6. Поняття «культура», «фізична культура», «адаптивна фізична культура»

Перераховані поняття є дуже складними, багатогранними і мають велику кількість різних визначень, трактувань.

Так, Л. П. Матвєєв підкреслює, що при тлумаченні загального поняття «культура» його зазвичай протиставляють поняттю «природа». До природи ж відноситься все, що існує за природними законами, не залежних від людини, і не є результатом її діяльності (все неживе і живе у світі, не перетворене людиною). До явища культури відносять продукти, результати і способи перетворювальної діяльності людини (суспільства), тобто діяльності, спрямованої на перетворення природи для задоволення людських потреб.

В. М. Видрін виділяє наступні, найбільш близькі для теорії ФК визначення культури:

- культура – це витвір людини, те, що не створено в такому вигляді природи;

- культура – це міра і спосіб розвитку людини;

- культура – це якісна характеристика діяльності людини і суспільства;

- культура – це процес і результат зберігання, освоєння, розвитку та поширення матеріальних і духовних цінностей.

Кожне з перерахованих визначень може бути взято за основу при розгляді поняття «фізична культура». Культура нерозривно пов’язана з діяльністю і потребами.

Діяльність – це різні види і способи процеси освоєння світу, його перетворення, зміни для задоволення потреби людини і суспільства. При цьому людина, пізнаючи навколишній світ, всякий раз наповнює його сенсом, надає йому новий, ціннісно-смисловий вимір, всякий раз як би заново породжує його і тим самим породжує себе, знаходить себе в цьому олюдненому світі (І. М. Биховська).

Потреба – це потреба в чомусь, життєва або побутова необхідність, найважливіші джерела та умови розвитку особистості і суспільства, спонукальні причини соціальної діяльності людей. Зазвичай виділяють два класи потреб – природні та соціальні.

До перших відносяться потреба в їжі, воді, повітрі, русі, розмноженні, захисті потомства. Вони притаманні як до тваринам, так і людині. Соціальні потреби можна розділити на потреби особистості і суспільства.

До числа найбільш важливих потреб суспільства належить необхідність створення здорової, життєдіяльної та мобільної нації, всебічно і гармонійно розвинених людей і об’єктивних умов для вільного і безмежного розвитку їхніх сил, здібностей і обдарувань (В. М. Видрін).

Серед потреб особистості, наприклад, з точки зору гуманістичної психології (А. X. Маслоу), слід особливо виділити потреби безпеки і захисту, потреби приналежності і любові, потреби самоповаги, потреби самоактуалізації або особистого вдосконалення.

В процесі розвитку культури її найважливішими складовими стали і такі види (форма, способи) діяльності, які спеціально спрямовані на вдосконалення людиною самої себе, на перетворення своєї власної природи. Саме до таких компонентів культури відноситься фізична культура.

Серед усіх цінностей культури найважливішою є людина як творець всіх інших цінностей; тільки людина, освоюючи природу, перетворює в цінності те, що до цього цінністю не було.

Найбільш повне визначення ФК дано в роботах Л. П. Матвєєва. Фізична культура – органічна частина (галузь) культури суспільства і самої людини; основу її специфічного змісту становить раціональне використання людиною рухової діяльності в якості чинника фізичної підготовки до життєвої практики, оптимізація свого фізичного стану і розвитку. До неї належать: доцільно виділені форми такого роду діяльності, її результату, що мають культурні цінності, а в широкому сенсі і вся сукупність досягнення суспільством створення спеціальних засобів, методів і умов спрямованого розвитку фізичної дієздатності підростаючих і дорослих поколінь. В умовах гуманного справжнього суспільства ФК є одним з ефективних засобів всебічного гармонійного розвитку особистості, дієвим соціальним фактором просування кожної людини по шляху фізичного вдосконалення.

Більш лаконічне визначення цього поняття дають В. М. Видрін і Б. А. Ашмарін. Фізична культура – вид культури людини і суспільства, це діяльність і соціально значущий результат по створенню фізичної готовності людей до життя; це, з одного боку, специфічний процес, а з іншого, – результат людської діяльності, а також засоби і спосіб фізичного вдосконалення (В. М. Видрін). Фізична культура – як частина культури суспільства є діяльність людей щодо створення і використання матеріальних і духовних цінностей для фізичного вдосконалення людини (Б. А. Ашмарін).

У соціокультурному вимірі І. М. Биховська дає наступне визначення фізичної (тілесної) культури. Фізична культура – це галузь культури, регулююча на основі цінностей моральності, діяльності людини (її спрямованість, способи, результати), пов’язані з формуванням, збереженням і використанням рухових якостей людини, виходячи з уявленні про норми і ідеали їх функціональності, комунікативності, експресивності і краси.

Погоджуючись з переліченими авторами в тому, що для ФК пріоритетне значення мають рухові характеристики, а рухова діяльність є гласним знаряддям, засобом, методом «окультурення» людської тілесності, необхідно, особливо в контексті адаптивної ФК, більш чітко акцентувати увагу на всебічності впливів фізичних вправ на особистість тих, хто займаються, їх інтелектуальні, емоційно-вольові, естетичні та інші властивості і якості.

На відміну від ФК, об’єктом пізнання і перетворення, суб’єктом самовдосконалення в адаптивній ФК є не здорові, а хворі люди, в тому числі й інваліди. Все це вимагає значної, а іноді й принципової трансформації (пристосування, корекції або, по-іншому, адаптації) завдань, принципів, засобів, методів базової дисципліни. Звідси назва – «адаптивна фізична культура».

Таким чином, адаптивна ФК – це вид (область) ФК людини з відхиленням у стані здоров’я, включаючи інваліда, і суспільства. Це діяльність та її соціально-індивідуально значущі результати по створенню всебічної готовності людини з відхиленням у стані здоров’я, включаючи інваліда, до життя; оптимізація його стану і розвитку його в процесі комплексної реабілітації та соціальної інтеграції; це специфічний процес і результат людської діяльності, а також засоби і способи вдосконалення та гармонізації всіх сторін і властивостей індивіда з відхиленнями у стані здоров’я (фізичних, інтелектуальних, емоційно-вольових, естетичних, етичних та ін.) за допомогою фізичних вправ, природно-середовищних і гігієнічних факторів.

Саме в АФК з усією очевидністю виявляється недоцільність орієнтацією діяльності спеціаліста, який займається тільки або переважно фізичними (тілесними) компонентами особистості людини з відхиленнями у стані здоров’я, включаючи інваліда. Тут на перше місце виступають проблеми залучення всіх можливих засобів і методів АФК для корекції наявного у людини дефекту, вироблення необхідних компенсацій, профілактики супутніх захворювань і вторинних відхилень, зумовлених основним дефектом, або, іншими словами, проблеми комплексної реабілітації та інтеграції в суспільство.

АФВ є найважливішим компонентом всієї системи реабілітації інвалідів та осіб у відхиленні у стані здоров’я, всіх її видів і форм. Вона з усією очевидністю присутня у всіх сферах життєдіяльності людини і тому становить фундамент, основу соціально-трудової, соціально-побутової та соціально-культурної реабілітації.

Це пояснюється тим, що, наприклад, будь-яка придбана інвалідність, ставить перед людиною проблему адаптації до життя в своїй новій якості, що, в свою чергу, практично завжди пов’язане з необхідністю освоєння нових життєво і професійно важливих знань, перцептивних, рухових умінь і навичок, розвитку і вдосконалення спеціальних фізичних і психічних якостей і здібностей, а це немислимо без використання засобів і методів АФК.

Серед багатьох факторів, що обмежують підтримку оптимального психофізичного стану інвалідів, здійснення їх трудової, побутової, культурної діяльності, а головне, розвитку цілого «букета» негативних змін в організмі, є гіподинамія та гіпокінезія. Негативний вплив останніх на всі без винятку органи і функціональні системи людини добре відомі і неодноразово описувалися як в науковій, так і в популярній літературі. Поставити надійний заслін різним захворюванням, що збираються подібно сніжному кому на людей, що потрапили в умови вимушеної гіподинамії і гіпокенізії (обмеження природних рухових локомоцій і т.п.), оптимізувати її психофізичний стан може тільки розумно організована рухова активність. Тут доречно згадати крилатий вислів І. А. Аршавського: «... людина, рухаючись і розвиваючись, сама заводить годинник у своєму житті».

Величезною є роль АФК (особливо адаптивного спорту, адаптивної рухової рекреації, креативних і екстремальних видів адаптивної рухової активності та ін.) у вирішенні завдань соціалізації цієї категорії населення, реалізації відповідного сучасним умовам способу життя, як кінцевої мети реабілітації, підвищення рівня якості їх життя.

Для багатьох інвалідів АФК є єдиним способом «розірвати» замкнутий простір, увійти в соціум, придбати нових друзів, отримати можливість для спілкування, повноцінних емоцій, пізнання світу і т.д. Саме тут, найчастіше вперше в житті, вони пізнають радість руху, вчаться перемагати і гідно переносити поразки, усвідомлюють щастя подолання себе і кожною клітинкою свого тіла відчувають філософію «чесної гри» ...