7. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу

7.1. Загальна характеристика

Типи навчальних програм. У сучасній школі співіснує кілька типів навчальних програм: а) освітній курс; б) спеціальні програми; в) інтегративні програми.

Спеціальні програми, адресовані тій або тій частині учнів:

• факультативи;

• елективні (на вибір) курси;

• програми у певних навчальних закладах.

Масштаби застосування спеціальних програм залежать від їхнього змісту і конкретної країни, наприклад: у США та Великій Британії, чия мова найпоширеніша у світовому співтоваристві, іноземні мови вивчають лише 50 % старшокласників; у країнах континентальної Європи та Японії, навпаки, іноземні мови належать до обов'язкових дисциплін середньої школи і посідають значне місце у спеціалізованих програмах.

Окремі програми можуть перетворюватися з обов'язкових на спеціалізовані залежно від ступенів освіти і призначення. Наприклад, програми з трудового навчання.

У світовій школі дедалі більшого поширення набувають так звані інтегративні програми (наприклад, програма з природознавства у початковій школі).

Завдання інтегративної програми: а) ознайомити учнів із основними явищами, фактами відповідних наук; б) виробити в них навички класифікації і виміру досліджуваних явищ; в) розвивати наукову інтуїцію.

Творці інтегративних програм прагнуть привести освіту у відповідність до рівня сучасних знань; об'єднати матеріал навколо основної ідеї, щоб перебороти фрагментарність освіти; сприяти творчому мисленню учнів.

Нині інтегративні програми посіли значне місце в системі освіти, а саме:

• у школах Великої Британії їм відведено близько 15 % навчального часу;

• у школах Франції — до 10 %. З 1985 р. до програми французької початкової школи введено інтегративний курс «Природознавство і технологія», який містить відомості з фізики, хімії, біології, геології та астрономії. Технологічною підготовкою передбачено засвоєння базових понять про сучасне виробництво, загальні принципи простих технічних механізмів і процесів;

• у Японії на межі 80 —90-х років у програмі початкової школи з'явився інтегрований курс «Про життя» (сейка-цу), який розглядає елементи природних і суспільних науку тісному зв'язку.

Напрями у зміні програм. Зміни в шкільних програмах проводяться за такими напрямами:

екстенсивний — традиційний, передбачає навчання за предметами. Розростаючись кількісно (подовжуються терміни, збільшується обсяг навчання) і якісно, таке навчання є однаковим для будь-яких навчальних дисциплін;

інтенсивний — створення нових за цілями, структурою, змістом програм. Програми інтенсивного типу орієнтовані насамперед на повноту переживання, усвідомлення й осмислення навчального матеріалу.

7.2. США

Сполучені Штати Америки одні з перших серед великих країн почали в 60-х роках XX ст. перегляд змісту шкільної освіти.

Реформа програм початкової школи відбувалася під впливом концепції «основних навичок», що мала за мету міцне оволодіння учнями основними навичками читання, письма, лічби; фундаментальними уявленнями про соціально-політичний устрій США; нормами суспільної моралі і поведінки; знаннями з географії, природи та її охорони.

Протягом 60 —90-х років вироблялися навчальні програми, що відповідали зазначеним завданням. Загалом вони значно ускладнилися.

Під час реформи середньої освіти основна увага приділялася модернізації програм, а саме: у короткий термін готувалися нові програми з математики, фізики, хімії, біології; до них вводилися питання з екології, генетики, біохімії та інших наук.

Нові програми були орієнтовані на інтелектуальну еліту учнів і мали сприяти поліпшенню знань та розвитку пізнавальних здібностей школярів.

У 1961 р. розпочалася реформа старшої середньої школи на принципах «п'яти основ». Вона полягала в тому, що обов'язкове навчання скорочувалося до п'яти концентрів (напрямів):

• англійська мова і література (4 роки: 1 рік у молодшій, 3 — у старшій середній школі);

• математика (4 роки: 1 рік у молодшій, 3 — у старшій середній школі);

• природознавство (3 роки в старшій середній школі);

• соціальні науки (3 роки в старшій середній школі);

• комп'ютерне навчання (півроку в старшій середній школі). Кожний напрям складався з кількох частин.

Крім того, запроваджувалися повномасштабні елективні (на вибір) курси, а також «міні-курси» із різних дисциплін.

Застосування на практиці моделей програм у вигляді базового ядра і численних елективних курсів спричиняло: а) зниження вимог до загальної освіти; б) слабке координування системи дисциплін, що обираються; в) розмивання систематичної загальної освіти.

Через скорочення рівня й обсягу базової освіти якість навчання не тільки не зросла, а й знизилася.

Одним з орієнтирів нової реформи стала концепція, запропонована фахівцями Вісконсінського університету. Головні тези концепції — удосконалення якості освіти шляхом підвищення загальнонаукової грамотності учнів; досягнення технологічної грамотності; розвитку здатності до планування, критичного мислення, самоосвіти.

Було визнано за необхідне підсилити в програмах гуманітарний аспект.

Реформа у країні почала здійснюватися на загальнонаціональному рівні та в окремих навчальних закладах. Так, із 1982 р. у державних середніх навчальних закладах додаткові навчальні дисципліни повертають у розряд головних. До 1984 р. понад половина навчальних округів здійснили цей захід, що зумовило піднесення рівня загальної підготовки в цих округах.