6.2. Соціально-економічна модернізація України в другій половині хіх ст.

У ХІХ ст. Російська та Австрійська Імперії переживають кризу феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 рр., в Росії – 60-70-тих рр.. ХІХ ст. Реформи, незважаючи на свою обмеженість, мали епохальне значення; Вони створили чудові умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

Реформи другої половини ХІХ ст.

Скасування кріпосного права, 1861 р. – проголошувала: право власності; право юридичної особи; селянське самоврядування; викуп землі; розвиток капіталізму.

Земська, 1864 р. – органи земського самоврядування; губернські та повітові збори та управи; вибір курії; майновий ценз.

Міське самоврядування, 1870 р. – Міські думи та управи, гласні.

Судова, 1864 р. – загальний та рівний суд; відкритий та гласний; установи загальної юстиції: окружний суд – судова палата – Сенат; установи мирової юстиції: дільничний мировий суддя-повітовий з’їзд мирових суддів – Сенат; Інститут присяжних засідателів; адвокатура.

Військова, 1863-1888 рр. – нові статути; скорочено строки служби; військові округи; переозброєння; скасовано тілесні покарання.

Шкільна 1864 р. – єдина система освіти; гімназії; автономія університетів.

Цензурна, 1865 р. – цензурні установи у складі МВС; нагляд за друком.

Фінансова, 1860-1864 рр. – державний банк; мережа приватних комерційних акціонерних банків; акциз; державні каси; державний ревізійний центр.

Названі реформи сприяли розвитку капіталізму в Україні.

Які особливості капіталізації економіки Наддніпрянської і Західної України?

• Упродовж 60-80-х років ХІХ ст.. відбувався промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик.

• особливо швидкими темпами розвивалася вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На кінець ХІХ ст. Україна давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну, трохи менше 50% заліза і сталі, 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну. Сільськогосподарських машин в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії.

Загальна протяжність залізниць в Україні становила 1/5 залізничної мережі Росії

• Частка іноземного капіталу – передусім німецького, англійського, французького і бельгійського у промисловості на 1900 рік досягла 80-90%.

• На кінець ХІХ ст. вже було чотири великих міста (понад 100 тисяч жителів) Одеса (понад 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.), у яких було сконцентровано 35% усього міського населення України.

• Не дивлячись на швидкий процес індустріалізації, в Україні переважало сільське господарство, капіталізація якого йшла двома шляхами:

Прусським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господарювання (застосування вільнонайманої праці, машин, добрив). Цей шлях переважав на Правобережній Україні;

Американським, при якому використовували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства переважали на півдні.

Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільськогосподарського виробництва. На кінець ХІХ ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці, 10% кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус „європейської житниці”, - українець у середньому споживав хлібу менше, ніж жителі розвинутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинених аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:

По-перше, лише 15% підприємств України виробляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виробництва такої продукції у Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину – низькими;

По-друге, розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а капіталі, що находив ззовні-з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася.

Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядкувалася інтересам іноземного капіталу.

Щодо західної України, слід констатувати уповільненість темпів економічного розвитку. Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за цим регіоном статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалось переважно прусським шляхом.

Темпи розвитку промисловості були надзвичайно низькими. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава, на початку ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.

У промисловій домінував іноземний капітал – австрійський, німецький, англійський та французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, який в 1910 році нараховувало до 200 тисяч чоловік.

Порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західною України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Соціальні зміни, спричинені модернізацією економіки.

У другій половині ХІХ ст. різко зросла чисельність населення. Населення Наддніпрянської України збільшилося за цей час із 13.4 до 23.4 млн. чол., і Західної України – із 3.9 до 5.9 млн. чол. Причому збільшення населення відбулося не тільки за рахунок природного приросту, а й за рахунок переселення в Україну представників інших національностей, що заохочувалося урядами Росії та Австро-Угорщини.

Українське суспільство залишалося аграрним. Селянство складало приблизно 74% населення наддніпрянського і приблизно 90% населення Західної України. В умовах розвитку капіталізму йшов процес розшарування селян, майже половина з яких була бідняками.

Загострилася проблема малоземелля, у зв’язку з цим з кінця ХІХ ст. почалося переселення селян Наддніпрянщини на Далекий Схід і масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини

Капіталізація економіки обумовила зростання робітничого класу і буржуазії. Особливістю цих класів був їх багатонаціональний склад. Серед кваліфікованих робітників переважали росіяни, а в Галичині – поляки. У промисловості переважала іноземна буржуазія, в торгівлі – єврейська. Українська буржуазія зосередила в своїх руках переважно харчову промисловість. Умови праці робітників були надзвичайно важкими, що призвело до поширення серед них соціалістичних і комуністичних ідей.

Відбулися зміни в етнічному складі населення України. Питома вага українців протягом ХІХ ст. скоротилася з 90% до 80%. Зросли національні меншини (за рахунок природного приросту і переселенців), перш за все, росіян, які склали 12% населення, євреї та поляки – 8%. Українці переважали серед селян (понад 90%). Але серед населення міст українці становили не більше одної третини. Серед робітників, підприємців; інтелігенції переважали росіяни, євреї, поляки.

Таким чином, українська нація формувалася як аграрна нація. Це пояснюється не стільки психологічними факторами (глибоке вкоріненою любов’ю українців до землі), скільки соціально-політичними та економічними чинниками, зокрема імперською політикою Росії та Австро-Угорщини.