МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ
до самостійної роботи з дисципліни
«УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ НА ПІДПРИЄМСТВІ»
для студентів 4 курсу
усіх форм навчання всіх спеціальностей
Одеса ОНЕУ 2017
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ
до самостійної роботи з дисципліни
«УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ НА ПІДПРИЄМСТВІ»
для студентів 4 курсу
усіх форм навчання всіх спеціальностей
-
Затверджено на засіданні
кафедри економіки підприємства
Протокол № 12 від 22.04.2016 р.
ОДЕСА ОНЕУ 2017
Опорний конспект з дисципліни “Управління інноваційним процесом на підприємстві” (для студентів 4 курсу всіх форм навчання всіх спеціальностей) (Укл. В.Г. Семенова, М.В. Обертайло – Одеса: ОНЕУ, ротапринт, 2016 р.,108 с.).
Укладачі: В.Г. Семенова, доктор. екон. наук, доцент
М.В. Обертайло, канд. екон. наук, викладач
Рецензенти : , канд.екон. наук, доцент
(зовнішній рецензент)
, канд. екон. наук, доцент
, канд. екон. наук, доцент
Коректор А.О. Ковальова
ЗМІСТ
Вступ...……………………………………………………………………………..…4
Тема 1. Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку……………..............5
Тема 2. Сутнісна характеристика інноваційних процесів…………………….....13
Тема 3. Особливості процесу створення та формування попиту на інновації…………………………………………………………………….……24
Тема 4. Інноваційна політика підприємства……………………...…………........30
Тема 5. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства …………..……..37
Тема 6. Комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємства………………………………………………………………………..42
Тема 7. Система управління інноваційними процесами………………..……..…52
Тема 8. Сучасні організаційні форми реалізації інновацій…………….……......60
Тема 9. Фінансування інноваційних процесів…………………………………....67
Тема 10. Державне регулювання інноваційної діяльності……………………....73
Тема 11. Стимулювання інноваційної діяльності……………………….………..81
Тема 12. Моніторинг інноваційної діяльності…………………………………....86
Типові задачі для розв’язання…………………...…………………………...……89
Тематика додаткових повідомлень…………………………..................................99
Тематика презентацій………………………………………..................................100
Список літератури………………………………………………………………...102
ВСТУП
Дисципліна «Управління інноваційним процесом на підприємстві» є однією із важливих предметів для підготовки кваліфікованих фахівців зі спеціальності «Економіка підприємства». Вона розглядає питання, пов’язані з управлінням, організацією і проходженням інноваційних процесів на підприємствах, що необхідно для підвищення технічного рівня виробництва, покращення якості продукції та зростання конкурентоспроможності підприємств у цілому.
«Управління інноваційним процесом на підприємстві» є нормативною складовою спеціального модуля програми підготовки бакалаврів, обов’язковою для вивчення студентами всіх спеціальностей.
Мета викладання дисципліни: формування системи базових знань щодо організації інноваційних процесів на підприємствах та оволодіння навичками управління інноваційною діяльністю на підприємстві.
Завдання дисципліни: засвоєння студентами теоретичних знань щодо методів та процесів інноваційного розвитку підприємств, набуття практичних навичок управління цими процесами та забезпечення їх високої ефективності.
Предмет дисципліни: інноваційна діяльність на підприємствах.
Після вивчення дисципліни студент має:
знати: теоретичні та методичні основи організації і управління інноваційною діяльністю на підприємствах відповідно до програми курсу;
уміти:
аналізувати попит на інноваційну продукцію підприємств;
досліджувати зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на інноваційну політику підприємства;
визначати економічну ефективність інноваційних проектів;
досліджувати умови виникнення попиту на інновації;
формувати інноваційний потенціал підприємства для підвищення його конкурентоспроможності;
визначати рівень техніко-технологічної бази підприємства;
аналізувати джерела фінансування інноваційних проектів.
Опорний конспект містить теоретичну базу курсу, тести та задачі, необхідні для поглибленого опрацювання різних тем дисципліни «Управління інноваційним процесом на підприємстві». Використання даного опорного конспекту спрямоване на закріплення основних методик вищевказаного курсу за допомогою практичних прикладів.
Тема 1. Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку
План заняття.
Становлення та розвиток теорії інновацій.
1.2. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.
Основні поняття теми.
Еволюція інноваційної теорії. Визначення інновацій за И. Шумпетером. Інноваційні теорії економічного розвитку. Теорія “довгих хвиль” М. Кондратьєва. Роль інновацій в еволюції економічної системи.
Вплив інноваційних процесів на розвиток виробництва. Зарубіжний досвід упровадження інновацій. Інноваційні суспільства. Японський досвід використання технологічних змін. Науково-технічні індикатори Південної Кореї. Інноваційні процеси і командно-адміністративна система управління економікою.
Особливості інноваційних процесів в умовах ринкової економіки. Наукомісткість сучасного виробництва. Монополія чи конкуренція в інноваційному процесі? Тенденції інноваційної активності в Україні.
1.1. Становлення та розвиток теорії інновацій.
Формування теорій інноваційного розвитку почалося, на думку більшості дослідників, у другій половині XIX - першій половині XX ст.
Створення теорій інноваційного розвитку у їх сучасному вигляді є результатом праці усіх, хто досліджував економічний розвиток суспільств та економік, у процесі якого було виявлено нерівномірність темпів економічного зростання.
Теорія довгих хвиль. Сформульована російським економістом Миколою Кондратьєвим (1892—1938). Проаналізувавши у 20-ті роки XX ст. декілька довгострокових динамічних рядів, побудованих за економічними показниками Франції, Англії, США, Німеччини, він дійшов висновку про існування довгого циклу економічної кон’юнктури (економічного росту) з тривалістю 50—55 років. (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ)
Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера. Австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950) сформулював її на основі узагальнення численних досліджень, проведених наприкінці XIX — на початку XX ст. У ній уперше вжито терміни «інновація», «інноваційний процес» і висловлено гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних новацій — кластерів.
Кластер – це
Й. Шумпетер був послідовником М. Кондратьєва. Основною причиною утворення довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю. Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль, які мали місце в історії людства, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, Що дав імпульс її поширенню:
1790—1840 рр. (в її основі — механізація праці в текстильній промисловості);
1840—1890 рр. (її виникнення пов’язане із винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту);
1890—1940 рр. (причина — глобальна електрифікація та розвиток чорної металургії);
1940—1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості та продуктів органічної хімії).
Учені, які працювали над цією проблемою, визначили початок п’ятої хвилі М. Кондратьєва, який припадає на 90-ті роки XX ст. Вона пов’язана з розвитком мікроелектроніки та комп’ютерної техніки. Прогнозується і наближення шостої хвилі — хвилі розвитку біотехнології.
Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з’являється поряд із ним, витісняє його і змінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові. Подальший розвиток — це не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почасти іншими людьми.
Концепція технологічних устроїв Д. Львова та С. Глазьєва. (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ)
Теорія інтелектуальної технології. Виникла як результат дослідження австрійським економістом Фрідріхом Хайєком (1899—1992) (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ)
Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства. Сформульована американським ученим П. Друкером у працях «Інновація та підприємництво» (1985) та «Посткапіталістичне суспільство» (1993).
П. Друкер зазначає, що економіка 90-х років XX ст. принципово відрізняється від економіки 60—70-х років, яка була зорієнтована на виробництво, внаслідок чого підприємства зосереджували основні зусилля на його вдосконаленні. Найкраще це могли робити великі компанії, що домінували на ринку. Головною рисою економіки 90-х років стало напрацювання ідей, які заперечують колишні рішення, товари, послуги і виробництва. З огляду на це її можна назвати інноваційною. До того ж, Друкер розглядає менеджмент як «технологію управління підприємницько-інноваційною діяльністю».
Інноваційна економіка (за Друкером) має такі характеристики:
1) головною продукцією і головною «начинкою» усіх товарів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;
провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, що діють на свій страх і ризик;
динаміка економіки і суспільства визначається не наукою і науковцями, а мільйонами людей, що самостійно приймають рішення, часто інтуїтивні й творчі;
порівняно невеликі капіталовкладення у кожне робоче місце завдяки не капіталомісткій технології багатьох мільйонів інноваційних виробництв;
знання є основним, пануючим фактором продуктивності й у масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;
інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань — головною формою інвестицій; завдання науки — сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);
головна форма власності — це інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;
метою оподатковування має стати підтримання усього необхідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, — їх точна передбачуваність;
9) для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро і макроекономіки, необхідна мета економіка, що враховує вплив таких могутніх неекономічних факторів, як демографія, освіта, нові технології, екологія, тип психології людей, рівень культури тощо.
Водночас і у взаємодії з інноваційною економікою формується підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною практикою. Це дає змогу працювати навіть жінкам, що мають маленьких дітей, зміцнює віру людей у себе.
Сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що економічне зростання країн великою мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи більші доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції.
Інновація – це (ДАТИ ВИЗНАЧЕННЯ).
Інноваційний розвиток - це
1.2. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.
Економічний розвиток будь-яких систем, у тому числі й соціально-економічної, неможливий без всебічного і безперервного використання продуктів науково-технічної діяльності. Нововведення здатні суттєво вплинути на перебіг економічних процесів і значно прискорити їх. Про це свідчить досвід Японії, Південної Кореї, Китаю та інших азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технологічні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне економічне зростання.
Досліджуючи структурні джерела економічного розвитку, американський вчений Майкл Портер (нар. 1947) виділив серед них три основні: (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ)
Він вказував, що ефективність і конкурентоспроможність економіки визначаються співвідношенням цих джерел, яке на різних етапах економічного розвитку було різним. Так, в умовах індустріального суспільства важливу роль у забезпеченні економічного зростання відігравали виробничі чинники, що дало змогу розширювати обсяги виробництва і збуту продукції переважно на екстенсивній основі.
Екстенсивний тип розвитку – спосіб економічного зростання, досягнення основних цілей шляхом кількісної зміни виробничих чинників (залучення додаткових ресурсів, створення нових виробництв) на основі існуючого науково-технічного рівня. За відсутності гострої конкуренції й у відносно стабільному середовищі такий шлях був результативним і для окремих господарюючих суб’єктів, і для економічних систем загалом. Однак він має суттєві ресурсні обмеження і не придатний для використання в умовах конкуренції за ресурси. Тому в процесі зростання конкурентної боротьби найважливішими є інтенсивні чинники економічного розвитку.
Інтенсивний тип розвитку — спосіб економічного зростання, що передбачає вико- ристання передових науково-технічних досягнень для підвищення продуктивності та результативності соціально-економічної системи. В його основі лежить застосування найефективніших виробничих чинників (вища кваліфікація робочої сили, досконаліша технологія виготовлення продукції, нових матеріалів із заздалегідь заданими властивостями тощо) для вирішення основних соціально-економічних та екологічних завдань.
Інноваційний тип розвитку — спосіб економічного зростання, заснований на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення усіх аспектів діяльності господарської системи, періодичному «перегрупуванні» сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю використання певних ресурсних чинників для створення інноваційних товарів і формування конкурентних переваг.
Перехід господарських систем до інноваційного типу розвитку обумовлений об’єктивними причинами: (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ):
На сучасному етапі рівень конкурентоспроможності економіки країни забезпечують насамперед науково-технічні інновації. Тому найважливішою економічною метою передових компаній і країн є підтримання здатності національної економіки до інноваційного розвитку, створення і використання сучасних високих технологій.
Високі технології — (ДАТИ ВИЗНАЧЕННЯ)
Процес розвитку економіки країни та окремих підприємств на інноваційній основі характеризується динамікою показника наукомісткості виробництва.
Показник наукомісткості виробництва — відношення витрат на науково-технічні дослідження і науково-технічні розробки до обсягу продажу продукції.
Однак не будь-які знання мають практичну цінність, є імпульсом для перетворень. Це можливе лише за умов, коли знання набувають форми інновацій, здатних оновлювати виробничі сили, створювати передумови для технологічних і виробничих змін. Для цього необхідні організаційно-управлінські зусилля, спрямовані на перетворення знань в інновації і використання інновацій для досягнення Цілей виробничо-господарської системи. Колишній СРСР за кількістю зареєстрованих винаходів посідав одне із перших місць у світі, але більшість зразків продукції, яку випускали радянські підприємства (за винятком деяких сфер, зокрема ВПК, аерокосмічної), не витримували конкуренції.
За темпами технологічного та економічного розвитку світове співтовариство поділяють на такі групи: (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ, ЯКІ КРАЇНИ МОЖНА ВІДНЕСТИ ДО КОЖНОЇ ГРУПИ)
1. Технологічне ядро:
Країни першого технологічного кола:
Країни другого технологічного кола:
Постсоціалістичні країни Східної Європи:
Країни СНД:
Країни, що розвиваються:
У розвинутих державах створюються найсприятливіші умови для розвитку інновацій: на загальнодержавних рівнях розробляються програми, покликані стимулювати НДДКР, зближувати наукову та економічну політику; відбувається перехід від традиційної науково-технічної політики до інноваційної науково-технологічної, яка дає змогу значно збільшити темпи економічного зростання країн, які її використовують.
В Україні проблема прискорення економічного розвитку на інноваційній основі є надзвичайно актуальною. Наявний ресурсно-технологічний потенціал українських підприємств не відповідає вимогам сьогодення. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна продовжує продавати на світовому ринку переважно сировину та напівфабрикати. Якщо порівняти структуру експорту України та найближчих сусідів зі Східної та Центральної Європи, то відмінності будуть разючими. (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ ОСНОВНІ СТАТИСТИЧНІ ДАНІ ЩОДО ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ).
Низька інноваційна активність вітчизняних підприємств обумовлена різними причинами. Серед них (ЗАКОНСПЕКТУВАТИ):
Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні очевидна. Перехід до інноваційного типу розвитку є для неї неодмінною умовою входження на рівних у світову економічну систему, і для цього необхідні цілеспрямовані зусилля держави на формування сприйнятливої до інновацій економічної системи, створення такого механізму економічної взаємодії суб’єктів господарювання, за якого б конкурентні переваги здобувалися лише завдяки активній інноваційній діяльності та ефективним інноваційним рішенням.
Завдання для самостійної перевірки знань (тести)
1.1. Тип розвитку характеризується таким визначенням: спосіб економічного зростання, заснований на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення всіх аспектів діяльності господарської системи, періодичному «перегрупуванні» сил, обумовленому логікою НТП:
а) інтенсивний;
б) екстенсивний;
в) інноваційний;
г) історичний.
1.2. Інформаційне забезпечення інноваційної діяльності — це:
а) процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування й підготовки ефективних управлінських рішень за всіма аспектами інноваційної діяльності підприємства;
б) процес дослідження інноваційної активності й ефективності підприємства з метою виявлення резервів їхнього росту;
в) процес розробки системи планів і планових (нормативних) показників щодо забезпечення розвитку підприємства необхідними інвестиційними ресурсами й підвищення ефективності його інноваційної діяльності в майбутньому періоді;
г) процес перевірки виконання й забезпечення реалізації всіх управлінських рішень у сфері інноваційної діяльності з метою реалізації інноваційної стратегії.
1.3. Вивчення умов здійснення інноваційної діяльності підприємства в цілому — це:
а) попередній інноваційний аналіз;
б) оперативний інноваційний аналіз;
в) ретроспективний інноваційний аналіз;
г) горизонтальний інноваційний аналіз.
1.4. Система інноваційного аналізу, що ґрунтується на вивченні динаміки окремих показників інноваційної діяльності в часі — це:
а) аналіз фінансових коефіцієнтів;
б) порівняльний інноваційний аналіз;
в) вертикальний інноваційний аналіз;
г) горизонтальний інноваційний аналіз.
1.5. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав:
а) нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота;
б) концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю;
в) послідовну зміну технологічних устроїв (у кожному технологічному устрої можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, що відповідають цьому устрою);
г) сукупність дій підприємців і споживачів, заснованих на недостатньому володінні знаннями, і створює ринок.
1.6. Основними причинами коливань Й. Шумпетер вважав:
а) нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота;
б) концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, унаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю;
в) послідовну зміну технологічних устроїв (у кожному технологічному устрої можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, що відповідають цьому устрою);
г) сукупність дій підприємців і споживачів, заснованих на недостатньому володінні знаннями, і створює ринок.
1.7. Основними причинами коливань Д. Львов і С. Глазьєв вважали:
а) нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота;
б) концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю;
в) послідовну зміну технологічний устроїв (у кожному технологічному устрої можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, що відповідають цьому устрою);
г) сукупність дій підприємців і споживачів, заснованих на недостатньому володінні знаннями, і створює ринок.
1.8. Ф. Хайєк основною причиною поступального розвитку суспільства вважав:
а) нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота;
б) концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю;
в) послідовну зміну технологічних устроїв (у кожному технологічному устрої можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, що відповідають цьому устрою);
г) сукупність дій підприємців і споживачів, заснованих на недостатньому володінні знаннями, необхідність в яких і створює ринок.
1.9. До структурних джерел економічного розвитку М. Портера не належить:
а) розвиток на основі виробничих чинників;
б) розвиток на основі інвестицій;
в) розвиток на основі інноваційної діяльності;
г) розвиток на основі екстенсивних чинників.
1.10. Показник наукомісткості виробництва — це:
а) відношення витрат на науково-технічні дослідження і науково-технічні розробки до обсягу продажу продукції;
б) відношення обсягу продажу продукції до витрат на науково-технічні дослідження і науково-технічні розробки;
в)різниця між обсягом продажу продукції та витратами на науково-технічні дослідження і науково-технічні розробки
г) немає правильної відповіді.