2.5. Порядок виконання роботи

1) Проаналізувати завдання згідно номера варіанта (табл. Д.2.3).

2) Розробити послідовність механічної обробки залежно від типу поверхні та вимог до розмірної точності й шорсткості поверхні.

3) Розробити альтернативний варіант технологічного процесу, який забезпечуватиме необхідну якість поверхонь.

4) Порівняти альтернативні варіанти механічної обробки за собівартістю.

5) Вибрати спосіб для зміцнення оброблюваної поверхні залежно від матеріалу деталі та вимог до фізико-хімічних властивостей поверхні.

6) Скласти схему вибраної послідовності ТП обробки.

7) Проаналізувати отримані результати.

2.6. Контрольні запитання

1) Які вихідні дані для вибору способу і послідовності обробки?

2) Як визначити собівартість механічної обробки за приведеними затратами?

3) Як вибирається спосіб поверхневого зміцнення?

4) У якому випадку використовується спосіб хіміко-термічного зміцнення?

5) Для забезпечення яких фізико-механічних властивостей використовуються способи поверхневого пластичного деформування?

3. Практична робота. Розрахунок припусків на механічне оброблення

3.1. Завдання. Розрахувати припуск на механічне оброблення виробу.

3.2. Теоретичні відомості про розрахунок припусків

Основні положення по визначенню припусків розрахунково-аналітичним методом наведені [14, с.175-196].

Розрахунок припусків на обробку зовнішніх і внутрішніх поверхонь має свої особливості. Для зовнішніх поверхонь розрахунок починається з найменшого граничного розміру готової деталі з послідовним додаванням розрахункових мінімальних припусків Z_min за всіма операціями, для внутрішніх поверхонь — з найбільшого граничного розміру послідовним відніманням Z_min.

Величини, які складають припуск на обробку, залежать від багатьох факторів: форми, розмірів, матеріалу деталей, методів обробки та ін.

У відповідних таблицях залежно від цих факторів наведені значення Rz і Т (h) [14, табл. 1-25].

Для отворів, точність обробки яких не залежить від класу виготовлення деталі, ці нормативи наведені окремо [14, табл. 27-28].

Просторові відхилення враховуються тільки в заготовках (для першого технологічного переходу), після чорнової і напівчистової обробки лезовим інструментом (під наступний технологічний перехід), після термообробки [9]. При наступній обробці ці похибки стають відносно малими, отже ними можна знехтувати.

Похибки установки на технологічному переході визначаються за формулою

(3.1)

де — похибка базування, яка виникає при розбіжності встановлювальної та вимірювальної баз. Похибка базування визначається за відповідними формулами залежно від схеми установки при обробці [14, табл. 12-20];

— похибка закріплення, що виникає в результаті зміщення оброблюваних поверхонь заготовок від дії затискної сили. При укрупнених розрахунках точності обробки можна визначити за відповідними таблицями [14, табл. 12-19].

Значення допусків на розміри заготовок визначаються за стандартом, що регламентує різні методи одержання заготовок.

Допуски на виливки з металів та сплавів і припуски на механічну обробку визначають за ГОСТ 26645-85; для штампованих заготовок — за ГОСТ 7505-89 [5, табл. 47-48].

Значення проміжних допусків для різних видів механічної обробки визначаються за таблицями економічної точності обробки [5, табл. 8-11] і відповідним квалітетам точності [15].

Величина Z_max використовується при призначенні глибини різання; . Цю величину використовують при визначенні режимів різання V і S та виборі устаткування по потужності.

Значення номінального припуску Z_ном необхідні для визначення номінальних розмірів заготовок, за якими виготовляють технологічне оснащення (штампи, прес-форми, моделі і т.д.