Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте суть теорій походження Київської Русі.

2. Окресліть передумови утворення давньоруської держави.

3. Яку роль відіграли нормани в утворенні загальноруської держави? Доведіть.

4. Охарактеризуйте політичний устрій Київської Русі.

5. Охарактеризуйте основні галузі господарства Русі.

6. На які основні верстви поділялося суспільство ІХ - середини ХІІ ст.?

7. Чому Русь перейшла від моно- до поліцентризму?

8. Яку роль відіграв Київ у цей період?

9. Визначте основні етапи становлення і розвитку Галицько-Волинської Русі.

10. Які особливості розвитку Галичини були у Х-ХІІ ст.?

11. Яких князів династії Ростиславичів на Галичині ви знаєте?

12. Що знаменував собою Любецький з’їзд?

13. Хто такий князь Ярослав Осмомисл і які основні характерні риси його внутрішньої і зовнішньої політики?

14. Які особливості розвитку Волині в Х-ХІІ ст.?

15. Яких князів династії Мстиславичів ви знаєте?

16. Чому об’єднати два князівства – Галичину і Волинь – змогли саме волинські князі, а не галицькі?

17. Хто такий Роман Мстиславович і яка його роль у розбудові Галицько-Волинської держави?

18. Хто такий князь Данило Галицький і яка його роль у розбудові Галицько-Волинської держави?

19. Дайте аналіз впливу монголо-татарської навали на розвиток Галицько-Волинської Русі.

20. Дайте характеристику політичного ладу і соціально-класової структури Галицько-Волинської Русі.

21. У чому полягає суть Магдебурзького права, і які українські міста здобули його першими?

22. У чому причини занепаду Галицько-Волинської держави Русі, яка була спадкоємницею політичних, соціально-економічних і духовних традицій Київської Русі, історичною формою української державності?

Тема 3. Литовсько –польська доба української історії (друга половина хіv – перша половина хvіі ст.) План:

3.1. Українські землі в складі великого князівства Литовського.

3.2. Україна в складі Речі Посполитої.

Із середини ХІV ст. починається включення українських земель до складу сусідніх держав, що було зумовлено загальним послабленням руських князівств, спричиненим монгольським нашестям та припиненням місцевих князівських династій, насамперед Галицько-Волинських Романовичів. Угорщина ще в ХІ ст.. захопила Закарпаття; Литва до 60- 70-х років ХІV ст. приєднала більшу частину українських земель (Волинь, Ліво - і Правобережну Україну, Поділля) й утримувала їх до 1569 р.; Польща в середині ХІV ст.. захопила Галичину, а з 1569 року до неї перейшли всі литовські володіння в Україні; Молдавія в ХІV ст.. приєднала українську Буковину (в ХVІ ст.. Молдавія разом з Буковиною потрапила в залежності від Туреччини); Московська держава постає з кінця ХV ст.. і відразу починає просуватися в українські землі, захопивши вже в кінці ХV ст.. Чернігово-Сіверщину (Москва заявляє про свої права на всі руські землі, посилаючись на історичну традицію). Більша частина українських земель перебувала на той час у складі Литви та Польщі, тому період і отримав назву – литовсько – польська доба.

3.1.Українські землі в складі великого князівства Литовського.

Литовське князівство утворилося в ХІІІ ст.. У ХІV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1340-1377 рр.) Литва зайняла більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство, у складі якого руські землі становили 9/10 території. Таке стрімке зростання Литви за рахунок східнослов’янських земель здається парадоксальним і, безумовно, вимагає пояснення.

Які ж причинили цього явища?

- Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що поклало початок просуванню литовців на Русь і сприяло їх успіху;

- Населення руських земель віддавало перевагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і боярство добровільно визнавали владу Литви. Не випадково історики кваліфікують просування Литви в руські землі не як завоювання, а як „мирне приєднання”, як „тиху експансію”.

- Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360-1370-х років. Однак, Золота Орда на той час залишалася ще досить сильною, і без досягнення політичного компромісу з нею Литва навряд чи змогла б закріпитися на землях південної Русі. Висловлена гіпотеза про можливість угоди між Ольгердом і татарами у середині 60-х років ХІV ст.. про збирання данин з окупованих Литвою територій татарами. Саме визнання цієї залежності дало можливість Литві дуже швидко підпорядкувати собі землі Русі.

Щодо політики Литви в українських землях.

- Литовські князі майже не втручалися в життя українських земель. „Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо” – таким був принцип їх правління.

- Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель. У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям. Удільні князі (на чолі їх замість Рюриковичів були поставлені переважно представники династії Гединомичів (сини і племінники Ольгерда)), перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли військову службу, сплачували данину. Повноваження удільних князів на місцях були досить широкими, вони являли собою справжні автономні утворення.

- Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов’янських підданих – литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі „Руської правди”. Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збережені і розвитку національних особливостей.

У зв’язку з цим багато істориків називають велике князівство Литовське литовсько-руським (О. Єфименко, В. Антонович, М. Брайчевський та ін.).

З приходом Литви провідну роль в українських землях почало відігравати Київське князівство, територія якого розширилася і зростав авторитет і вплив на українських землях.

Автономія українських князівств посилювала сепаратистські тенденції, відкривала перспективи виходу князівств з-під влади литовського центру. Щоб не допустити цього, литовських уряд у другій половині ХV ст. взяв курс на ліквідацію удільних князівств. Вони перетворилися на звичайні провінції (воєводства) на чолі з намісниками, що призначалися великим литовським князем. У 1471 році було ліквідоване Київське князівство.