7.2. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського. Утворення Західноукраїнської народної республіки (квітень-листопад 1918 р.).

Павло Скоропадський – нащадок гетьмана поч. ХVІІІ ст.. Івана Скоропадського, один з найбільш українських землевласників, з 1912 р. – генерал-майор російської армії, ад’ютант Миколи ІІ. У 1917 році брав участь у створенні загонів вільного козацтва.

Уряд гетьмана складався з великих землевласників, військових, помірно консервативних громадських діячів. Очолив уряд поміщик, октябрист Ф. Лизогуб. Ядро уряду складали кадети, представників соціалістичних партій у ньому не було.

Фактично гетьман і його уряд перебували у повній залежності від німецько-австрійського окупаційного режиму.

Основні напрямки політики уряду П. Скоропадського.

Замість УНР була проголошена Українська держава, республіканська форма правління замінена на авторитарну (Гетьманат). Гетьман зосередив у своїх руках усю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову. Відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на фабрики, заводи, шахти. Поміщики розгорнули рух за відшкодування завданих їм під час революції збитків. Налагоджено дієздатний адміністративний апарат, який вдавався до репресивних методів. Переслідувалися політичні сили лівого спрямування, заборонялися вуличні процесії, мітинги, припинилося видавання ряду газет. Демократичний режим змінився авторитарним. Створювалася регулярна українська армія. Уряд видав закон про загальну військову повинність. Гетьман передбачав відродити козацтво як стан українського суспільства. Але план створення армії реалізований не був

Успішною була діяльність уряду в культурній сфері: українізація шкіл, відкриття нових гімназій, університетів, Української академії наук, Національного архіву та інших культурно-просвітницьких центрів.

Здійснювалася активна зовнішня політика. Українську державу П. Скоропадського визнали 30 країн світу, у 23 країнах вона мала своїх представників. Було укладено договір про добросусідські відносини з Росією (12 червня 1918 р.). Проведені переговори з Австро-Угорщиною щодо Західної Галичини і Холмщини.

Знаходячись під контролем Німеччини, уряд гетьмана не мав можливості налагодити стосунки з країнами Антанти й нейтральними країнами.

Гетьманський переворот, хоч і відбувався досить спокійно, масового схвалення не отримав. Орієнтація уряду на великих землевласників, буржуазію, на німецький окупаційний режим позбавила його підтримки широких верств українського населення – селян, робітників, інтелігенції. Консервативні ідеї, сповідуванні урядом, не змогли консолідувати суспільство.

13 листопада 1918 р. на засіданні Українського Національного Союзу з метою організації боротьби проти гетьманського режиму було створено опозитивний уряд – Директорію на чолі з В. Винниченком (ввійшли С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко).

Боротьбу проти гетьманського режиму вели і більшовики. У липні 1918 року була утворена Комуністична партія більшовиків України – КП/б/У як складова частина РКП/б/. Українські більшовики прагнули відновити в Україні радянську владу і зберігати єдність із радянською Україною.

З закінченням Першої світової війни 11 листопада 1918 р. гетьман втратив іноземну військову підтримку, переорієнтувався на Антанту і білогвардійців, сподіваючись на їх допомогу. 14 листопада у грамоті „До всіх українських громадян” П. Скоропадський заявив про федерацію України з не більшовицькою Росією і про „відновлення Великої Росії”. Суверенність української держави скасувалася.

У відповідь на гетьманську грамоту, директорія оголосила про початок повстання проти гетьманського режиму. Повстанський рух охопив майже всю Україну.

28 листопада з ініціативи КП/б/У було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд на чолі спочатку з Г. П’ятаковим, а згодом – Х. Раковським. На допомогу українським більшовикам знову прийшла Росія, відкривши український фронт. Протягом листопада – грудня 1918 р. більшовикам вдалося відновити радянську владу на частині української території.

Уряд гетьмана опинився у безвихідній ситуації. 14 грудня війська Директорії зайняли Київ. Цього ж дня П. Скоропадський зрікся влади і залишив місто.

Гетьманський уряд передав владу Директорії, яка заявила про відновлення УНР.

Директорія була від початку свого правління у стані війни з Радянською Росією.

У жовтні 1918 р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом. 18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини (які перебували в складі Австро-Угорської імперії) утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УН Рада оголосила об’єднання західноукраїнських земель в єдину ціло-Українську державу.

13 листопада – УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галиччину, Закарпаття, Буковину). У законі зазначалося, що влада в державі належить народу.

Таким чином, важливе історичне завдання було розв’язане. У Західній Україні розпочалися державотворчі процеси.