Питання для самоконтролю:

1. Яку роль виконує памʼять у риторичній діяльності оратора?

2. Які є види памʼяті?

3. Які є способи запамʼятовування промови і чому їх суть?

4. Що таке мнемотехніка?

5. Н а які три категорії розділяють мнемотехнічні прийоми?

6. Які найефективніші способи запамʼятовування термінів?

7. Які найефективніші способи запамʼятовування великих текстів?

8. Які найефективніші способи запамʼятовування іноземних слів?

ТЕМА 7

Лекція 9: Акція

ПЛАН

1. Акція як завершальний етап реалізації риторичної мети.

2. Проблема ораторського шоку, його причини та техніка подолання.

3. Зовнішній вигляд та манери оратора.

4. Паралінгвістичний фонаційний арсенал оратора.

4.1 Техніка правильного дихання оратора.

4.2 Техніка мовлення.

4.3 Сутнісні характеристики голосу.

4.4 Поняття модуляції звучання голосу: мелодійність, гучність, темп та інтонація, паузи.

4.5 Гігієна голосу.

5. Різновиди невербальної комунікації.

6. Аудиторія і оратор. Техніка подолання опору аудиторії.

Література: 1, 3, 8, 10, 11, 19, 21, 22, 28, 39.

Поняття і терміни: акція, поверхневе дихання, діафрагмальне дихання, дикція, голос, сила голосу, висота голосу, тембр голосу, благозвучність голосу, модуляції звучання голосу, мелодійність, гучність, інтонація, паузи, інтонація; темп мовлення, невербальні засоби, проксеміка

1. Акція як завершальний етап реалізації риторичної мети.

Акція (від лат. actio – дія, дозвіл) є завершальним етапом ораторської дії – виголошенням промови.

Продуманість, дотримування всіх попередніх рекомендацій розділів елокуції, диспозиції, елоквенції і меморії, на жаль, не гарантують вдалого виступу. Окрім підготовки, треба уміло подати, аби уникнути суті українського прислівʼя: «Вміла готувати, та не вміла подавати». Тому пʼятий розділ риторики присвячений саме цьому завершальному акту риторичної дії – публічному виголошенню промови.

Основу цього розділу складають зовнішній вигляд та манери оратора і засоби встановлення контакту з аудиторією, кінесика, паралінгвістичний арсенал оратора, техніка правильного дихання оратора, логічний вимір усного мовлення тощо.

На попередньому етапі (мнемоніка) промову зміцнено в памʼяті, визначено порядок і послідовність її та «привʼязано» до можливих ситуацій. Тепер треба підготувати себе – оратора, памʼятаючи, що трибуна, кафедра чи стіл для виступу – безжальні, промовець за ними «оголений» більше, ніж на пляжі.

Яким би гарним не був голос, але якщо це один і той самий, то він досить швидко втомлює слухачів. Тому не слід безперервно говорити більше 40 хв, а краще 20–30 хв.

Якщо вже підготовлено все, що треба сказати, то тепер промовець мусить застерегти себе від того, чого не треба казати, бо майстерним вважають оратора, який не тільки скаже, що треба, але й не скаже того, чого не треба говорити. На жаль, іноді трапляється так, що промовець захоплюється живим мовленням, заговорюється, виходить за межі запланованого, в результаті збільшується ймовірність мовних помилок, прикрих обмовок і просто зайвини.

Перед початком виступу промовця охоплює хвилювання, збентеження або навіть страх, тому бажано знати напамʼять перші вислови, рухи і жести, щоб не розгубитися перед ситуацією. Якщо вони будуть вдалими, то наснажать промовця впевненістю до кінця промови. Помилки на початку виступу, коли промовець хвилюється, особливо небезпечні, бо не тільки зіпсують настрій оратору, а й можуть відхилити його від теми.

Треба памʼятати, що хоч на перший погляд і здається нам легким живе побутове мовлення, насправді ж монологічний виступ «вживу» є надзвичайно складним. В ньому задіяні нейролінгвістична, анатомофізіологічна й акустико-артикуляторна системи, тому промовець повинен стежити за своїм здоровʼям і не виступати хворим, бо це може позначитися і на якості промови і на здоровʼї промовця.