4. Облікова політика

Діюча нормативно-правова база передбачає, що методика обліку в багатьох питаннях визначається обліковою політикою, яка обирається самостійно підприємством. Від правильно сформованої облікової політики залежать кінцеві результати діяльності підприємства та стратегія його розвитку в майбутньому[13].

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовують підприємства для складання та подання фінансової звітності [1]. Тобто це вибір підприємством конкретних методик, форми та техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з положень чинних нормативних документів і особливостей діяльності підприємства [7, с.24].

Облікова політика повинна розроблятися самостійно кожним підприємством, зареєстрованим у встановленому законодавством порядку [4].

Наказ про облікову політику суб’єкта господарювання є одним з найважливіших регламентів роботи облікового підрозділу. У ньому розкривається методика формування облікової інформації, починаючи з первісного визнання до відображення у звітності.

В ДП «Березнівське лісове господарство» створено наказ про облікову політику, де міститься перелік обраних підприємством методів оцінки, процедур обліку, умов визнання та склад грошових коштів (Додаток 1).

Згідно наказу про облікову політику підприємства, під грошовими коштами розуміють готівку, кошти на рахунках в банках та депозити до запитання. Грошові кошти визнаються активом лісгоспу тоді , якщо вони є контрольовані підприємством у результаті минулих подій та використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигід у майбутньому [1]. Для здійснення розрахунків лісгосп використовує як готівкові, так і безготівкові грошові кошти. Так готівкові грошові кошти – грошові кошти у вигляді паперових грошей, монет, грошових знаків, файлів в пам’яті комп’ютера. Безготівкові грошові кошти – грошові кошти на банківських рахунках, що використовуються для оплати, взаємних розрахунків шляхом перерахування з одного рахунку на інший.

За видом валюти розділяють кошти в національній та іноземній валюті.

Оцінка грошових коштів, які знаходяться в касі та на рахунках у банках є однаковою. Грошові кошти в національній валюті відображаються в бухгалтерському обліку за номінальною вартістю. Грошові кошти в іноземній валюті відповідно до принципу єдиного грошового вимірника для відображення в обліку також повинні бути виражені в національній валюті [4].

Грошові кошти в іноземній валюті є монетарною статтею. Грошові кошти в іноземній валюті відображаються з використанням офіційного валютного курсу НБУ на дату здійснення операції з подальшим їх перерахунком на кожну дату балансу та дати здійснення наступних операцій. В результаті такого перерахунку при зміні курсу НБУ нараховується курсова різниця.

Курсова різниця – це різниця між оцінкою однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних офіційних валютних курсах НБУ. Курсові різниці за монетарними статтями визначаються на дату здійснення операції з грошовими коштами в іноземній валюті та на дату складання звітності.

Отримані в результаті перерахунку грошових коштів в іноземній валюті курсові різниці відображаються у складі операційних доходів або витрат. У бухгалтерському обліку й звітності вони відображаються в тому звітному періоді, до якого належить дата розрахунку, або в якому складається бухгалтерська звітність.

Отже, аналізуючи повноту наказу слід відмітити, що в ньому стосовно кожного об’єкта обліку наведено їх визначення, склад, умови визнання та оцінка. Від повноти наказу залежить точність висвітлення інформації, яка стосується організації, технології, техніки та методики бухгалтерського обліку, а також контролю й організації відповідальності на підприємстві.