5. Концепція афк

Основні настановні положення цієї концепції зводяться до наступного.

1. Адаптивна фізична культура є новою, активно розвивається інтегративної галузі освіти, науки, культури, соціальної практики.

2. Адаптивна ФК включає в себе як мінімум три великих галузі знання – фізичну культуру, медицину, корекційну педагогіку, і велику кількість відомостей медико-біологічних і соціально психологічних навчальних і наукових дисциплін. При цьому в ній не тільки узагальнюються відомості перерахованих областей і дисциплін, а й формуються нові знання, що представляють собою результат взаємопроникнення знань кожної з цих областей і дисциплін.

3. Адаптивна ФК являє собою ємне й широке явище порівняно з лікувальною фізичною культурою та фізичним вихованням дітей з відхиленнями у розвитку. Вона об’єднує в собі, крім названих напрямів, адаптивний спорт, адаптивну рухову рекреацію, адаптивне фізичне виховання учнів і студентів спеціальних медичних груп загальноосвітніх шкіл і ВНЗ.

4. В основу теорії адаптивної фізичної культури, визначення її цілей, задач, основних видів, принципів, функцій та ін. Повинно бути покладено вчення про природні і соціальні потреби особистості кожної конкретної людини з відхиленнями у стані здоров’я (у тому числі з інвалідністю), а не тільки держави, сім’ї, громадських організацій та інститутів.

5. Визнання інвалідів як рівноправних членів суспільства, їх самоцінності, а також обов’язків держави щодо створення особливих умов для їх виховання та розвитку, творчої самореалізації – основа для формування відношенні з даної категорією населення в процесі занять адаптивною фізичною культурою.

6. Формування потреби у здоровому способі життя, відповідних мотивів і ціннісних орієнтації, підбір засобів, методів, видів адаптивної фізичної культури для інвалідів та осіб з відхиленнями у стані здоров’я повинні здійснюватися з урахуванням і виходячи з кінцевих цілей індивідуального існування, що визначають всю систему життєвих установок, а також неодмінним виконанням правила «тут і зараз», гідно виходити з реальних ситуацій (матеріальних можливостей вікових особливостей та ін.).

7. Людина з відхиленням у стані здоров’я (у тому числі та, що має інвалідність) розглядається в адаптивній ФК як принципово неподільна і цілісна єдність, як індивід, що володіє унікальними властивостями. Її неможливо розділити на біологічне та соціальне, тілесне і психічне і т.п. як у науковій, так і в практичній діяльності. Принципово неприйнятним є так званий дихотомічний підхід до вивчення його сутності, коли він «розчленовується» на окремі субстанції, що визначаються методи дослідження конкретних наук. Тому в адаптивній ФК акцент робиться не на «фізичне вдосконалення» тих, хто займаються, на «формування фізичної готовності до життя», а на їх всебічний розвиток і вдосконалення (інтелектуальне, емоційно-вольове, естетичне, етичне, фізичне та ін.) в процесі занятті фізичними вправами.

8. Ефективний розвиток і впровадження програм з адаптивної ФК як в країні, так і окремо взятому регіоні, можливе тільки в разі врахування конкретних соціально-економічних умов, національно-етнічних особливостей менталітету населення, кліматогеографічних і ряду інших чинників.