3. Викладення: моделі та методи.

Щодо викладу інформації в основній частині, то риторика пропонувала кілька моделей подання матеріалу промови:

1. Модель перша. Ab ovo (від яйця) – історичний, або хронологічний, або сюжетний метод викладу матеріалу, або лінійна схема. Ця модель розглядалася як природний порядок подання елементів цілого. Відповідно до того, як у житті події відбуваються одна за одною, одна після іншої, попередні події є причиною пізніших, а пізніші – відповідним наслідком попередніх, промова також може розгортатися за такою логікою.

2. Модель друга. In medias res (в середину речей) – фабулярний метод викладу, штучний порядок організації фактів. Така модель зобовʼязувала не стежити за подією, а аналізувати її. Головною метою була стимуляція уваги як слухачів, так і самого оратора. Найбільш рекомендований засіб – різноманітні «пересування» в структурі промови: спочатку наслідок замість причини, рух від фіналу до початку, презентація пізніших епізодів раніше від попередніх. Модель «в середину речей» відкрила для риторики інтригу.

Інтрига – штучна побудова подій з метою стимулювання зацікавленості слухачів. Класичним взірцем надзвичайно гарної інтриги вважалася «Одиссея» Гомера – із ретроспективним викладом подій (від пізніших до більш ранніх) як основного прийому й численними стрибками з теперішнього в минуле й майбутнє.

1. Дедуктивний метод викладу пропонував рух від загального до конкретного. У риториці і філософії цей метод визначався як метод пошуку підтверджень висловленого раніше узагальнення. В основі цього методу лежить усвідомлення того, що закономірності, які спостерігає людина, контрольовані, їх можна перевірити емпірично. Тобто промовець несе відповідальність за формульовані ним положення і, в разі необхідності, готовий вказати на серію випадків (принаймні, на один випадок), що підтверджує істинність судження. Дедуктивний метод використовувався античністю як мірило правильності міркувань взагалі. Тому формальну логіку часто розуміють як теорію дедукції, тобто теорію, що передбачає розгортання загальних суджень у конкретні, в такі, що здатні застосовуватися у конкретних випадках.

2. Індуктивний метод передбачав пересування в структурі промови від конкретного до загального. Спочатку описувався конкретний випадок (кілька випадків), з якого виводилася закономірність, регулярність.

3. Метод аналогії характеризувався як окремий метод чи як один із варіантів індукції, але в будь-якому разі передбачав зіставлення фактів, явищ, подій тощо з метою перенесення закономірності, що була виявлена під час аналізу добре вивченого обʼєкта, на менш досліджений обʼєкт. Добре вивчений обʼєкт розглядався як модель чи зразок.

4. Стадійний метод викладу нагадує хронологічний і описується як лінійна побудова повідомлення. Відрізняється від хронологічного методу тим, що лінійність викладу диктується не логікою подій, а рухом думки. Тобто промовець розглядає кожен окремий пасаж свого виступу як такий, що потребує завершення, перш ніж перейти до іншого. Лише повністю завершена попередня думка допускає формулювання наступної.

5. Концентричний метод – це метод, назва якого відображає його обливості. У риториці цей метод пропонувався тоді, коли завданням промовця було висвітлити лише одну проблему (групу однорідних проблем), довкола якої і пропонувалося розбудувати промову. Структура такого повідомлення нагадує серію кіл, що сходяться до єдиного центру. Це практика повернення до проблеми щоразу на новому колі. Концентричний метод дозволяє перетворити на очах публіки незначне, здавалося б, питання на масштабну проблему. Або ж розкрити тему, яка стала тривіальною сьогодні.

Скажімо, тему «Сучасна екологія» розкрити в безпосередньому стосунку до кожного з нас: «ми пʼємо отруєну воду», «ми пошкоджуємо власну шкіру синтетикою», «ми вбиваємо нашу імунну систему» тощо.