3.2. Україна у складі Речі Посполитої

Після смерті у 1340 році останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава, між Польщею і Литвою розпочалася боротьба за українські землі. Проте, з кінця ХІV ст. ряд зовнішніх і внутрішніх обставин спонукав ці держави до об’єднання, яке відбувалося нерівномірно до середини ХІV ст. У цьому об’єднанні виділяють два основних етапи – Кревська унія 1385 р., яка започаткувала об’єднання Литви і Польщі, і Люблінська унія 1569 р., яка завершила їх об’єднання в одну державу – Річ Посполиту.

Щодо причин та наслідків Кревської унії 1385 року.

Причини унії:

• Прагнення Литви і Польщі об’єднати зусилля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Балтійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над монголо-татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (яке виділилося у 1443 р. Зі складу Золотої Орди, у 1475 р. Визнало залежність від Османської імперії).

• Пошуки великим князем литовським Ягайлом союзника для зміцнення свого становища.

Це була шлюбна унія – литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем; унаслідок цього сутички між Польщею і Великим князівством Литовським припинялися, а їхні збройні сили об’єднувалися. Литва фактично залишалася окремою державою, і за умовою унії була останньою язичницькою країною в Європі яка прийняла католицизм.

Наслідки унії.

Позитивні – об’єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов’янські землі (битва при Грюнвальді 1410 р.).

Негативні – посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильне насадження католицизму. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.

Люблінської унії 1569 р.

Причини унії:

• велике князівство Литовське поступово занепало. Унаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583 рр.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи і злущене було піти на поступки Польщі, яка настирливо добивалася приєднання Литви.

В результаті Польща і Литва об’єдналися в одну державу, яка дістала назву „Республіка” (польською мовою – Річ Посполита) з єдиним королем, сеймом, грошовою системою, законами, католицизмом як державною релігією. Литовське князівство отримало статус автономії. Усі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під владу Польщі.

Наслідки Люблінської унії.

• Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі правової держави.

• На українську територію поширювалися через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи корпоративної організації суспільства, шляхетської демократії, міського самоврядування (магдебурзьке право) тощо.

• Суспільна верхівка зазнала відчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полонізація української шляхти

• Втягнення України до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації підневільного населення, зосередження торгівлі в руках шляхти. Шляхта – стан служилої аристократії (переважно дрібної та малоземельної). Була найвпливовішою політичною силою країни і становила 8-10% населення Речі посполитої (середній показник по Європі – 1-2%).

Прагнучи інтенсифікувати сільське господарство і зорієнтувати його на потреби зовнішнього ринку, поляки утворювали власні господарства, що називалися фільварками (у перекладі з німецького –хутір, ферма).Під фільварки відводилися кращі землі, а їх розвиток забезпечувався за рахунок панщини – примусової підневільної праці селян. Розгортання фільваркової системи зменшило селянські надії, призвело до збільшення панщини, примусів і втрати селянами права переходу. Селянство було остаточно закріплене ІІІ Литовським статутом (1588 р.).

• Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади; у містах православні українці усувалися від участі в самоврядуванні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися певними ремеслами, обмеження торгівлі і т.д.).

• В установах панувала тільки польська мова та латинь (як мова освіти, судочинства, діловодства).

У 1596 році в Бресті була проголошена церковна унія – об’єднання православної церкви с католицькою, внаслідок чого утворилося нова – уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов’янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Проти церковної унії виступали народні маси, частина знати на чолі з князем Василем, Костянтином Острозьким (1527-1608 рр.), більшість духовенства, віруючих, православні братства. В першій чверті ХVІІ ст. оборонцем православних виявляє себе козацтво. Це змусило Польщу в 1632 році знову дозволити легальне існування православної церкви.

Визначна роль у моральній та матеріальній підтримці православних належить церковним братствам – об’єднанням міщан православного віросповідання, які в останній чверті ХУІ – першій половині ХVІІ, за відсутності державної протекції, а після Берестейської унії – не визнання правосоавних, стають провідним чинником релігійного життя в Україні. Основні форми діяльності братства – меценатська підтримка заснування та роботи шкіл і друкарень. За структурою братства були подібні до міських цехів: мали статути, якими передбачалося регулярне проведення зборів, виборність старшини та прийняття присяги. Фінансовою основою діяльності братства були членські внески та пожертвування братчиків.

Найбільш відомими були: Львівське Успенське братство (1585 р.); Київське Богоявленське братство (1615 р.); Луцьке Чеснохрестське братство (1617 р.). Так, за підтримки Львівського Успенського братства друкар Іван Федоров видає у Львові „Апостол” (1574 р.) і „Буквар”.

Висновок

• Відносно мирний перехід руських (українських та білоруських) земель під владу литовських князів був зумовлений їх ослабленням після монгольської навали та включенням литовських правителів в орбіту більш розвинених політичних та культурних традицій руських земель;

• Укладення Кревської унії призвело до зміни зовнішньополітичних орієнтацій Великого князівства литовського, подальшого розвитку держави під впливом більш розвинених державних та суспільних інституцій Польського королівства і зменшення політичної та культурної ролі руських земель у князівствах;

• Перехід українських земель під владу Речі Посполитої викликав загострення суспільних і релігійних суперечностей, в першу чергу експансію польської шляхти на українські землі, релігійну дискримінацію, пов’язану із укладенням церковної унії та тривалим невизнанням православ’я в поунійний час. З приходом Польщі було поставлено під сумнів формування українців як окремої етнічної спільності. В Україні розгортається визвольний рух проти польської колоніальної політики. Українська знать втрачає роль виразника національних інтересів, роль провідної верстви визвольного руху.

Ці функції перебирає на себе козацтво, яке вже у ХVІ ст. заявило про себе як про помітну соціальну силу. Накопичення та загострення згаданих суперечностей до вибуху Національної революції в середині ХVІІ ст.