12. Конституційні засади права на безпечне довкілля. Право на екологічну інформацію.

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля є фундаментальним правом людини і громадянина. У Стокгольмській декларації з навколишнього середовища, прийнятій 16 червня 1972 р., уперше закріплено право на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє проводити гідне і процвітаюче життя. У Декларації В Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку, прийнятій 14 червня 1992 р., закріплено право громадян ва здорове і плідне життя в гармонії з природою.

Законодавство України передбачило це право як одне з основних конституційних прав людини і громадянина. Згідно зі ст. 50 Конституції України, "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди". Згідно зі ст. 298 Цивільного кодексу України, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля належить до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Натомість, це означає, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, тому вона не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, як особисте немайнове право, належить кожній фізичній особі і ним вона володіє довіку.Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля базується на взаємодії людини і навколишнього природного середовища. Людина може зазнавати негативного впливу від прояву техногенної або природної небезпеки, тому вимагає державного захисту. Зміст цього права безпосередньо пов'язаний із розумінням і характеристикою безпечного довкілля. Юридичними критеріями цього визначення є нормативи екологічної безпеки:

— гранично допустимі концентрації забруднених речовин у навколишньому природному середовищі;

— гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

— гранично допустимий уміст шкідливих речовин у продуктах харчування.

Право на вільний доступ до екологічної інформації Донедавна в національному законодавстві було відсутнє трактування поняття "екологічна інформація". Зазвичай, вживалося поняття "інформація про стан довкілля (навколишнє природне середовище)". Проте ці два поняття не є тотожними. Поняття "екологічна інформація" є значно ширшим, аніж поняття "інформація про стан довкілля".

Визначення екологічної інформації подано у ст. 2 Оргуської конвенції. Екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

a) стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

б) чинники, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені у підпункті а) і аналіз затрат і результатів, та інший економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;

в) стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, чинники, діяльність або заходи, зазначені у підпункті Ь.

28 листопада 2002 р. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ст. 25 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" викладено у новій редакції. Згідно із зазначеними змінами, законодавець фактично ототожнив поняття "інформація про стан навколишнього природного середовища" та "екологічна інформація". Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) — це будь-яка інформація про:

— стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

— біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколишнього природного середовища;

— джерела, чинники, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні чинники (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

— загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

— екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

— витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Порівнюючи трактування поняття "екологічна інформація", поданих в Оргуській конвенції та Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", можна дійти висновку, що визначення екологічної інформації, подане у Законі, є значно вужчим, оскільки виключає інформацію про стан здоров'я та безпеку людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища. Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Інформація за своїм доступом поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту гарантується Конституцією України. Тому екологічна інформація завжди е відкритою і не може бути визнаною інформацією з обмеженим доступом.

Конституція України гарантує кожній людині право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Держава визначила методи забезпечення цього конституційного права. Одним із них є покладення обов'язку на відповідних суб'єктів інформаційних відносин активно і пасивно надавати необхідну інформацію. Активне надання інформації передбачає надання такої як виконання покладеного державою обов'язку поширення цієї інформації у певних ситуаціях і з дотриманням відповідної системності. Наприклад, обов'язок активного надання екологічної інформації покладено на органи державної влади, зокрема, на Міністерство охорони навколишнього природного середовища та органи місцевого самоврядування. Цей обов'язок вони виконують шляхом:

а) підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після ЇЇ розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями,

Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних чинників на здоров'я людей;

г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

ґ) передавання інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці та міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Пасивне надання інформації передбачено у тих випадках, коли один суб'єкт інформаційних відносин звертається до іншого з вимогою надати екологічну інформацію. Зазвичай, громадяни можуть звернутися до відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування з інформаційним запитом про надання необхідної інформації. Причому вони не зобов'язані аргументувати своєї заінтересованості щодо надання екологічної інформації.

18 грудня 2003 р. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України своїм наказом затвердило Положення про порядок надання екологічної інформації. Цим Положенням визначено правові та організаційні засади забезпечення порядку надання та оприлюднення екологічної інформації, а також додається форма запиту на екологічну інформацію.