Задача 2

Відобразити операції на рахунках бухгалтерського обліку з реалізації нематеріальних активів.

Керівництво підприємства «Промінь» прийняло рішення реалізувати об’єкт нематеріальних активів, первісна вартість – 4000 грн., накопичена амортизація 3600 грн. Об’єкт реалізовано за продажною вартістю 800 грн.

РОЗВ’ЯЗОК:

№ п/п	Зміст операції	Дт	Кт	Сума
1	Списано накопичену амортизацію	133	12	3600
2	Списано залишкову вартість НМА 4000-3600=400	286	12	400
3	Відображено дохід від реалізації НМА	377	712	800
4	Нараховано податкове зобов’язання З ПДВ	712	641	133,33
5	Списано залишкову вартість реалізованого НМА	943	285	400

Тема 8. Облік витрат виробництва

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Визначення витрат виробництва. Класифікація витрат. Основні завдання обліку витрат виробництва. Характеристика основних методів обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості виготовленої продукції. Документальне оформлення витрат виробництва. Аналітичний облік витрат виробництва. Характеристика рахунків з обліку витрат виробництва.

Облік витрат на організацію виробництва і управління. Облік і розподіл загальновиробничих витрат. Формування та облік собівартості виготовленої продукції, реалізованої продукції.

Облік витрат допоміжних (підсобних) виробництв. Облік незавершеного виробництва, напівфабрикатів. Характеристика рахунків. Синтетичний та аналітичний облік незавершеного виробництва, напівфабрикатів. Облік браку на виробництві.

Облік витрат майбутніх періодів.

Рекомендовані джерела:

Нормативні: 2, 4, 8, 11, 16, 19, 22, 25.

Основні: 32, 33, 34.

Додаткові: 35, 37, 38.

Основні поняття та визначення:

Виробнича собівартість – це сукупність усіх грошових витрат на виробництво продукції у межах усього підприємства.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати виробництва – це різні речовини і сили природи, що використовуються в процесі виробництва на виготовлення продукту праці.

Витрати на виробництво класифікують за різними ознаками:

1) За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) - витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати:

• основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції;

• допоміжного (підсобного) виробництва - призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо).

2) За видами продукції, робіт, послуг - витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо.

3) За єдністю складу - одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів).

4) За видами витрат - за економічними елементами, за статтями калькуляції

5) За способами перенесення вартості на продукцію – прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом).

6) За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат змінні і постійні:

• змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням (витрати на сировину, матеріали, технологічне паливо і енергію, на оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи тощо);

• постійні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється (це витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва).

7) За календарними періодами:

• поточні - в яких періодичність менше місяця;

• довгострокові – пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), який не планується завершити раніш ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати);

• одноразові - здійснюються один раз з періодичністю більше місяця і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

8) За доцільністю витрачання:

• продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва;

• непродуктивні - необов'язкові, що виникають у результаті недоліків в організації виробництва, порушення технології тощо.

9) За визначенням відношення до собівартості:

• витрати на продукцію - прямі і загальновиробничі витрати (рахунки 23, 91) з них складається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

• витрати періоду - витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені; це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (рахунки 92, 93, 94).

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) - це система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат. Постійні витрати вважаються витратами поточного періоду, і не відносяться на собівартість продукції а прямо списуються на результат діяльності.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів. Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні затрати».

До складу загальновиробничих витрат включаються: Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо). Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг). Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

Елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Калькулювання сукупність прийомів аналітичного обліку витрат на виробництво й розрахункових процедур визначення собівартості продукту. Калькулювання спрямовано на виявлення собівартості результату виробництва.

Калькулювання як метод бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію, а, отже, являє собою процес оцінювання результатів господарських процесів постачання; виробництва; реалізації.

Калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (маса, площа, об’єм, кількість у штуках тощо).

Калькуляція – це спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного відтворення.

Метод калькулювання – це сукупність способів аналітичного обліку витрат виробництва та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об’єктів. Залежно від об’єкта обліку, виду продукції, типу та технологій процесу виробництва на підприємствах можуть використовувати позамовний, попередільний та попроцесний методи, згідно п. 513 Методичних рекомендацій № 373.

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне, достовірне визнання фактичних витрат, обчислення фактичної собівартості окремих видів продукції та всієї продукції, контроль за використанням ресурсів підприємства.

Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Нормативний метод – це основний метод, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, це метод дієвого контролю за рівнем витрат виробництва, що дає змогу використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції та оперативного управління виробництвом. Цей метод можуть використовувати підприємства з масовим, серійним та індивідуальним виробництвом в поєднанні з позамовним, попроцесним та попередільним методом

Об’єкт калькулювання – це та продукція, собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, що призначені для споживання як за межами, так і всередині цього підприємства.

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Основний документ, що регламентує порядок визначення собівартості продукції та калькулювання це Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Наказ Державного комітету промислової політики України від 02.07.2008 р. № 373.

Основними завданнями обліку витрат є: своєчасний розподіл витрат та їх групування за елементами; визначення складу постійних та змінних витрат; відображення витрат на рахунках бухгалтерського обліку та розрахунках бухгалтерії підприємства; вибір методів та способів калькулювання собівартості готової продукції.

Планова собівартість обчислюється за плановими витратами та обсягом виробництва продукції перед початком виробництва продукції, або на початку року (звітного періоду).

Повна собівартість характеризується сумою грошових витрат не тільки на виробництво, а й на збут готової продукції підприємства.

Позамовний метод застосовується при калькулюванні окремого замовлення на виробництво, одного чи декількох видів продукції. Цей метод рекомендовано для застосування в індивідуальному або дрібносерійному виробництві, наприклад в суднобудівництві, авіабудуванні, металообробці на таких виробництвах де можливо визначити витрати щодо окремого замовлення або окремої партії.

Попередільний метод застосовується на виробництвах з однорідними за вихідною сировиною, матеріалами і характером обробки масовою продукцією. Перетворення сировини в готову продукцію на підприємстві відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група являються окремим самостійним переділом, фазою, стадією виробництва. До таких виробництв відносять лісову, нафтохімічну, хімічну, лакофарбову, шкіряну, харчові галузі промисловості. Переділ – це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт).

Попроцесний метод передбачає узагальнення витрат, пов’язаних з виробництвом продукції протягом звітного періоду загалом по підприємству. Цей метод використовується в переробних галузях з простим технологічним процесом. Підприємства цієї галузі характеризуються масовим типовим виробництвом, нетривалим виробничим циклом, обмеженою номенклатурою продукції, відсутністю або незначними розмірами незавершеного виробництва. Собівартість одиниці продукції визначається діленням загальної суми виробничих витрат на кількість одиниць готової продукції.

При калькулюванні витрати підприємства групують відповідно до калькуляційних статей. Статті калькуляції включають витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різним, що обумовлено особливостями галузі, до якої належить підприємство.

Прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Собівартість – це грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного виду продукту.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Статті калькуляції для промислових підприємств, затверджені Методичними рекомендаціями № 373: сировина й матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи; придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія; тара та тарні матеріали; будівельні матеріали; запасні частини; інші матеріальні витрати виробничого та загальногосподарського характеру; малоцінні швидкозношувані предмети; зворотні відходи (вираховуються); паливо та енергія на технологічні цілі; основна заробітна плата; додаткова заробітна палата; відрахування на соціальне страхування; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загально виробничі витрати; втрати від браку; супутня продукція (вираховується).

Фактична собівартість обчислюється за фактичними даними в кінці звітного періоду з метою порівняння з плановими показниками та виявлення відхилень, а також проведення аналізу планових показників з фактичними.