Лекція 9.

План.

1. Іван Виговський — гетьман України (1657-1659 рр.).

2. Гадяцький договір 1658 р.

3. Гетьманство Ю. Хмельницького і Переяславські статті 1659 р.

4. Іван Брюховецький і Московські статті 1665 р.

5. Андрусівський мир 1667 р.

6. «Велика Руїна»

1. Іван Виговський — гетьман України (1657-1659 рр.) і основні напрямки його державної політики

Іван Виговський походив із православного шляхетського роду.

У 1638 р. він став писарем при комісарі Речі Посполитої над Військом Запорізьким.

На початку Визволь­ної війни І. Виговський у складі війська Стефана Потоцького брав участь у битві під Жовтими Водами, під час якої потрапив у полон, і був викуплений Б. Хмельницьким у татар.

Обійнявши посаду генерального писаря, І. Виговський став найближчим сподвижником гетьмана.

Після смерті Б. Хмель­ницького старшинська рада, що відбулася в Чигирині у вересні 1657 р. обрала І. Виговського гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького, а на старшинській раді в Корсуні в жовтні 1657 р. він був проголошений повноправним гетьманом.

І. Виговський продовжив зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького на зміцнення особистої влади гетьмана і укріплення Української держави.

Уже на Корсунській раді на противагу російському впливові ним були укладені дого­вори зі Швецією і Кримським ханством, а в 1658 р. — Гадяцький договір з Польщею.

У внутрішній політиці І. Виговський орієнтувався на коза­цьку старшину, надаючи їй різні пільги і земельні воло­діння.

Це призвело до збільшення поборів та експлуатації рядового козацтва і селянства. Виговський сприяв і частко­вому відновленню шляхетського землеволодіння в деяких пів­денних полках.

Це викликало виступ проти гетьмана запорожців на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем і частини реєстрового козацтва, очолюваного одним із претендентів на гетьманство полтавським полковником Мартином Пушкарем.

У жовтні 1657 р. гетьманові удалося придушити заколот на Січі, однак, вже в лютому 1658 р. запорожці за під­тримки московського уряду знову повстали.

За рахунок знач­них поступок (збільшення російських гарнізонів в українських містах, ріст податків і т.д.) І. Виговському удалося домовитися з Москвою й у тому ж лютому він скликав у Переяславі нову Раду, яка підтвердила його повноваження.

Для зміцнення свого становища гетьман майже відразу після переобрання на новий термін уклав союз із кримськими тата­рами. За допомогою 40-тисячної татарської орди і сербських найманців у травні 1658 р. він розгромив внутрішню опозицію (М. Пушкар загинув, Я. Барабаш потрапив у полон і був страчений) і зруйнував Полтаву.

У результаті цієї караль­ної експедиції загинуло близько 50 тис. чол.

Однак союз із кримським ханом відштовхнув від І. Виговського багатьох його однодумців.

Розправившись з опозицією, яка підтримувала царський уряд, І. Виговський пішов на повний розрив з Москвою.

До боротьби з Росією він спробував залучити Річ Посполиту, уклавши з нею Гадяцький договір 1658 р.

Після цього цар оголосив І. Виговського зрадником, оголосивши йому війну.

Навесні 1659 р. 150-тисячна російська армія вторглась в Ук­раїну.

Велика перемога гетьманських військ у Конотопській битві в 1659 р. відкривала перспективу для успішного завер­шення війни з Росією, однак на цей час посилився антигетьманський рух на Лівобережжі.

Скориставшись цим, царський воєвода О. Трубецькой перейшов у наступ і зайняв Переяслав.

У той же час погіршилося становище гетьмана і на Правобе­режній Україні, де опозиція (І. Богун, І. Золотаренко, Я. Сомко, П. Дорошенко, І. Сірко) згрупувалася навколо Ю. Хмельни­цького.

Намагаючись врятувати ситуацію, І. Виговський при­був у табір опозиції під Германівкою, скликавши там «чорну раду», але козаки навіть не захотіли слухати його пояснень.

Він змушений був тікати, склавши гетьманську булаву.

2. Гадяцький договір 1658 р.

Гадяцький договір 1658 р. був укладений гетьманом І. Виговським з урядом Речі Посполитої у м. Гадячі.

Він був спробою зберегти суверенітет України в умовах російської експансії.

За договором Україна (у межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств):

• повинна була входити на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське.

• Усі три держави повинні були проводити спільну зовнішню політику.

• На чолі князівства Руського повинен був стояти гетьман, який обирався довіч­но Радою і затверджувався королем.

• Раді, до якої входили представники козаків, міщан, духовенства і шляхта від всіх українських земель, повинна була належати законодавча влада.

• В Україні мала бути власна державна скарбниця, карбу­ватися власна монета, існувати своя армія (ЗО тис. коза­ків і 10 тис. найманого війська), діяти найвищий судовий трибунал.

• Польські і литовські війська могли перебувати на території України тільки під командуванням україн­ського гетьмана.

• Церковна унія скасовувалася, а право­славна церква в усьому зрівнювалася з католицькою.

• В Україні має бути засновано два університети, а колегіумів і гімназій з латинською і грецькою мовами навчання - «скільки потрібно».

• Передбачалося вільне друкарство.

• Козакам гаран­тувалися їхні соціальні права, а за поданням гетьмана щорічно 100 козаків одержували шляхетство.

Таким чином, Гадяцький договір узаконював українську державність і за­безпечував можливість боротьби за об'єднання всіх україн­ських земель.

Надзвичайно сильні антипольські настрої в українському суспільстві зумовили неприйняття договору переважною біль­шістю козацтва.

Польська сторона також не збиралася реалізу­вати державну рівноправність України. Усе це унеможливило реалізацію договору і призвело до усунення І. Виговського в гетьманства.

3. Гетьманство ю. Хмельницького

14.09.1659 р. неподалік від Фастова чорна рада обрала гетьманом 19-річного Юрія Хмельницького, який спочатку проводив політику лояльності до Росії.

Але росій­ський уряд, відчуваючи свою перевагу, нав'язав йому новий договір (Переяславські статті 1659 р.), що надавали Україні лише обмежену автономію в складі Росії.

Його умови не могли не викликати глибокого розчарування і обурення серед козаків і старшини, особливо Правобережжя.

Юний Ю. Хмельницький не мав авторитету серед стар­шини, не міг твердо тримати кермо влади і швидко став іграш­кою з руках лідерів політичних угруповань.

Усвідомлюючи свою слабість як керівника, він вже в лютому 1660 р. почав висловлювати сумніви в доцільності свого перебування на посаді гетьмана.

У ході російсько-польської війни, яка незабаром почалась, Ю. Хмельницький не зміг чітко визначити зовнішньо­політичну орієнтацію і тому діяв повільно і нерішуче.

Він допус­тив розгром російської армії під командуванням В. Шереметєва і пішов на підписання нерівноправного договору з польським урядом — Слободищенського трактату 1660 р.

За цим договором на Правобережній Україні розташувалися на постій жовніри (польська наймана армія), що грабували населення, а також поверталися у свої маєтки вигнані раніше польські пани.

Це викликало масове повстання проти гетьмана. Ю. Хмельни­цький після двох невдалих спроб поширити свою владу на Лівобережжя відмовився від гетьманства і постригся в ченці під ім'ям Гедеон.

Після його відходу Гетьманщина фактично поділилася на Лівобережну і Правобережну. Причому лівобережна старшина орієнтувалася переважно на Росію, правобережна - на Польщу.