Особисті та майнові права та обов’язки подружжя

Особисті немайнові права та обов'язки подружжя

• жінка має право на материнство;

• чоловік має право на батьківство;

• право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності;

• право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток;

• право дружини та чоловіка на зміну прізвища;

• право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї;

• обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю;

• право дружини та чоловіка на особисту свободу;

Майнові права подружжя

Право спільної сумісної власності подружжя займає цент­ральне місце у системі майнових відносин між ними. Виз­начальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип отримав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (його повна назва — Ко­декс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР), зберіг свою життєздатність і у нині Діючому законодавстві. Однак детально були врегульовані майнові відносини подружжя лише Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю, прийня­тими 27 червня 1968 p. , і прийнятим в їх розвиток шлюбно-сшейним законодавством союзних республік. З цього мо­менту більшість правових норм щодо власності подружжя не зазнавала суттєвих змін, що свідчить про вдалість вибра­ного правового механізму її регламентації.

Майнові відносини між подружжям врегульовані на сьогодні переважно Кодексом про шлюб і сім'ю Української РСР, введеним в дію ще з 1 січня 1970 p. (з наступними змінами). У необхідних випадках можливе також субсидіарі не застосування норм цивільного законодавства, що визна-чають зміст прав громадян, порядок укладення угод та ін.

Кодексом про шлюб і сім'ю (ст. 22) встановлено принцип спільності придбаного в період шлюбу майна. «Майно, — зазначається у цій статті, — нажите подружжям за час шлю­бу, є його спільною власністю». Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладе­ний в державних органах запису актів громадянського стану (в органах ЗАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих «фактич­них» шлюбних відносинах.

На майнові відносини такого фактичного подружжя відповідні норми шлюбно-сімейного законодавства про спільність майна не поширюються. Спо­ри відносно майна, набутого чоловіком і жінкою в період фактичних шлюбних відносин, мають вирішуватись відпов­ідно до норм цивільного законодавства про спільну частко­ву власність. Водночас «радянському сімейному праву» відо­мий період, коли на набуте фактичним подружжям майно розповсюджувався режим спільності, встановлений сімей­ним законодавством. Такий порядок регулювання майнових відносин між фактичним подружжям існував певний період до 8 липня 1944 p. Однак у зв'язку з соціально-демографіч­ними змінами у суспільстві, викликаними війною, широ­ким розповсюдженням фактичних шлюбів, збільшенням на­роджуваності позашлюбних дітей, 8 липня 1944 p. було прий­нято Указ Президії Верховної Ради СРСР, п. 9 якого вста­новлював, що лише зареєстрований шлюб породжує права і обов'язки подружжя, передбачені шлюбно-сімейним зако­нодавством.

Інколи і після прийняття зазначеного Указу пропонувало­ся розповсюджувати на майно, придбане фактичним под­ружжям, норми про спільну сумісну власність.

На наш по­гляд, немає особливої потреби встановлювати однаковий правовий режим спільної сумісної власності на майно, що набувається подружжям, яке знаходиться в зареєстрованому шлюбі, та фактичним подружжям, яке уникає такої реєст­рації. Чоловік і жінка, які не бажають реєструвати шлюбні відносини, мають можливість врегулювати свої майнові відно­сини шляхом укладення відповідної угоди.

При цьому в такій угоді за новим законодавством про власність, вони вправі передбачати щодо спільно набутого майна правовий режим спільної часткової або спільної сумісної власності. Не мож­на виключати також допустимість визнання фактичного подружжя членами сім'ї, що може дати підстави для засто­сування ч. І ст. 17 Закону «Про власність», за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майнові права та обов'язки подружжя досить детально рег­ламентуються у правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання одне одному

Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності та змішаний режим.

Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу. Одначе майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в роздільній власності.

Режим роздільності передбачає належність кожному з под­ружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлума­ченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших — ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (конт­ракт) (легальний та договірний режим майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається законодав­ством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна — у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення.

Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності та змішаний режим.

Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу. Одначе майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в роздільній власності.

Режим роздільності передбачає належність кожному з под­ружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлума­ченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших — ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (конт­ракт) (легальний та договірний режим майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається законодав­ством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна — у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення.

Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності та змішаний режим.

Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу. Одначе майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в роздільній власності.

Режим роздільності передбачає належність кожному з под­ружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлума­ченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших — ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (конт­ракт) (легальний та договірний режим майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається законодав­ством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна — у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення.

В державах "сім'ї загального права" роль шлюбного договору відіграє інститут довірчої власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укла­дення шлюбного договору. Зазвичай для цього обов'язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення Їхніх під­писів (ст. 1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допус­кається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільно­го кодексу Франції). Угода про майнові відносини між подружжям найчастіше укладається тільки до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації (ст. 1395 Цивільного кодексу Франції). У державах, де відсут­ній легальний режим майна, подружжя обов'язково укладає шлюбний контракт.

Стаття 27 КпШС України та Порядок укладення шлюбно­го контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 p. , встановлюють, що шлюбний контракт може передбачати майнові права подружжя. Якщо такий контракт не укладено, то на майно подружжя поши­рюватиметься режим, передбачений законодавством. У разі виникнення спору між подружжям з приводу майна, за наяв­ності контракту, суд передовсім братиме до уваги умови шлюбного контракту. Вказане є суттєвим, адже норми КпШС України та шлюбний контракт по-різному можуть трактувати ті самі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.

Порядок управління майном також може бути встановле­ний законом або шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним май­ном управляє чоловік. Одначе розпорядження нерухомістю подружжя здійснює здебільшого спільно (ст. 1356 Цивільного зводу Німеччини)

Водночас шлюбний контракт може перед­бачати й інші умови щодо зазначених питань.

Умови утримання подружжя зазвичай регулюються законо­давством. В одних правових системах передбачаються обов'яз­ки подружжя із взаємного утримання (ст. 32 КпШС України, ст. 67 Цивільного кодексу Іспанії), в інших цей обов'язок по­кладається на одне з подружжя (ст. 208 Цивільного кодексу Франції в редакції від 3 січня 1972 р. ). На теперішній час норми права, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім'ї) за рахунок праці чи майна, витісняють норми про односторонній обов'язок матеріального утримання одного з подружжя.

Якщо в державах "сім'ї континентального права" кожне з подружжя може вимагати надання допомоги іншим, то в дер­жавах "сім'ї загального права" заявления й задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим. Англійське право, на­приклад, як і право держав Європи, зобов'язує дружину на­давати матеріальну допомогу своєму чоловікові, обмежуючи це зобов'язання випадками, коли чоловік гостро потребує до­помоги. Проте в державах "сім'ї загального права" обов'язок подружжя щодо взаємного утримання, і насамперед обов'язок чоловіка утримувати свою дружину, в основному визна­чається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків і знаходиться в безпосередньому зв'язку з концепцією єдності подружжя та обов'язку спільного подружнього проживання ("консорціуму"). Нині одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування.

У правових системах, де передбачено укладення шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентується. В такому разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі (ст. 1392 Цивільного ко­дексу Франції) та ставити подружжя в гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства(ч. 2 ст. 27 КпШС України).

При здійсненні подружжям прав на спільне і роздільне майно у них можуть виникнути певні боргові зобов'язання — особисті чи спільні. Особистими є всі борги, що виникли до шлюбу або у період шлюбу з угод, спрямованих на задо­волення потреб одного з подружжя, а також ті, що виникли із зобов'язань, за невиконання яких відповідальність повинна нести особа, прямо передбачена законом (наприклад, алі­ментні зобов'язання). Закономірно, що за особисті борги кожен з подружжя несе самостійну відповідальність. Така відповідальність дружини-боржника настає у межах його роздільної власності і частки у спільній сумісній власності (ст. 31 КпШС України). При відшкодуванні збитків, заподі­яних злочином одного з подружжя, стягнення може бути звернене на все їхнє спільне сумісне майно, коли вироком суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.

Згідно з діючим законодавством може бути проведений опис майна громадян у порядку забезпечення позову, звер­нення стягнення на майно боржника, виконання вироку про конфіскацію майна та в деяких інших випадках. Не виклю­чено, що в опис може бути включене спільне або роздільне майно того з подружжя, який не є боржником. У цьому разі він має право подати в суд позов про виключення належно­го йому майна з опису. Для правильного вирішення позову насамперед визначаються частки кожного з подружжя в спільному майні, причому з врахуванням всього спільно нажитого майна, в тому числі і того, на яке не може бути звернено стягнення або яке не підлягає конфіскації.

Інколи один з подружжя, який вчинив злочин, оформляє незаконно придбане майно на ім'я другого. За таких обста­вин позов про виключення майна з опису, безумовно, не підлягає задоволенню, оскільки така угода є недійсною.

По-іншому будується відповідальність подружжя за їхніми спільними боргами

До них належать ті, що виникли за єди­ними правовими підставами (наприклад, з угод, укладених подружжям спільно, із спільно заподіяної шкоди). Зрозумі­ло, що за таких обставин повинна наступати спільна відпо­відальність подружжя усім належним їм майном (як особис­тим, так і спільним). Однак на практиці угоди по придбан­ню, відчуженню, утриманню спільного майна частіше укла­даються одним з подружжя. Незважаючи на це, борги, що виникли у зв'язку з укладенням таких угод, за певних обста­вин можуть бути визнані спільними. Відповідно до ст. 31 Кодексу про шлюб та сім'ю України стягнення може бути звернено на все майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли рішенням суду встановлено, що зобов'я­зання одного з подружжя було видане в інтересах усієї сім'ї і одержане за зобов'язанням, використане на її потреби.

Під інтересами сім'ї закон має на увазі, безумовно, інтере­си чоловіка і жінки. Разом з тим борг буде спільним і тоді, коли одержане одним із них майно було використане для потреб дітей, оскільки на кожному з них лежить обов'язок по створенню необхідних матеріально-побутових умов для дітей. Можливі випадки, коли одержане за зобов'язанням майно використовується на потреби або чоловіка, або дру­жини. Наприклад, одержані чоловіком гроші за договором позики фактично були витрачені на лікування дружини, придбання санаторно-курортної путівки тощо. Незважаючи на це, є підстави визнати такий борг спільним.

Право особистої приватної власності дружини та чоловіка

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

майно, набуте нею, ним до шлюбу;

майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але

• на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням;

приплід або дохід від речі, що належить одному з подружжя і плодоносить, дає (дивіденди) і, належить тому з подружжя, якому належить річ.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

Право спільної сумісної власності подружжя

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути письмовою, нотаріально посвідченою.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними,якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

 Особисті й майнові права та обов’язки батьків та дітей

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей:

забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення;

зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану;

визначити прізвище та ім’я по батькові дитини;

виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини;

батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам;

батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства;

право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом;

дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї;

піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

поважати дитину;

дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій;

дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування;

батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини;

неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно;

неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень;

мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).