визначається зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон'юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку; значними змінами податкового законодавства в сфері інвестування та іншими аналогічними чинниками, на які інвестор вплинути не може при виборі об'єктів інвестування.

б) несистематичний. Цей вид ризику характерний конкретному об'єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора. Він може бути пов'язаний із некваліфікованим керівництвом компанією – об'єктом інвестування, посиленням конкуренції в окремому сегменті інвестиційного ринку, нераціональною структурою, що інвестується, засобами та іншими аналогічними чинниками, негативні наслідки яких значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного упраління інвестиційним процесом.

Оцінка інвестиційних ризиків завжди пов'язана з оцінкою очікуваних прибутків і можливістю їхніх втрат. Це пов’язано з тим, що інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення непередбачених фінансових втрат, його рівень при оцінці визначається як відхилення очікуваних прибутків від інвестування від середнього або розрахункового розміру.

У процесі оцінки можливого розміру фінансових втрат від здійснення інвестиційної діяльності використовують абсолютні й відносні їхні показники. Абсолютний розмір фінансових втрат, пов'язаних з інвестиційним ризиком, являє собою суму збитку, заподіяного інвестору (або потенційно можливого) у зв'язку з настанням несприятливих обставин, характерних для даного ризику. Відносний розмір фінансових втрат: пов'язаних з інвестиційним ризиком, являє собою відношення суми збитку до обраного базового показника (наприклад, до суми очікуваного прибутку від інвестицій; до суми що інвестується капіталу і т.п.).

Ціну ризику (ЦР) у найзагальнішому вигляді можна визначити як різницю між очікуваним (запланованим без урахування ризику) прибутком від певного підприємницького проекту (П₀) і прибутком з імовірним ризиком (Пр), тобто за формулою:

ЦР = П₀ - П_Р. (10.1)

Наприклад, якщо існує ймовірна небезпека затоварювання новою продукцією, то ціну ризику в цьому разі можна визначити за формулою:

ЦР = (Ц_{0 -} С₀ ) ( 1 –Р ) – С_р r Р, (10.2)

де Ц₀ — ціна товару;

С₀ — визначена собівартість товару;

Р — обсяг затоварювання;

С_р — собівартість товару з імовірним ризиком;

r — ринкова ставка позичкового процента.

Ризики вимірюють різноманітними методами: шляхом розрахунку середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, бета-коефіцієнта, а також експертним шляхом. Ризики оцінюються по кожному інвестиційному проекту.

Середньоквадратичне відхилення є найбільш поширеним показником оцінки рівня інвестиційних ризиків. Розрахунок цього показника дозволяє врахувати коливання очікуваних прибутків від різних інвестицій.

Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з відомими законами імовірнісного розподілу. Наприклад, прибутковість інвестиційного проекту може характеризуватися наведеним нижче законом розподілу.

Таблиця 10.1

Розподіл доходу проекту за ймовірністю одержання

Випадкова величина, яка набуває певних окремих значень, називається дискретною. Таблиця є прикладом закону розподілу дискретної випадкової величини.

Закон розподілу характеризується декількома показниками, зокрема математичним очікуванням, дисперсією, середньоквадратичним відхиленням, коефіцієнтом варіації.

Математичним очікуванням, або середнім очікуваним значенням випадкової величини Х, називається число, яке дорівнює сумі добутків усіх можливих значень величини (х) на відповідні ймовірності (Рі) їхнього виникнення:

М(Х)=Х1Р1 + Х2Р2 +...+ХnPn,

де М(Х) — математичне очікування (очікувана доходність);

Х1; Х2, Хn — рівень очікуваного прибутку (Х);

n – кількість состояній;

Р1; Р2, Рn — ймовірність одержання прибутку (Р).

Однак математичне очікування ще не є повною характеристикою випадкової величини. Для більш повної її характеристики необхідно використовувати й інші числові характеристики.

Для характеристик ризику як міри невизначеності використовують такі показники:

1) дисперсія (D(x))

D(x) = р[x –M(x)]²;

2) середньоквадратичне відхилення (σ( х)):

σ (х) = √ D (х).

Чим більше квадратичне відхилення, тим більший ризик інвестицій у проект.

3) коефіцієнт варіації (Var(х)):

.

Коефіцієнт варіації є відносною величиною, абсолютні значення показників не впливають на його значення. Коефіцієнт варіації змінюється у межах від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим більша мінливість ознаки. Коефіцієнт варіації показує частку ризику на одиницю очікуваної доходності. Наприклад, для інвестиційного проекту, закон розподілу якого подано в таблиці, ці характеристики становлять:

1) середнє очікуване значення прибутку

М(х) = 200 · 0,2 + 800 · 0,5 + 1000 · 0,3 = 740;

2) дисперсія

D(x) = (200-740)² · 0,2 + (800-740)²·0,5 + (1000-740)² · 0,3 = 80400;

3) середньоквадратичне відхилення

σ( х ) = √80400 = 283,55;

4) коефіцієнт варіації

Var(х) = 283,55 / 740 * 100% = 38,32%.

Найчастіше як міру ризику використовують тільки середньоквадратичне відхилення. Чим більше його значення, тим більший ризик. Розглянемо інвестиційні проекти А і В, закони розподілу прибутковості яких наведено в табл. 10.2.

Таблиця 10.2

Розрахунок середнього очікуваного значення NPV для двох проектів

М (ХА) = 100 · 0,2 + 500 · 0,4 + 700 · 0,3 + 1500 · 0,1 = 760,

М (ХВ) = -7200 · 0,2 + 1000 · 0,3 + 300 · 0,3 + 5000 · 0,2 = 760.

Тобто очікуване значення прибутковості для обох проектів однакове. Втім, величини їх середньоквадратичного відхилення істотно різняться:

D (ХА) = (100-760)² · 0,2 + (500-760)² · 0,4 + (700-760)² · 0,3 + (1500- 760)² · ·0,1 = 170000,

,

D (ХB) =(-7200 – 760)²· 0,2 + (1000 –760)² · 0,3 + (3000 – 760)²· 0,3 + (5000 – 760)²·0,2 = 17790400,

, σ(хВ) значно більше σ(хА), а отже, ризик проекту В вищий від ризику проекту А.

Якщо порівнюються два проекти з різними очікуваними значеннями прибутковості, то використовують коефіцієнт варіації, який показує частку ризику на одиницю очікуваного значення прибутку.

Приклад. Середньоквадратичне відхилення дорівнює при вкладенні капіталу:

у проекті Х σХ = ,

у проекті У σУ = .

Коефіцієнт варіації:

для проекту Х: Var Х = ,

для проекту У: Var У = .

Коефіцієнт варіації при реалізації проектного заходу Х є значно менший, ніж при реалізації проектного заходу У, що дає змогу прийняти рішення на користь вкладення капіталу в проектний захід Х.

Для більшості невеликих проектів аналіз ризику проводиться суто експертними методами, тобто шляхом оцінювання. Найважливіше тут - вміння розробника бізнес-плану заздалегідь передбачити всі можливі види ризику. Ризики можна класифікувати за джерелом виникнення-господарський, пов’язаний з особистістю людини, та пов’язаний з природними факторами. Спектр ризиків дуже широкий – від пожеж, землетрусів, міжнаціональних конфліктів до знеструмлення обладнання чи травмування персоналу.

Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і залежні від нього втрати в майбутньому.

Потрібно також провести так званий аналіз чутливості проекту. Він полягає в тому, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанта, проводиться такий самий розрахунок ще для двох крайніх випадків:

- розрахунок за найгіршим сценарієм - випадок, коли зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;

- розрахунок за найкращим сценарієм - випадок, коли зовнішні фактори максимально сприяють реалізації проекту.

Результати аналізу чутливості в бізнес-плані можуть бути представлені в спрощеному вигляді (тобто менш деталізовано, ніж для базового варіанта), повністю його можна включити в додатки до бізнес-плану.

При найгіршому сценарії реалізації проекту повинна забезпечуватись така прибутковість, яка дала б змогу компанії виконати свої зобов’язання перед кредиторами або партнерами.

У цьому розділі бізнес-плану необхідно показати також профілактичні можливості запобігання ризику, а також викласти свою програму страхування від ризику.

Слід розрізняти зовнішні й внутрішні способи зниження (оптимізації, передавання) ризику. До зовнішніх способів належать: по-перше, розподіл (делегування) частини ризиків між партнерами за реальним бізнес-планом, які матимуть змогу контролювати той чи інший ризик, а також хеджування; по-друге, зовнішнє страхування ризику, тобто, передавання певних ризиків страховій компанії.

Хеджування (захист від утрат) — це спосіб зменшення ризику господарської діяльності укладенням довгострокової угоди на поставку продукції між постачальником і споживачем, напри­клад, контрактів на поставку зерна під урожай наступного року. За контрактом споживач набуває право на зафіксовану кількість зерна в наступному році за обумовленою ціною і тим самим за­хищає себе від утрат при можливому неврожаї. Постачальник, у свою чергу, гарантує собі належну ціну на зерно, навіть коли во­на наступного року з будь-яких причин знизиться.

Страхування передбачає, що страхувач за відповідні кошти (страховий внесок чи страхова премія) зобов'язується сплатити іншій стороні (страхувальникові) обумовлену страховим контрак­том грошову суму, якщо останній зазнає збитків чи втрат.

Послуги страхових компаній можуть бути стандартизованими й договірними. Стандартизовані полягають, як правило, у про­дажу стандартних страхових полісів, що надають лише окремі види страхових послуг, а договірні — визначають усі можливі види ризиків і порядок компенсації збитків. Види ризиків, які варто страхувати, наведені в табл. 11.3.

Таблиця 11.3 Види ризиків, які доцільно страхувати

Рекомендована література

1. Акіліна О.В., Пасічник В.Г. Основи підприємництва (навчально-методичний комплекс): Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. – 176 с.

2. Баринов В.А. Бизнес-планирование: Учеб. пособие. — М.: ФОРУМ; ИНФРА-М, 2003. – 419 с.

3. Барроу Колін, Барроу Пол, Браун Роберт. Бізнес-план. – К.: Знання, 2002. – 286с.

4. Бізнес-план підприємства: виробничо-практичне видання / Н. Н. Шаш; під ред. А. В. Касьянова. - К. : ГроссМедіа, 2006. - 318 с.

5. Воронкова Т.Є. Бізнес-планування. - К: Київський ін-т інвестиційного менеджменту, 2001. – 176 с.

6. Горемыкин В. Энциклопедия бизнес-планов. Методика разработки. 75 реальных образцов бизнес-планов. – М.: Ось-89. – 450с.

7. Грабар І.Г. Система технологій і основи бізнес-планування: Навч. посіб. для студ. вищ. техн. навч. закл. / І.Г. Грабар, В.Є. Титаренко; Житомир. інж.-технол. ін-т. — Житомир, 2012. — 128 с.

8. Должанський І.Г. Бiзнес-план: технологiя розробки – К.: Знання, 2009. – 325с.

9. Должанський І.З., Загорна Т.О. Бізнес-план: технологія розробки: Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2006. – 384 с. .

10. Зарубинский В.М. Бизнес-планирование развития предприятия (фаза планирования) //Финансовый менеджмент, 2005. - №1. – С.41-57.

11. Економіка і планування бізнесу. Наукове видання / [В.Р.Кучеренко, А.І.Бутенко, С. А. Горбаченко та ін.; наукові керівники: д.е.н., проф.. Бутенко А.І. і д.е.н., проф. Кучеренко В.Р.]. – Одеса, 2004. – 458с.

12. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства: Підручник. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 320 с.

13. Мельник Л.Г. Маркетингова цінова політика: Навч. посіб./ Л.Г. Мельник, О.І. Карінцева, - Суми: Унів. кн., 2007. -240 с.

14. Мних М.В. Планування діяльності підприємства в сучасних економічних умовах: Навч. посіб. для студ. вузів / М.В. Мних; Акад. муніцип. упр. — К.: Знання України, 2004. — 91 с.

15. Павлов В.І. Основи пiдприємництва: У 3-х томах : Бiзнес-планування, Т.1 - К.: Знання України, 1998. — 291 с.

16. Петров К.Н. Как разработать бизнес-план. Практическое пособие с примерами и шаблонами – М.: Диалектика, 2006 г. – 336 с.

17. Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О., Дерев'янко О.Г. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посіб. — 2-ге вид., допов. — К.: КНЕУ, 2002. – 379 с.

18. Сергеев А.А. Экономические основы бизнес-планирования. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 462 с.

19. Тарасюк Г.М., Бізнес-план: розробка, обгрунтування та аналіз:Навч. посібник.– Ж.:ЖДТУ, 2006.– 420с.

Конспект лекцій з дисципліни «Бізнес-планування» для студентів 4 курсу денної форми навчання спеціальності «Економіка підприємства»

Укладачі: Станіслав Анатолійович Горбаченко

Дмитро Сергійович Смирнов

92