Питання для самоконтролю:

1. Які визначення поняття інвенція Вам відомі?

2. Назвіть етапи інвенції.

3. Чому тема виступу має мати відповідати мінімум трьом параметрам: захоплення темою, знанням теми, зацікавленням аудиторії?

4. Які рекомендації щодо вибору теми Ви засвоїли?

5. Чому визначення мети промови є важливим?

6. Які є способи, методи формування змісту промови?

7. Які існують способи пошуку і систематизації матеріалу?

ТЕМА 5

Лекція 5: Диспозиція (архітектоніка) промови.

ПЛАН

1. Поняття диспозиції.

2. Вступ до промови. Прийоми встановлення контакту з аудиторією.

3. Викладення: моделі та методи.

4. Основна частина.

4.1 Аргументація: структура та види.

4.2 Обґрунтоване неприйняття аргументації.

4.3 Види аргументів.

5. Логічні помилки.

6. Закінчення промови: типи його побудови.

Література: 1, 3, 6, 7, 9, 19, 22, 25, 26, 29, 32, 33, 35.

Поняття і терміни: диспозиція, універсальна композиція, заперечувальні перехідні конструкції, підтверджувальні перехідні конструкції, нейтральні перехідні конструкції, прийоми встановлення контакту з аудиторією, моделі подання матеріалу промови, дедуктивний метод викладу, індуктивний метод, метод аналогії, стадійний метод, концентричний метод, аргументація, теза, форма, підрядна аргументація, сурядна аргументація, множинна аргументація, теоретична аргументація, симптоматична аргументація, причинна аргументація, аналогійна аргументація, пряма аргументація, критика, аргументи до логосу, аргументи до етосу, аргументи до пафосу, аргумент до авторитету, аргумент до особи, логічні помилки.

1. Поняття диспозиції.

Диспозиція (у перекладі – розгортання) – другий розділ класичної риторики, який визначається як мистецтво організації повідомлення, тобто мистецтво композиції.

Риторикою розроблялися не просто композиції – розроблялися доцільні композиції, тобто такі, які найбільше задовольняють потреби комунікантів.

Для кожної промови необхідно спланувати (буквально до слова) її початок і закінчення. Планування змісту та порядку виступу – дуже складне і відповідальне завдання. Воно потребує багато часу і сил, вимагає сили волі. На цьому етапі оратор організовує матеріал, який було відібрано у процесі інвенції, тобто треба розчленувати його і забезпечити чітку послідовність у промові.

Характерною рисою будь-якого мовлення є лінійність, тому оратору і потрібно так розташувати попередньо відібраний матеріал, щоб промова представляла собою єдине ціле. Окрім цього, треба не лише структурувати матеріал, а й забезпечити звʼязок між окремими положеннями ораторської промови.

У класичній риториці маємо низку різних поглядів щодо кількості необхідних частин ораторської промови: деякі теоретики вказували на чотири обовʼязкові частини (Наприклад: Арістотель, Ісократ), інші – на сім тощо. На сучасному етапі розвитку риторики, визначено універсальну структуру.

Універсальна композиція – це членування промови на три частини – вступ, основну частину й заключну частину.

Вступ і заключна частина повинні стати відповідним обрамленням основної частини, у якій викладаються ключові відомості, факти, доказова база. Вони ніби граціозно виводять промову на сцену до публіки, а після виступу заводять її за лаштунки. При цьому вступ і заключна частина виконують свої, відмінні одне від одного, функції, але утворюють органічну єдність і цілісність разом із основною частиною.

Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути повʼязані між собою. Тобто промова повинна мати так звану блочну структуру, в якій між блоками існує певний взаємозвʼязок, а не просте нагромадження матеріалу. Звʼязок досягається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполучень, які й забезпечують перехід. Ці «слова-перехідники» можна поділити на такі групи:

• заперечувальні перехідні конструкції – вирази, що покликані послабити ті положення, які оратор хоче розкритикувати. Наприклад: «але…»; «однак…»; «на жаль…»; «здавалось, що…»; «і все ж варто визнати, що…»; «фактично ж…»; «ніхто не очікував, що…»; «цілком несподівано ми дізнаємось, що…» тощо.

• підтверджувальні перехідні конструкції – вирази, покликані посилити ті положення, які оратор захищає. Наприклад: «до речі…»; «окрім того…»; «на користь цього свідчить й те, що…»; «варто додати також і те, що…»; «це можна підтвердити й тим, що…»; «відомо також, що…»; «а це означає, що…» тощо.

• нейтральні перехідні конструкції – вирази, які виконують суто технічну роль звʼязку. Це здебільшого вставні слова або речення. Наприклад: «цікаво, що…»; «виявляється, що…»; «варто відзначити, що…»; «варто підкреслити, що…»; «не варто забувати, що…»; «по-перше…, по-друге…, по-третє…»; «а тепер дозвольте перейти до наступного питання» тощо.

Не менш ефективними є і перехідні конструкції вирази, що містять пряме звернення до слухачів і спонукають до мисленнєвої діяльності. Наприклад: «а тепер давайте разом подумаємо над тим, що…»; «давайте пригадаємо, що…»; «спробуйте уявити собі, що…»; «зверніть увагу на те, що…»; «давайте замислимось над питанням про те, що…»; «а щоб ви робили у випадку…».

Використання усіх цих конструкцій забезпечує цілісність промови, взаємозвʼязок її інформаційно-тематичних блоків, які підпорядковані досягненню основної мети – впливу на реципієнта.