Тема 10. Україна в 1991 рр. План:

9.1. Посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 рр.).

9.2. Період хрущовського «відлиги» (1953-1964 рр.).

9.3. "Застій" і криза радянського суспільства (1964-1985 рр.).

9.4. Україна в період перебудови (1985-1991 рр.).

Історія України цього періоду характеризується складними і суперечливими процесами. Чітко вирізняються чотири етапи, які мали різне змістовне навантаження:

1945-1953 - посилення сталінського тоталітарного режиму;

1953-1964 - хрущовська "відлига";

1964-1985 - застій і криза радянського суспільства (так звана "брежнєвщина");

1985-1991 - період перебудови, активізації суспільно-політичного життя в Україні, логічним результатом якого стало проголошення незалежної Української держави.

9.1. Посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 рр.)

Наслідки територіальних змін в Україні.

За Договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна возз’єдналася з Україною у складі Радянського Союзу. Уперше майже всі етнічні українські землі об’єдналися в одній державі. Поза межами України залишилися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін у 1944 р. віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 рр. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майне 1 млн. чоловік; переважно поляків, із Польщі в Україну - 520 тисяч українців.

Тих хто не хотів "добровільно" переселитися, згідно акції "Вісла", яка продовжувалася з 23 квітня 1947 року і тривала до жовтня 1947 року, насильно переселили на колишні німецькі землі. 140 575 українців насильно виселили з українських етнічних земель, що опинилися в межах Польщі. При цьому переслідувалася мета: 1) асимілювати українців в новому польському середовищі. Не вживати до цих поселенців назви "українець"; 2) ліквідувати бази діяльності ОУН - УПА.

В період акції "Вісла" було знищено 1337 членів УПА і арештовано 2444. Між іншим УПА єдина сила, яка захищала інтереси українців і вела бойові операції проти польських каральних загонів у Закерзоні до кінця 1947 року.

До однієї з найбільш великих трагедій українського народу можна віднести цю варварську акцію, так як це було свідомим злочином проти корінного населення, яке насильним шляхом (під виглядом "добровільного" спочатку) лишили його землі. Це не що інше як геноцид проти українського народу

Етнічна чистка українців, найбільша трагедія, яку переніс український народ після Голодомору 1332-1933 років та жахливих втрат Другої світової війни, це чорна сторінка нашої історії, яку ми не повинні забувати.

У 1954 році в умовах "десталінізації» труднощів економічного розвитку Криму Президія Верховної Ради РРФСР звернулася з поданням до Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР.

Це подання обговорила І Президія Верховної Ради УРСР і в своїй постанові дала згоду взяти Крим, висловивши сердечну подяку Президії Верховної Ради Російської федерації за цей великодушний, благородний акт російського народу. Постанова була підписана 13 лютого 1954 року Головою Президії Верховної Ради УРСР Д.С. Коротченком та секретарем В.У. Нижником.

Після цього 19 лютого 1954 року з’явився Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу кримської області із складу РРФСР в склад УРСР. В Указі відзначалось, що "враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримом і Україною, затвердити спільне подання Президії Верховної Ради РРФСР і Президії Верховної Ради УРСР про передачу Кримської області із складу РРФСР в склад УРСР." Такі офіційні документи приєднання Криму до України. До 1989 р. з часу приєднання Криму він був однією з областей України, а пізніше на території півострова була утворена територіальна автономна республіка.

Отже, територіальні зміни в Україні, що відбулися на передодні і після .Другої світової війни, мали для неї такі наслідки:

1. Остаточно визначились кордони республіки, які одержали юридичне визнання світовим співтовариством.

2. Збільшилася територія УРСР та її демографічний потенціал.

3. Об’єднання українських земель відбулося у складі однієї держави;

4. Завершилося формування державної території.

25 квітня 1945 рр. на конференції країн антигітлерівської коаліції у Сан-Франциско було прийнято рішення про утворення 00Н, а 24 жовтня 1945 р. (цей день відзначається як День ООН)- ратифіковано її Статут. Серед країн-засновниць ООН була й Україна.

Сам факт вступу України до ООН мав велике історичне значення – вивів її на світову арену і сприяв включенню у світову політику.

Матеріальні втрати України в роки другої світової війни:

Зруйновано

800 міст і селищ міського типу;

30 тисяч сіл (понад 250 із них зазнали трагедійної долі Білоруської Хатині);

16,5 тисяч промислових підприємств;

18 тисяч лікувальних установ;

33 тисячі колгоспів, радгоспів, МТС.

Прямі матеріальні збитки, завдані господарствам республік СРСР становили:

для України 285 млрд.крб. /у довоєнних цінах/.

Росії 225 млрд.крб.

Білорусії 75 млрд.крб.

Латвії 20 млрд.крб.

Литви 17 млрд.крб.

Естонії 16 млрд.крб.

Молдови 11 млрд.крб.

Загальна сума втрат, яких зазнало населення й господарство України, становила майже 1,2 трлн. крб., а в Запорізької області -18.7 млрд. крб.

Особливості відбудови промисловості.

Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення:

- США відмовили у кредитах СРСР, який не став учасником плану Маршала;

- Поставку за рахунок репарацій із Німеччини, допомога за кордону (незначна);

Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості.

Завдання: Створити військово-промисловий комплекс, який би став базою перемоги соціалізму над капіталізмом; відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948 р. машинобудівних заводів було більше, ніж до війни; розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої промисловості, сільського господарства, науки І культури, які фінансувались за залишковим принципом.

У результаті в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка - ледве досягла 80 % довоєнного рівня. Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу.

Особливості відбудови сільського господарства. Відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах: скорочення посівних площ; не вистачало робочих рук, техніки, коней; мізерна оплата праці; селяни не мали паспортів, пенсійного забезпечення, виплат по хворобі, високі податки на підсобне господарство; непомірно високі плани хлібозаготівель; зерно І продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон. Ситуацію ускладнила посуха 1946 р. І голод узимку 1946-1947 рр. від якого в Україні померло більше 800 тисяч чоловік.

Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7 % загального обсягу асигнувань.

Стосовно сільського господарства здійснювалася політика "ножиць цін". Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів. У результаті на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня.

Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перерваної війною, яка проходила по таким напрямкам; направлення для реалізації політики радянізації до Західної України з інших районів СРСР працівників партійного апарату, правоохоронних органів, державної безпеки, культури, освіти; створення партійних, комсомольських, профспілкових організацій, що були фундаментом радянської влади в насадженні тоталітарного режиму; здійснення суцільної колективізації до 1950 р.; заборона греко-католицької церкви; в 1946 -1948 рр. проведення масових депортацій західних українців, здійснення репресій.

Таким чином за кілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.

Рух опору в західноукраїнських землях в 1944-1952 рр.

Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього. Цю боротьбу очолювали дві сили: греко-католицька церква та ОУН-УПА.

Греко-католицька церква була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН-УПА виявилася надзвичайно кровопролитною І тривала до середини 50-х років.

Свої головні цілі ОУН-УПА вбачала в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму та створенні незалежної української держави. Великі надії покладали на швидку радянсько-американську війну.

УПА користувалося широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції.

За 1944-1953 рр. сотні тисяч розстріляних члені УПА. Два мільйони висланих лише Із Західної України в концтабори та спецпоселення членів їх родин, симпатиків ОУН і просто українців. НКВС створює провокаційні спец групи бойовиків, які діють під виглядом ОУН-УПА, тероризують І знищують населення Західної України. Лише у квітні-травні 1945 р. діяло 156 таких спецгруп, в яких налічувалось 1783 особи.

Лише за період 1946-1953 рр. за "зв’язок з УПА" було вислано до Сибіру понад 500 тис. західних українців, переважно селян.

Діяльність УПА стала занепадати після загибелі у 1950 р. її головного командувача Р. Шухевича. У 1952 році ОУН-УПА припинила існування як масова організація, хоча окремі загони повстанців діяли до середини 50-х років.

У суспільно-політичному житті України відбувалися такі ж процеси, як І в Радянському Союзі. Це залежність від центру, репресії, ідеологічна реакція. Українцям не раз нагадували, що вони живуть у державі, не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури.

Таким чином, історичний розвиток України в 1946-1953 рр. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.