- •1. Поняття екологічного права, його функції і місце в системі права України.
- •2. Екологічні функції держави та права.
- •3. Основні напрями державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних об’єктів та забезпечення екологічної безпеки, їх нормативне закріплення.
- •4. Зміст і види та характеристика суспільних відносин, що регулюються екологічним правом.
- •5. Об’єкти та суб’єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних правовідносин.
- •7. Принципи екологічного права, їх законодавче закріплення.
- •8. Система екологічного права.
- •9. Взаємозв’язок екологічних правовідносин з цивільно-правовими, управлінськими, фінансовими та іншими правовідносинами. Міжгалузеві інститути в системі екологічного законодавства.
- •10. Поняття та система джерел екологічного права.
- •11. Конституційні засади екологічного права.
- •12. Конституційні засади права на безпечне довкілля. Право на екологічну інформацію.
- •Місце міжнародно-правових документів в системі джерел національного екологічного права.
- •15. Еколого-правові нормативні акти, що видаються Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України.
- •17. Уніфікація та диференціація джерел екологічного права. Проблеми кодифікації екологічного законодавства України.
- •18. Право власності на природні об’єкти за Конституцією України.
- •19. Поняття, зміст права власності на природні об’єкти та форми власності на них: їх законодавче закріплення.
- •21.Право власності Українського народу на природні об’єкти.
- •22. Право державної та комунальної власності на природні об’єкти.
- •23. Право приватної власності на природні об’єкти.
- •24. Виникнення, зміна та припинення права власності на природні об’єкти.
- •25. Поняття, зміст і принципи права природокористування
- •26. Об’єкти та суб’єкти права природокористування
- •27. Користування природними ресурсами на умовах оренди
- •28. Права та обов»язки природокористувачів, їх законодавче закріплення
- •29. Виникнення, зміна та припинення права природокористування
- •30. Поняття та види угод з природними об’єктами
- •31.Платність природокористування та правове регулювання оподаткування за забруднення довкілля.
- •32. Відповідальність за протизаконні угоди з природними об’єктами та правові наслідки їх самовільного використання.
- •33. Система та повноваження органів загальної та спеціальної компетенції в галузі екології.
- •34. Екологічні функції органів доходів та зборів.
- •35. Правове регулювання екологічного прогнозування та планування. Правове забезпечення екологічного моніторингу.
- •36. Облік природних ресурсів і ведення природноресурсових кадастрів.
- •37. Правове забезпечення екологічного контролю.
- •39. Екологічні права та обов’язки громадян.
- •40. Правові форми участі громадськості в охороні навколишнього природного середовища.
- •41. Право громадян та юридичних осіб на отримання екологічної інформації.
- •42. Правове забезпечення екологічної безпеки.
- •43. Загальна характеристика економіко-правового механізму в галузі екології.
- •44. Правова характеристика зони надзвичайної екологічної ситуації.
- •45. Юридична відповідальність за екологічним законодавством України.
- •49.Система земельного права та законодавства.
- •50. Поняття та види земельних правовідносин, їх об’єкти та суб’єкти.
- •51. Суб'єкти права власності на землю: їх права, обов'язки. Захист права власності на землю.
- •52. Право приватної власності на землю. Порядок і умови отримання землі у приватну власність.
- •53. Позбавлення права власності на землю і права користування землею.
- •54. Плата за землю.
- •55. Порядок надання земельних ділянок.
- •61. Правове регулювання оренди землі.
- •62. Право земельного сервітуту. Юридичне значення та зміст правил добросусідства.
- •64. Загальна характеристика права водокористування.
- •65. Водокористування: суб'єкти, види і порядок. Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти.
- •Глава 14 вк визначає умови скидання зворотних вод у водні об’єкти.
- •66. Права та обов’язки водокористувачів
- •67. Правове регулювання використання водойм в Україні. Оренда водних об’єктів.
- •68. Правова охорона вод від засмічення, забруднення та виснаження.
- •69. Відповідальність за порушення водного законодавства
- •70. Правове регулювання використання надр в Україні.
- •71. Надання надр у користування, права і обов'язки користувачів надр Стаття 13. Користувачі надр
- •Стаття 14. Види користування надрами
- •Стаття 15. Строки користування надрами
- •Стаття 16. Спеціальні дозволи на користування надрами
- •Стаття 17. Гірничий відвід
- •Стаття 18. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами
- •Стаття 19. Надання надр у користування
- •Стаття 23. Право землевласників і землекористувачів на видобування корисних копалин місцевого значення, торфу, прісних підземних вод та користування надрами для інших цілей
- •Стаття 24. Права та обов'язки користувачів надр
- •72. . Правове регулювання добування корисних копалин. Плата за користування надрами.
- •Стаття 28. Плата за користування надрами
- •Стаття 30. Порядок справляння платежів за користування надрами
- •Стаття 31. Розподіл платежів за користування надрами
- •Стаття 32. Форми внесення плати за користування надрами
- •Стаття 33. Відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету
- •Стаття 34. Збір за видачу спеціальних дозволів
- •Стаття 35. Акцизний збір
- •Стаття 36. Знижка за вичерпання надр
- •73. Особливості користування природними ресурсами континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.
- •75. Правова характеристика охорони та використання рослинного світу. Зелена книга України.
- •76. Правове регулювання використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісогосподарського призначення.
- •77. Правове регулювання заготівлі деревини та побічних лісних користувань.
- •78. Відповідальність фізичних і юридичних осіб за шкоду, заподіяну лісовому господарству, її компенсація та відшкодування.
- •80. Право користування тваринним світом, його об’єкти та суб’єкти.
- •81. Правове регулювання полювання і мисливського господарства
- •82. Правове регулювання рибальства і рибного господарства
- •1.Правове регулювання рибальства і рибного господарства
- •84. Правова охорона тваринного світу. Червона книга України
- •85. Правове регулювання відносин у галузі охорони та використання атмосферного повітря.
- •86.Правове регулювання стандартизації і нормування у галузі охорони атмосферного повітря
- •87.Правове регулювання захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання та інших шкідливих впливів, відшкодування завданої шкоди.
- •88. Атмосферне повітря як об’єкт адміністративно-правової та кримінально-правової охорони.
- •89. Правовий режим об’єктів і територій природно-заповідного фонду.
- •90. Правове, економічне, наукове та організаційне забезпечення функціонування національної екологічної мережі.
- •91. Правова охорона довкілля від забруднення промисловими, побутовими та радіаційними відходами.
- •92. Правова охорона довкілля в населених пунктах.
- •93. Екологічна безпека транспортних засобів. Програма забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів.
- •94. Міжнародно-правова охорона довкілля. Значення міжнародних конвенцій.
- •95. Принципи міжнародного екологічного права та їх співвідношення із принципами сталого розвитку.
- •96 Міжнародна відповідальність у сфері охорони навколишнього природного середовища
- •98. Міжнародні форми співробітництва в галузі охорони довкілля.
- •99. Міжнародні конференції по охороні навколишнього природного середовища та їх рішення.
18. Право власності на природні об’єкти за Конституцією України.
Вихідні положення права власності на природні об'єкти закріплені в Конституції України, яка виділяє їх в системі всіх об'єктів власності, встановлюючи щодо них особливий правовий режим власності Українського народу. Відповідно до ст. 13 Конституції України – «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси ЇЇ континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону».
Такого режиму власності не передбачено для жодних інших об'єктів. Тому дослідження його суті, змісту привертає увагу багатьох вчених. Тим більше, що традиційним є визнання державної, приватної, комунальної і (як перехідна) колективної форм власності, а власність народу України не відноситься до названих форм і є специфічною щодо механізму реалізації. Дана конструкція стала своєрідною модифікацією існуючої в радянський період конструкції «права виключної власності Радянської держави», яка привела фактично до безмежного, безконтрольного володіння природними багатствами з боку державних чиновників при відсутності будь-якої їх відповідальності за свої дії. Конструкція «права власності Українського народу» як з точки зору переліку природних об'єктів власності, так і щодо реальних можливостей (а точніше неможливості) здійснення своїх повноважень народом, а також існуючих колізій з галузевим законодавством, не раз піддавалась справедливій критиці в юридичній літературі. Зазначалося також, що «про народ України як про власника землі можна вести мову лише в соціально-політичному аспекті. В юридичному ж розумінні навряд чи можна вважати народ власником зазначеного природного ресурсу». Для певного «виправдання» подібного стану можна використати теоретичне твердження, висловлене в літературі, що конструкція «права власності народу України» передбачає не виключну власність народу, а лише встановлює абсолютні права народу, механізм реалізації яких може здійснюватись в різних правових формах, зокрема через поєднання державної і приватної форм власності. З іншої сторони, пропонується перейти від «виключної» власності до визнання природних об'єктів народним надбанням із встановленням щодо них особливого режиму експлуатації.
Слід зауважити, що вітчизняні науковці по-різному трактують сутність власності Українського народу. Так, І. Каракаш у своїх працях розвиває теорію «поділеної власності». На його думку, власність народу України повинна ґрунтуватися не на поділі цілісної природи за об'єктами або повноважень володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, а на розподілі функцій, пов'язаних з реалізацією відповідних повноважень власності, між органами державної влади та місцевого самоврядування різних рівнів. І. Каракаш приєднується до думки, що існує фактична неможливість «здійснення народом своїх правомочностей як суб'єктом права власності на природні об'єкти» і «у цьому зв'язку більш придатним є юридичне закріплення... не права власності народу на природні об'єкти, а права народного надбання природних багатств. Народне надбання – це те, що освоювалось, облагороджувалось, натуралізовувалось і на цій підставі дісталося від минулих поколінь народу теперішнім поколінням і підлягає передачі майбутнім поколінням народу» [4].
У свою чергу В. Носік пропонує й обґрунтовує конструкцію «дворівневої власності на землю», за якою право власності держави, юридичних осіб і громадян (право нижчого рівня) є похідним та залежним від права власності Українського народу (права вищого рівня). «Суб'єктами права власності на землю виступають на вищому рівні Український народ як громадяни України всіх національностей. На нижчому рівні суб'єктами виступають фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади як юридичні особи приватного права. При цьому Конституція України не передбачає можливості використання землі... іноземними державами, міжнародними організаціями, фізичними і юридичними особами на титулі права власності» [5, с. 118].
Очевидно, що більшість дослідників не схильні сприймати положення ст. 13 Конституції України буквально, але ми переконані, що це необхідно робити хоча б на ідеологічному рівні. Так, конституційним закріпленням категорії «власність Українського народу» підкреслюється мета соціального служіння держави Українському народу, наголошується, що первинним власником на території держави є саме Український народ, забезпеченню і реалізації інтересів якого має бути підпорядковано діяльність держави та органів місцевого самоврядування. З іншого боку, закріплюючи за народом право власності на певні об'єкти, Конституція України тим самим закладає і необхідну матеріальну основу народного суверенітету, створює економічне підґрунтя для реалізації останнім належної йому влади.