зміст

	Стор.
Вступ	4
Тема 1. Економічна сутність бізнесу та підприємництва	6
Тема2. Основи процесів планування підприємницької діяльності	14
Тема 3. Поняття, сутність та задачі бізнес-плану	27
Тема 4. Етапи бізнес-планування	36
Тема 5. Структура бізнес-плану	40
Тема 6. Порядок формування маркетингового розділу бізнес- плану	44
Тема 7. Порядок обґрунтування товарної політики у бізнес-плані	50
Тема 8. Порядок обґрунтування виробничого розділу бізнес-плану	54
Тема 9.Обґрунтування фінансового розділу бізнес-плану	63
Тема 10. Оцінка ризиків у процесі бізнес-планування	81
Рекомендована література	91

Вступ

Мета вивчення дисципліни – формування у студентів цілісної уяви про процеси планування бізнесу та навчання їх методам та прийомам формування та обґрунтування бізнес - планів.

Предмет дисципліни - сукупність методів та засобів створення ефективної системи планування бізнесу в підприємницьких структурах.

Завдання дисципліни. Студенти в процесі навчання повинні:

• ознайомитися зі змістом та категорійним апаратом навчального курсу;

• засвоїти методологічні основи проблем, що вивчаються;

• отримати знання щодо сутності ефективного планування бізнесу;

• оволодіти методами упорядкування розділів бізнес - плану;

• навчитися порядку визначення та оцінки результатів бізнес - плану.

1.2. Компетенції, які формуються у процесі засвоєння дисципліни:

• У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні отримати:

• знання щодо:

• можливості планування задля покращення якості бізнесу.

• шляхів виникнення та реалізації бізнес-ідеї;

• бізнес-планування як економічної категорії;

• визначення структури бізнес-плану;

• інформаційно-аналітичного забезпечення процесів бізнес-планування;

• порядку формування маркетингової, товарної та виробничої політики.

• уміння:

• проводити комплексний аналіз створення та функціонування бізнесу з позицій системного підходу на основі використання сучасних методик і комп'ютерних технологій;

• формулювати місію бізнесу;

• охарактеризувати вимоги до розробки бізнес - планів з точки зору логіки планування та вимог інвесторів до їх змісту;

• здійснювати комплексний аналіз конкурентного середовища;

• обґрунтовувати необхідні виробничі потужності, сировину, трудові ресурси для здійснення бізнесу;

• розраховувати ефективність бізнесу;

• провадити комплексну оцінку ризиків при реалізації бізнес – плану.

  • універсальні компетенції:

• здатність до ефективної комунікаційної взаємодії, у тому числі використання засобів сучасних інформаційних технологій;

• здатність працювати у команді;

• здатність до лідерства;

• здатність до творчого пошуку оптимальних рішень;

• здатність до засвоєння нових знань, самовдосконалення.

Тема 1. Економічна сутність бізнесу та підприємництва

1. Основні концепції трактування поняття «бізнес».

2. Історичне виникнення бізнесу.

3. Відмінності бізнесу та підприємницької діяльності.

4. Учасники бізнес-процесів.

5. Бізнес-середовище.

6. Форми здійснення бізнесу.

7. Інвестиційне проектування – основа довгострокового розвитку підприємницької діяльності.

Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні бізнес – це найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

В економічній літературі даються такі визначення бізнесу:

- підприємницька діяльність, що приносить матеріальну вигоду;

- політика компанії або окремого підприємця;

- будь-яке комерційне підприємство;

Умовно всі теоретичні тлумачення поняття «бізнес» можуть бути об'єднані в три основні концепції: позитивну, критичну, прагматичну (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Концепції трактування бізнесу

Сутність позитивної концепції полягає в тому, що бізнес розуміється як громадсько-корисна діяльність людей, здійснювана з власної ініціативи, метою якої є виробництво товарів і послуг для інших людей. Бізнес у цій концепції трактується як основний зміст економіки, він націлений на загальне благо і підлягає загальним інтересам.

Критична концепція бізнесу виходить з того, що бізнес - це діяльність людей, спрямована на одержання прибутку.

У рамках прагматичної концепції бізнес розглядається як явище неминуче в контексті розвитку суспільства. Воно однаково необхідне як самим бізнесменам, що прагнуть задовольнити свої інтереси, так і іншим членам суспільства, які завдяки бізнесу одержують можливість насичувати свої потреби в товарах і послугах. У даній концепції протиріччя, що виникають у зв'язку з діями підприємців, розглядаються як позитивне явище в тому розумінні, що вони стимулюють розвиток економіки в цілому.

Щоб точніше зрозуміти сутність бізнесу, необхідно розглядати його як систему з такими властивостями - доцільністю, цілісністю, суперечливістю та активністю.

Доцільність означає, що бізнес має раціональну спрямованість на одержання прибутку. Цілісність означає, що у прагненні до збільшення прибутку бізнес пронизує всі сфери суспільства. Суперечливість означає, що бізнес складається з протиріч, більше того, саме вони є джерелом його розвитку. Активність означає, що бізнес – це явище соціальне.

Бізнес і підприємництво нерідко ототожнюються, проте між ними є відмінності. Бізнес визначається як справа, що приносить дохід. Підприємництво виступає як ініціативна діяльність під власну матеріальну відповідальність, спрямована на отримання прибутку. Оскільки прибуток постає як різниця між одержуваним підприємцем доходом і витратами, то підприємництво можна розглядати як бізнес, але не завжди бізнес є підприємництвом, тому що не завжди його безпосередньою метою є прибуток.

Крім того, бізнесом може займатись будь-хто. У той час як підприємницька діяльність передбачає правове оформлення, тобто реєстрацію створеного підприємства і наділення його статусом фізичної або юридичної особи.

Аналіз існуючих підходів до трактування понять «підприємництво» та «бізнес» свідчить, що риси підприємництва не завжди притаманні бізнесу. Однак завжди підприємництво відповідає визначенню поняття «бізнес». Тому можна вважати, що поняття «бізнес» є ширшим ніж «підприємництво».

Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець одночасно реалізує власний інвестиційний задум і сприяє інтересам суспільства. Задля отримання прибутку і формування власної конкурентоздатності, він повинен постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів та зменшувати собівартість.

Бізнес можна розглядати і як сукупність відносин між усіма його учасниками, що утворюють команду однодумців з метою одержання доходу, прибутку, розвитку підприємства, організації тощо. Учасниками бізнес-процесів виступають підприємці, фінансові установи, індивідуальні та колективні споживачі, наймані працівники, державні органі, установи й організації.

Основне завдання при дослідженні бізнес-середовища – це пошук способів досягнення тривалого балансу інтересів окремих суб’єктів бізнесу, що діють на тлі наявних сил та умов, а також ліквідація суперечностей між ними (рис. 1.2).

Бізнес-середовище підприємства складається з декількох частин. По-перше, це зовнішні чинники – географічні, економічні, технологічні, політичні: політична структура, екологічні, соціальні, культурні, інституційні тощо.

СУСПІЛЬСТВО

Умови Сили

Акціонери (власники)

Постачальники

Споживачі

Р

Мікросередовище фірми

ис. 1.2 Структура бізнес-середовища

Торгівля

Контактні аудиторії

Керівництво

Засоби масової інформації

Банківські, страхові установи

Відділ маркетингу

Інші підрозділи

Робітники, службовці

Конкуренти

Рис. 1.2. Структура бізнес-середовища

Друга частина бізнес-середовища — це ті суб’єкти, з якими бізнес безпосередньо контактує і на яких певною мірою може впливати. У першу чергу йдеться про споживачів, їхню поведінку, мотиви, звички, потреби тощо. Крім цього, у формуванні бізнес-середовища беруть участь постачальники, акціонери, конкуренти, посередники, фінансові установи, профспілки, державні органи управління, засоби масової інформації тощо.

Не менш важливим об’єктом досліджень є мікросередовище бізнесу. Воно складається з місії бізнесу, мети і завдань його створення, місця підприємства на ринку, кваліфікації керівництва, яке відповідає за сфери діяльності, загальних показників фінансово-господарської діяльності, рівня корпоративної культури тощо.

Залежно від галузевої належності виділяють виробничий, комерційний, фінансовий і бізнес у сфері послуг. Виробнича форма здійснення бізнесу відповідає за основу сучасної ринкової економіки - масове виробництво. Саме у рамках виробничого бізнесу підприємці перетворюють сировину і матеріали в готову продукцію. Виробничий бізнес не приносить прибуток настільки швидко, як інші види бізнесу, потребує більших стартових витрат та державної підтримки для успішного розвитку.

Сферою діяльності комерційного бізнесу є торговельні операції. Головними ризиками за даною формою здійснення бізнесу є висока залежність від ринкової кон'юнктури та ризики, пов'язані з добором персоналу. У цій сфері бізнесу в усьому світі переважають дрібні та середні підприємства, що обумовлює меншу ступінь державного втручання і значну частку «тіньового» сектора.

Сфера фінансового бізнесу – грошовий обіг і кредит. Фінансова діяльність виступає в таких формах, як банківська діяльність, страховий і венчурний бізнес. В усьому світі фінансовий бізнес так само як і виробничий підлягає найбільш жорсткому державному регулюванню. Тому фінансовим бізнесом займаються виключно великі компанії.

В останні роки в усьому світі все більший розвиток одержує бізнес у сфері послуг. Означена форма ведення бізнесу залежить від кон'юнктурних та політичних факторів. Багато видів послуг у сучасній ринковій економіці виживають лише завдяки державній підтримці або функціонуванню в кооперації з великим виробничим бізнесом.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес.

Поняття «великий бізнес» найчастіше застосовується до транснаціональних корпорацій. Серед переваг великого бізнесу виділяють економію на масштабі виробництва, економію на трансакційних витратах та можливості отримання дешевих ресурсів світової економіки.

Для малого бізнесу характерні незалежний менеджмент, власний капітал, локальний район операцій, невеликі розміри. Він відіграє значну роль у забезпеченні зайнятості, певною мірою забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами, сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, є засобом досягнення особистого успіху. Також малий бізнес є важливим джерелом інновацій.

Середній бізнес не має особливого кількісного значення та правового статусу. Він займає проміжне положення між малим і великим бізнесом і виконує роль посередника та сполучної ланки між ними.

З точки зору форми власності, сучасний бізнес розвивається на індивідуальній, партнерській та корпоративній основі. Індивідуальна власність розуміє під собою бізнес, де власником і підприємцем є одна особа, яка отримує всі доходи і несе відповідальність за ведення справи. Саме індивідуальна власність складає основу для розвитку малого бізнесу. На основі партнерської або групової форми власності розвивається переважно середній бізнес. Саме партнери створюють компанії, товариства та інші організації і стають співвласниками бізнес-одиниць. На корпоративній формі власності заснований великий бізнес. Корпорації існують як незалежні юридичні суб'єкти, відповідальність акціонерів за зобов'язанням фірми, за правовими претензіями до неї обмежуються їх внесеними грошовими коштами.

Основою довгострокового розвитку фірми є інвестування в конкретну справу – бізнес.

Процес інвестування можна уявити у вигляді послідовності витрат, здійснюваних у різні періоди часу, результатом яких є надходження різночасних прибутків.

Відповідно до визначення законодавства України інвестиції - це кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери, технології, машини, устаткування, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, вкладені в об'єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку і досягнення позитивного соціального ефекту.

Вже в самому визначенні поняття «інвестиції» виявляється двоякість процесу її здійснення: з одного боку інвестиції здійснюються з метою одержання деякого результату, з іншого боку для його досягнення необхідні деякі витрати.

Результативність здійснення інвестиції може вимірюватися у вигляді кількісного ефекту (грошового прибутку, визначеного обсягу матеріальних цінностей) або якісного ефекту (підвищення репутації фірми, добродійність, спонсорство і т.н.)

Теорія інвестицій, традиційно аналізована в західній економічній науці, складається з мікро- і макро- економічної теорії інвестицій.

Мікроекономічна теорія ставить в основу процес прийняття інвестиційних рішень на рівні підприємства ( фірми).

На рівні фірми витрати належать до інвестиційних, якщо в результаті їх використання: а) змінюється структура, склад і обсяг активів підприємства; б) віддача від них очікується протягом тривалого періоду часу; в) залучаються, як правило, істотні витрати.

Для здійснення інвестиції необхідні такі основні умови:

• сприятливі зовнішні умови;

• ресурси для її здійснення;

• вольове рішення учасників проекту.

Ефективність будь-якого інвестиційного проекту багато в чому залежить від зовнішніх чинників, таких як: державне регулювання економіки, стан кредитно-фінансової сфери, рівень конкуренції на ринку, економічна кон'юнктура та інші. Частина з цих чинників підлягає аналізу при прийнятті інвестиційних рішень, частина з них є не прогнозованою.

Без наявності власних або залучених ресурсів, ухвалення рішення про інвестицію можна назвати аферою.

Центральною ланкою здійснення будь-якої інвестиції є прийняття рішення про її здійснення.

Для ухвалення рішення про довгострокове вкладення капіталу необхідно мати інформацію, що підтверджує основні правила будь-якого проекту:

1. вкладені засоби будуть цілком відшкодовані;

2. прибуток, отриманий від даної операції, буде достатньо великим, аби компенсувати тимчасову відмову від використання засобів, а також ризик, що виникає внаслідок непевності кінцевого результату.

Оскільки реалізація інвестицій пов'язана з довгостроковим періодом її здійснення і достатньо складним алгоритмом рішення, то реалізація більшості інвестиційних проектів ґрунтується на методах довгострокового планування.

Довгострокове планування інвестиційних проектів ґрунтується на таких фундаментальних теоріях:

• інвестиційному проектуванні;

• інвестиційному менежменту;

• оцінці інвестиційних проектів;

• теорії фінансових обчислень;

• теорії управління;

• теорії ризиків;

• фінансовому й економічному аналізі.