4. Структура афк

Адаптивна фізична культура розглядається як частина загальної культури, підсистема фізичної культури, одна зі сфер соціальної діяльності, спрямована на задоволення потреби осіб з обмеженими можливостями в руховій активності, відновленні, зміцненні і підтримці здоров’я, особистісного розвитку, самореалізації фізичних і духовних сил з метою поліпшення якості життя, соціалізації та інтеграції в суспільство. Відмінною особливістю будь-якої культури є творчий початок. Отже, з повним правом можна сказати, що адаптивна фізична культура як нова навчальна дисципліна являє творчу діяльність по перетворенню людської природи, «окультурення» тіла, його оздоровлення, формування інтересів, мотивів, потреб, звичок, розвитку вищих психічних функцій, виховання і самовиховання особистості, самореалізації індивідуальних здібностей.

В даний час людина, її культура, освіта, науковий розвиток, здоров’я, особистісні якості розглядаються не тільки як засіб, інструмент тієї чи іншої діяльності по перетворенню природи і суспільства але, перш за все, як мета, результат, зміст цих перетворень та існування самого суспільства. Це зумовлено зміною парадигми розвитку суспільства, що панувало в нашій країні протягом десятиліть, на нову концепцію систему поглядів, відповідно, з якою саме ЛЮДИНА з усіма її унікальними властивостями і особливостями утворює центр теоретичного осмислення соціальних явищ. В свою чергу, така переоцінка ролі особистості в розвитку нашого суспільства пов’язана з процесами, що відбуваються в гуманізації, демократизації, лібералізації, збільшенні гласності.

Саме ці процеси розкрили одну з найскладніших проблем сучасності – проблему інвалідності, привернули до неї увагу широких верств населення нашої країни, включаючи політиків, вчених, громадських діячів, працівників середньої і вищої школи.

Однак проблема інвалідності – це проблема світового масштабу, існуюча в усіх країнах незалежно від рівня їх економіко-соціальній політиці щодо інвалідів судять про його цивілізації.

Спостерігається зростання інвалідності в більшості країн світу, яке пов’язане з ускладненням виробничих процесів, збільшенням кількості та інтенсивності транспортних потоків, виникнення військових конфліктів і терористичних актів, погіршенням екологічних факторів, скороченням рухової активності і збільшенням фармакологічних засобів корекції стану здоров’я людини і з цілим рядом інших причин.

Все це призводить до необхідності розроблення комплексних програм щодо соціального захисту цієї категорії населення, обґрунтування нових галузей людських знань, відкриття нових навчальних дисциплін, напрямів і спеціальностей підготовки фахівців.

В останні роки цей процес розвивається досить швидкими темпами. Не залишилася осторонь і галузь фізичної культури, яка в радянський період займалася в основному здоровим населенням і рухово-обдарованими дітьми, юнаками і дівчатами, здатними в перспективі стати олімпійськими чемпіонами і прославити свою країну спортивними досягненнями.

В даний час фізична культура і спорт для осіб з відхиленнями в стані здоров’я (включаючи інвалідів) представлена в системі середньої (як для базового, так і підвищеного рівнів), вищого (як спеціальність і як частина напряму) професійної освіти; в спеціальності науковців; як сфера професійної діяльності (посади тренер-викладач та інструктор-методист з адаптивної фізичної культури); як основне проблемне поле журналу «Адаптивна фізична культура». Все це дозволяє зробити висновок про те, що до теперішнього часу сформовані лише основні контури освітнього, наукового, правового та інформаційного простору адаптивної фізичної культури.

Багато ВНЗ, технікуми і коледжі здійснюють освітню діяльність з адаптивної фізичної культури; професорсько-викладацький склад, науковці, аспіранти та докторанти проводять науково-дослідницьку роботу в цій галузі. Однак швидкий розвиток і впровадження адаптивної фізичної культури в освітні і наукові організації та установи істотно відрізняються, а альтернативні концепції цієї сфери соціальної практики в різних країнах, термінологічні труднощі, що розвиваються з інтегративним навчанням і науковою дисципліною, породили цілий ряд об’єктивних і суб’єктивних проблем, обумовлених недостатньою теоретичної розробленістю, її проблемного поля, методологічних основ, принципів, функцій, пріоритетності завдань і ін.

Все це призводить до різних трактувань сутності адаптивної ФК, що зумовлюється науковими уподобаннями педагогів і науковців, попереднім досвідом діяльності представників ФК, медицини, корекційної педагогіки, соціальної роботи.

В даний час найбільший досвід застосування засобів і методів ФК проводять з людьми, що мають відхилення у стані здоров’я, включаючи інвалідів. Накопичений у лікувальному і освітньому напрямах (особливо спеціальну освіту), що призводить до зміщення центру ваги всієї сукупності проблем цього виду соціальної практики саме в ці напрями. Тому дуже часто адаптивну ФК трактують як частину ЛФК або зводять її тільки до адаптивного ФВ у спеціальних освітніх закладах для дітей з відхиленнями у розвитку. Визнаючи безперечні досягнення вітчизняних фахівців у позначених напрямах, вважається невірним звуженням функцій такого ємного і широкого соціального феномена, яким є адаптивна фізична культура.

При цьому домінування численних наукових досліджень приватних проблем адаптивної ФК призводить до цілком природного дублювання, переважанню в цих роботах методів дослідження тієї чи іншої області знання і безумовному зниженню ефективності проведених досліджень і, особливо, поширенню та впровадженню в практику результатів наукових пошуків і передового досвіду педагогів-новаторів.

Опис сутності адаптивної фізичної культури, конкретизація об’єкта, цілей, завдань, засобів, методів, змісту її основних видів, функцій, принципів та інших компонентів проводились виходячи з концепції, розробленої на кафедрі теорії та методики адаптивної фізичної культури Санкт-Петербурзької державної академії ФК ім. П. Ф. Лесгафта, де вона реалізується вже протягом декількох років.