9.2. Окупація України військами Німеччини та її союзників (22 червня 1941 -22 липня 1942 рр.).

І940-І94І рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з пла­ном Барбаросса", розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР. План "Барбаросса". Сутність: "бліцкриг" - "блискавична війна". Три головні напрямки наступу: західний - на Ленінград, центральний -і на Москву, південний - на Київ. 22 червня 1941 р. Німеччина без оголошення війни нападає на СРСР. Союзниками Німеччини були Фінляндія, Угорщина, Румунія Італія, Словаччина. Окрім плану "Барбаросса" існували і інші, торкнемося тих які стосувалися України. План так званої "Зеленої папки": передача українських земель як плату за участь у війні сателітам Німеччини. План "Ост". Виселити українців з України, заселивши II німцями-колоністами. Перетворити Україну в аграрну колонію.

Методологію колонізації окупованих українських-земель виклав 24 червня 1940 р. Гітлер, який пропонував відправити у східні райони мільйони німець­ких колоністів. "Я повинен мати свободу дій на Сході, щоб одержати для Ні­меччини достатню кількість пшениці I лісу. Мені потрібна Україна, щоб нас не морили голодом, як під час минулої війни".

Еріх Кох, кат українського народу, у вересні 194І року в Рівному так інструктував працівників рейсхкомісаріату: "Мене знають, як жорстокого собаку. Саме тому мене призначили рейсхкомісаром України. Наше завдання полягає у висмоктуванні з України усіх товарів, які лише можна захопити, без огляду на почуття і власність українців. Панове, я чекаю від вас найсуворішого ставлен­ня до місцевого населення".

Доктор Гросс (Управління расової політики) стверджує, що "такі поняття" як українці І поляки, повинні зникнути; а доктор Франк (імперський міністр) запевняв: "якщо ми виграємо війну, то тоді ...поляків і українців... можна пустити хоч на ,,фарш".

На Україну наступала група німецьких армій "Південь" на чолі з фельдмаршалом Рунштедтом. Завдання : швидко завдати головного удару на Київ, створити умови для просування вглиб України: на Лівобережжя, Донбас і Крим.

Водночас румунські війська завдавали ударів на півдні - через Молдавію, південні райони Правобережної України, Крим.

22 липня 1942 р. Із залишенням радянськими військами м. Свердловська (Ворошиловградська область) закінчились оборонні бої на території України. Німецькі війська групи армії "Південь" окупували майже всю Україну.

Однак ціною величезних жертв героїчного опору народу план "блискавичної війни" був зірваний.

Причини невдач Червоної Армії.

Історичні реалії свідчать про те, що напередодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-економічний потенціал і планував вести можливу війну на воро­жій території і "малою кров’ю". Причини тяжких поразок у 1941 р. криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:

- Сталінське керівництво тактично дезорієнтувало країну I армію; переконуючи їх у тому, що радянські війська будуть вести воєнні дії на "ворожій території малою кров’ю".

- Прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, пере­оцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радянський Союз. Повідомлення про агресивні наміри фюрера почали надходити до Москви за рік до нападу. Одним з перших передав їх радянський розвідник «Ярема» - талановитий український художник М.Глушенно, у якого між іншим уроки акварелі брав сам Гітлер. Про неминучість німецького нападу попередив Сталіна ІЗ квітня 1 941 року У. Черчіль. Радянський розвідник Р.Зорге з Токіо повідомляв, починаючи з 15 травня, точну дату нападу. 6 червня надійшов аналіз розвідданих з Генштабу про зосередження поблизу кордонів СРСР І20 німецьких дивізій. Сталін наважився прямо запитати Гітлера про мету такого зосередження й дістав відповідь: щоб захистити війська від англійської авіації, яка не досягає східних районів рейху. За вказівкою вождя 14 червня ТАРС передав Заяву, що поголоски про напад Німеччини на СРСР є "абсолютно безпідставними". 21 червня 1941 року на повідомлення радянського військового аташе у Франції генерала Суслопарова про те, що війна розпочнеться 22 червня, Сталін написав: "Довідайтесь, хто автор цієї провокації, і покарайте його".

- Незавершеність процесу переозброєння;

- Мобілізаційна неготовність армії;

- Військово-стратегічна некомпетентність;

-Неукомплектованість Червоної Армії кваліфікованими командирськими кадрами. Під час репресій досвідчені командирські кадри були репресовані, внаслідок чого 90 % командних постів займали люди без вищої військової освіти. 3/4 командирів працювали на своїх посадах менше року. - Військово-економічний потенціал Німеччини значно перевершував потенціал Радянського Союзу;

- Істотні недоліки мала дислокація радянських військ: напрямок Мінськ-Смоленськ вважався другорядним, а агресор почав наступ саме тут;

- Незавершеність і хибність заходів зміцнення західних кордонів;

- Неадекватною швидкому німецькому наступу була реакція радянського керівництва на драматичну ситуацію, яка склалася на фронтах і в тилу в перші дні війни: документ про мобілізацію з’явився лише через добу після початку війни; Ставку Головного командування, утворену наступного дня після початку війни, до 10 липня ніхто не очолював; Сталін звернувся до народу лише З липня.

Україна, в роки німецької окупації

Захопивши Україну, німці розчленували II на окремі частини;

—Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву « Трансністрія »

—Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства; —Більшість українських земель увійшла до складу Рейхкомісаріату "Україна" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом.

Це адміністративне утворення включало 63.6 % всієї території України;

—Прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню.

Відповідно до теорії „расової винятковості німецької нації” українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу. Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гетто. Практично в кожному українському місті був свій "Бабин Яр": за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, в Янівському концтаборі у Львові - понад 160 тисяч осіб. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього на Україні в період окупації було вбито 3.9 млн. мирного населення 1,З млн. військовополонених.

Гітлерівці грабували матеріальні І людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорнозем і фруктові дерева (наприклад, з Вільнянського району), а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2.4 млн. чоловік, в тому числі із Запорізької області 157 416 чоловік.

Щоб забезпечити більш "ефективну" експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей "третього сорту".

Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні.