Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психофізіологічні властивості:

• 1. Надзвичайна висока чутливість до адекватних подразників

В залежності від подразника існують наступні види рецепторів:

1. механорецептори - сприймають механічну енергію: рецептори слухової, вестибулярної, рухової, частково вісцеральної чутливості;

2. хеморецептори - нюховий, смаковий;

3. терморецептори – частково шкірний аналізатор;

4. фоторецептори - зоровий аналізатор.

Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник.

Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Чутливість аналізаторів та рецепторів людини дуже висока.

• Адаптоване до темряви око реагує приблизно на 7 квантів світла — у погожу зоряну ніч око здатне бачити полум'я свічки за 48 км.

• Барабанна перетинка реагує на переміщення в 0,000 000 0001 см — вухо чує цокання ручного годинника у повній тиші на відстані до 6 м.

• Слухові клітини внутрішнього вуха вловлюють коливання, амплітуда яких не перевищує 1 % діаметра молекул водню.

• Терморецептори збуджуються при підвищенні температури середовища на 0,007°С та при зниженні — на 0,012°С.

• Смакові рецептори здатні сприймати присутність однієї чайної ложки цукру у 8 л води.

• Нюх людини має здатність сприймати присутність парфумів при одній краплі у кілька кімнатному приміщенні.

• Тактильні аналізатори сприймають рух повітря, спричинений падінням крила мухи на поверхню шкіри з висоти 1 см.

2. Аналізатори характеризуються абсолютною, диференціальною та оперативною межами чутливості до подразнення.

Абсолютна межа має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття. Верхня абсолютна межа максимально допустима величина подразника, яка не викликає у людини болю.

Диференціальна (рос.отличительная) межа визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну.

Оперативна межа чутливості визначає величину межі різниці, при якій швидкість та точність досягають максимуму:

Оперативна межа чутливості у 10 — 15 разів більша, ніж диференціальна.

Диференціальна межа характеризує величину, на яку мусить змінитись вже викликаний подразник, щоб людина помітила, що він дійсно змінився. Диференціальна межа виражається у відсотках. Для одного й того самого органу вона стала:

К=І/І *100%

де К = соnst – постійна для визначення подразників;

І – мінімально розрізнене збільшення інтенсивності подразника (диференціальий поріг);

І – фактична інтенсивність вихідного значення подразника

Психофізіологічними експериментами встановлено, що величина чутливості змінюється повільніше, ніж сила подразника.

Це положення вперше було введено німецьким фізіологом А. Вебером і кількісно описано німецьким фізиком Г. Фехнером.

Основний психофізичний закон фізіології Вебера – Фехнера:

інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.

У математичній формі закон Вебера – Фехнера виражається так:

Е = К*Lg І + С,

де Е – інтенсивність (або сила) відчуття;

I – інтенсивність (розмір) чинного подразника;

К та С — константи.

  Отже: