1.2. Основні етапи розвитку української національно-історичної думки та науки.

Перший період охоплює ІХ-ХІV ст. Ще в дохристиянську добу з’являються найстаріші пам’ятки української історіографії – літописи. Найдавніші з них: Начальний (початковий, до 1111 р.); Київський (до 1200 р. включно); Галицько-Волинський (1201-1292 рр.); „Повість минулих літ” (1112 р.); „Повчання дітям Володимира Мономаха” (1117 р.).

Багато відомостей про Київську Русь та подальший розвиток українських земель надають іноземні пам’ятки: Літописи новгородські і ростовсько-суздальські; Візантійські пам’ятки (твори патріарха Фотія, імператора Константина Порфірородного та ін.); Записки арабських вчених і мандрівників (Маруді, Ібн-Фаулан, Ібн-Даста та ін.); Західноєвропейські хроніки (литовські, польські, німецькі, французькі, англійські, угорські та ін.).

Другий період ХV-ХVІІІ ст. Продовжується літописання: Іпатіївський, Густинський, Львівський, Межигірський та Острозький літописи – ХV-ХVІІ ст. Пізніше з’являються козацькі літописи: Літопис „Самовидця” (Правдоподібного Романа Ракуши); „О початку й причинах війни Хмельницького” (1648-1708),

З’являється церковна література (церковно-полемічні і політичні трактати). Твори Юрія Рогатин ця, Степана Зизанія, Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького, Йова Борецького, Касіяна Саковича – це друга половина ХНІ-ХVІІ ст..

Трохи пізніше з’являються твори архієпископа Георгія Копнинського, Федора Туманського, Тимофія Калинського та ін.

Перші історичні твори з’являються у другій половині ХVІІ ст.:

Інокентій Гізель „Синопсис”; Василь Рубан „Краткое описание Малоросии”; Михайло Антоновський „История о Малой Росии”; Яків Маркевич „Записки о Малороссии” та інші.

Третій період охоплює ХІХ сторіччя.

На початку ХІХ ст. з’являються твори, що чинили величезний вплив на подальшу українську історіографію, до них належить:

Георгій Кониський „История Руссо или Малой Росии” (за іншими джерелами – автор невідомий); Дмитро Бантиш-Каменський „История Малой России” – який вважається першим збирачем архівних документів, Микола Маркевич, який є фундатором національної „автономістської” концепції історії України „История Малороссии” (1812-1843 рр.); Послідовниками цієї концепції української історії є Михайло Максимович, Микола Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов та ін.

М.С.Грушевський (1834-1935рр.) – найвідоміший представник Київської школи істориків, автор величезної кількості історичних праць, серед них „Очерки истории украинского народа”, „Ілюстрована історія України”, а також перша багатотомна „Історія України-Русі”, де вперше викладена систематична Історія України, починаючи з кам’яного віку. М.С.Грушевський завершив остаточне формування національної концепції історії України.

Наукова історіографія ХХ ст.

Історична спадщина М.С.Грушевського яскраво простежувалася в першій половині ХХ ст. у творах: Миколи Аркаса, Дмитра Багалія, Володимира Винниченка, Дмитра Дорошенка, Олександри Єфименко, Івана Крип’якевича, В’ячеслава Липинського, Наталії Полонської-Василенко, Дмитра Яворницького та ін.

Школа української історії виявила сузір’я талановитих Істориків України. Серед них: В.А.Смолій, П.П.Толочко, О.М.Апанович, М.Ю.Брайчевський, Л.Г. Мельник, Ю.І.Шаповал, В.Ф. Верстюк, М.Ф. Котляр, С.В. Кульчицький та ін.

Основне джерело двадцятого сторіччя – офіційне видання восьмитомна „Історія Української РСР” (в 10-ти книгах).

Зарубіжні історики - українознавці:

Павло Маточий, Орест Субтельний, Петро Мірчук, Мирослав Прокоп, Василь Дмитришин, Сергій Максудов та ін.

1.3. Україна в давнину.

Історія людства починається з того часу, коли високорозвинені двоногі примати навчилися виготовляли і застосувати знаряддя праці і тим самим почали відокремлюватись із тваринного світу.

Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн. років тому.

Первісна людина на території України з’явилась майже 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту.

Першим періодом історії людства був кам’яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов’язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу і технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (давній кам’яний вік) – від появи людини до ІІ тисяч років тому; мезоліт (середній кам’яний вік) – 10-6 тисяч років тому; неоліт (новий кам’яний вік) – VІ-ІV тис. до н.е. Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства – залізну. У добу заліза виникають перші державні утворення кіммерійців, скіфів, сарматів.

Велику роль в історії України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор’я: Ольвія (у перекладі „щаслива”), Пантікапей, Тіра, Феодосія; Херсонес (у перекладі „півострів таврів”); Боспорське царство. Перераховані давньогрецькі міста-держави, справили вплив на соціально-економічний, політичний, культурний розвиток не лише сусідніх з ними скіфів, сарматів та ін., а й більш віддалених племен, у тому числі слов’янських.