5. Логічні помилки.

Важливе значення для оратора має знання та вміння користуватися правилами стосовно аргументації та критики. Більшість із них встановлені в межах логіки. Розглянемо основні правила та типові помилки, що можуть виникнути в процесах обґрунтування певних положень.

Залежно від структури аргументації/критики правила поділяють на три групи:

1) правила щодо тези;

2) правила щодо аргументів;

3) правила щодо форми.

Правило щодо тези: теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики. Порушення цього правила призводить до того, що оратор у своїй промові обґрунтовує положення, яке відрізняється від того, що було ним заявлене. Заміна однієї тези на іншу в процесі аргументації/критики може відбуватися навмисно й ненавмисно. Відповідно розрізняють такі помилки, що виникають у результаті порушення правила щодо тези: «підміна тези»; «втрата тези».

«Підміна тези» – це помилка, яка полягає у навмисній заміні оратором того положення, яке обґрунтовується в промові.

Як правило, така помилка виникає в тих випадках, коли людина відкрито не може довести заявлену тезу. Тоді вона намагається відволікти увагу аудиторії, пропонуючи положення, що ніби схоже із початковим, однак має інший смисл.

«Втрата тези» (лат. ignoratio elenchi) – це така помилка, яка полягає у ненавмисній заміні того положення, яке обґрунтовується в промові.

Вона виникає ніби випадково, незалежно від волі оратора. Тобто він сам не усвідомлює, що обґрунтовує не те положення, яке заявив у своїй промові, а лише подібне до нього.

Розглянемо тепер правила щодо аргументів.

Правило 1: Аргументи повинні бути обґрунтованими твердженнями, тобто співрозмовники повинні визнавати прийнятність застосовуваних аргументів. Тобто якщо хтось із учасників спілкування не визнає певне положення, тоді його не можна використовувати в якості аргументу для підтвердження тези.

Обґрунтування тези становить собою, як правило, багатоступеневий процес. Спочатку висувають тезу, до якої підбирають аргументи. Далі вони виступають вже як похідні тези, до яких, у свою чергу, наводять твердження, які б їх обґрунтовували. Схематично цей процес виглядає таким чином:

Схема 1

ТЕЗА

аргумент 1 аргумент 2 аргумент п.

твердження твердження твердження

на підтримку на підтримку на підтримку

За такої побудови промови аргументи виявляються незалежними один від одного, проте всі підтримують тезу оратора. Кожний аргумент розпочинає новий блок тексту, в якому мають бути наведені твердження на користь даного положення.

Між блоками повинен існувати звʼязок, який забезпечується використанням відповідних перехідних конструкцій.

Можливий інший «ланцюговий» варіант розташування аргументів, коли кожне наступне твердження підтримує попереднє:

Схема 2

ТЕЗА

аргумент 1

аргумент 1.1

аргумент 1.п

Обидві схеми можуть комбінуватися в межах промови.

У випадку порушення цього правила виникає помилка, яка має загальну назву «необгрунтований аргумент», що у свою чергу має кілька різновидів: «хибний аргумент»; «випередження основи»; «коло в обґрунтуванні».

«Хибний аргумент» (лат. fallacia falsi medii) – це така помилка, коли в якості аргументу використовується хибне твердження.

Однак оратор може й не знати про це. Тому при відборі аргументів слід бути дуже уважними й ретельно продумувати обґрунтування кожного твердження, що використовується як аргумент в ораторській промові.

«Випередження основи» (лат. petitio principii) – це така помилка, коли в якості аргументу використовується твердження, яке й не є наперед хибним, але саме потребує обґрунтування.

Тобто достовірність такого положення тільки припускається, однак не встановлюється з необхідністю.

«Коло в обґрунтуванні» (лат. circulus vitiosus) – це така помилка, коли для обґрунтування тези використовується аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї тези.

Наприклад: «Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи».

У даному випадку людина для підтвердження своєї тези використовує ту саму тезу, хоча й у дещо зміненому вигляді.

У сучасних комунікативних ситуаціях проблема виявлення кола в обґрунтуванні повʼязана з тим, що, як правило, воно виникає не при прямому співставленні аргументу та тези. Тобто між ними може бути кілька етапів аргументації, коли ланцюжок міркувань (схема 2) робить коло і повертається до вихідного твердження.

Правило 2: Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези. Поняття достатності є досить відносним, адже серед слухачів є люди, які більш схильні до прийняття аргументації, а є такі, які взагалі не готові до сприйняття тих положень, що пропонує оратор. Тим не менш, хоча рівень достатності аргументації має індивідуальний характер для кожного слухача, можна виділити декілька загальних рис цієї достатності. Насамперед, одного аргументу, як правило, замало для обґрунтування тези. З іншого боку, оратору не слід прагнути й до якомога більшої кількості аргументів. У такому випадку може виникнути помилка, яка називається «надмірне обґрунтування».

«Надмірне обґрунтування» (лат. argumentum nimium probans) – це така помилка, коли людина, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своєї тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, хибні аргументи. Кожен зайвий аргумент послаблює обґрунтування.

Правило 3: Аргументи повинні відповідати тезі, яка обґрунтовується. Суть цього правила полягає в тому, що оратор повинен для обґрунтування своєї тези наводити такі аргументи, які повʼязані з темою промови. Інакше може виникнути помилка, яка називається «безпідставний аргумент».

«Безпідставний аргумент» (лат. argumentum externum) – це така помилка, коли людина на підтримку своєї тези наводить довільні, неочевидні твердження.

Слід звернути увагу на те, що ступінь вимогливості до аргументів залежить від конкретних ситуацій спілкування. У науці ми більш вимогливі до певних положень, ніж, наприклад, у повсякденному житті.

3. Правило щодо форми аргументації має такий вигляд: відношення між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження. Суть цього положення полягає в тому, що між аргументами та тезою має існувати звʼязок, який відповідає правилам певних аргументативних схем.

Порушення правила щодо форми аргументації призводить до помилки, яка має загальну назву «не підтверджує». Ця помилка має декілька різновидів:

• «від сказаного умовно до сказаного безумовно», яка характерна для симптоматичної аргументації; це така помилка, коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці, обґрунтовують тезу безумовного характеру.

• «після цього, отже, з цієї причини», яка характерна для причинної аргументації; це така помилка, коли послідовність у часі сприймається як така, що містить причинний звʼязок.

• «хибна аналогія», яка характерна для аналогійної аргументації; це така помилка, коли наявні обставини, що роблять порівняння недійсним.

Інколи інтуїтивної логіки або «логічного чуття» достатньо для того, щоб помітити логічні помилки в процесі аргументації. Чим більше людина аналізує різноманітні тексти, тим краще у неї розвивається «логічне чуття». Однак без спеціальних знань буває важко уникнути логічних помилок навіть у повсякденному спілкуванні. Розвитку й вдосконаленню логічної культури оратору допоможе ретельне опанування курсу логіки.