1.4. Еволюція економічної теорії та її наукові школи. Юристи-лауреати Нобелівської премії з економіки

Становлення економічної теорія тісно пов’язано з розвитком економічних відносин, необхідністю їх пізнання з метою найкращим чином задовольняти різноманітні потреби. Спочатку економічні погляди не виокремлювалися у спеціальну галузь знань, вони були складовою міфів, релігії, філософії, права. Як самостійна наука, тобто систематизоване знання про суттєві відносини, економічна теорія виникає в період капіталістичного способу виробництва на основі формування національних ринків. В науковий оборот термін «політична економіка» (political economy) ввів Антуан Монкретьєн (1615 р.). «Politicos» означає державний (суспільний), oikonomia (домашнє господарство; nomo’s — закон), а в цілому – це наука про управління господарством в масштабі суспільства.

Першою в історії становлення економічної теорії була школа меркантилістів (мерканте – купець) – економічне вчення і політика держави доби первісного нагромадження капіталу. Ця школа відображала інтереси торгової буржуазії, яка ототожнювала багатство з грошами, золотом, сріблом, а джерелом збагачення визнавала зовнішню торгівлю, тому дослідженню підлягає лише сфера обміну.

Подальший розвиток капіталізму призводить до того, що торговий капітал перестає бути переважним в житті суспільства, а економічна думка починає звертати увагу на аналіз виробництва. Фізіократи (фізіо – земля, природа; кратос – влада) вважали, що джерелом багатства є земля, землеробство, а тому предметом економічної теорії виступають економічні відносини з приводу виробництва та розподілу продукту, що виникає тоді в основній сфері матеріального виробництва – сільському господарстві. Практична функція теорії фізіократів зводилася до необхідності стимулювання сільгоспвиробництва (шляхом подолання феодальних пережитків, зменшення податків та податей) та встановлення необхідних схем руху сільськогосподарського продукту.

Вагомий внесок в становлення економічної науки внесли представники англійської класичної політекономії (У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо). Ця теорія створювалася в період переходу від мануфактурної до машинної стадії розвитку капіталізму, коли відбувався бурний розвиток виробничих сил, внаслідок чого двигуном прогресу стає виробничий капітал. Досягнення англійської класичної політичної економії полягає в тому, що вона вперше перейшла до дослідження сутності економічних явищ та об’єктивних закономірностей функціонування капіталістичної системи господарства в цілому (виробництво, розподіл, обмін, споживання) на стадії вільної ринкової економіки. Ця наукова школа визнавала джерелом багатства виробництво матеріальних благ, які створюються працею в будь-якій сфері економіки. Остання будується на приватній власності, вільній конкуренції, еквівалентній торгівлі згідно об’єктивних законів. Основний принцип господарської діяльності – "laissez faire" ("надайте справам йти своїм ходом"), тобто держава не повинна втручатися в прийняття рішення кожним виробником, а оптимальний розподіл ресурсів в економіці здійснюється "невидимою рукою" (об’єктивними законами) ринку. Практична значимість класичної школи полягала в обґрунтуванні необхідності стимулювання накопичення капіталу, занятості, продуктивності праці в матеріальній сфері. Для вирішення цих питань класична школа запропонувала спеціальні принципи побудови податкової системи.

З другої половини Х1Х століття в економічній теорії починають формуватися два напрями – марксистський та неокласичний. Марксистська економічна теорія стала продовженням англійської класичної теорії, але К.Маркс надав їй соціальну, класову спрямованість, оскільки метою капіталістичного виробництва стає додаткова вартість, яка створюється найманими працівниками, а привласнюється капіталістами. Такий суспільний порядок марксисти вважали несправедливим, а тому досліджували, яким чином в буржуазному суспільстві визрівають об’єктивні та суб’єктивні передумови для пролетарської революції, яка призведе до зміни влади, що буде належить робітничому класу. Радикальні представники марксистської теорії догматично її сприйняли як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення розвинув у своїх працях В. І. Ленін.

Одночасно з марксистською теорію формувався альтернативний напрямок, який вважав справедливою та раціональною капіталістичну систему господарства, аналіз якої повинен бути спрямований на виявлення умов її рівноважного розвитку. Неокласична теорія охоплює низку шкіл економічної теорії, які отримують різну назву відповідно до географічного місця виникнення: австрійська, кембриджська, англійська та ін., або методології дослідження – суб’єктивно-психологічна, математична. Їх об’єднує єдине розуміння предмету дослідження, а саме економічна поведінка господарюючих суб’єктів (фірм, домогосподарств) в умовах обмежених ресурсів. Економічні суб’єкти приймають рішення на основі суб’єктивного сприйняття цінності, яка визначається кількістю додаткових, граничних (маржинальних) одиниць корисності, витрат, продуктивності, доходу. Саме тому цю теорію визначають як маржиналізм. Основна ідея неокласицизму – ринковий механізм здатен самостійно регулювати економічні процеси, встановлювати рівновагу попиту та пропозиції без втручання держави.

Економічна криза в США довела, що ідея неокласичної теорії – не втручання держави у вирішення економічних проблем, не витримала практичного доказу. Тому в економічній теорії ХХ ст. з’являється особливий напрямок – кейнсіанство. Це вчення базується на ідеях англійського економіста Дж. М. Кейнса, який довів необхідність здійснення макроекономічного аналізу на рівні всього національного господарства (сукупного доходу, інвестицій, заощаджень, споживання). В той же час без втручання держави ринкова економіка неспроможна самостійно подолати кризи, інфляцію, безробіття та ін. Теоретичні рекомендації Кейнса використовувалися багатьма розвинутими державами майже до середини 70-х років, доки світову економіку не охопила нова економічна криза. В цей період в економічній науці почався процес зближення різних течій, який отримав назву «неокласичний синтез». Його започаткував лауреат Нобелевської премії Поль Самуєльсон. Він вважав, що перспективи розвитку капіталізму пов’язані із створенням змішаної економіки, яка поєднує ринкові та державні методи регулювання.

На основі критики існуючих теорій виникає інституційний напрям, який розглядає економіку як сукупність та взаємодію різних інститутів (підприємств, профспілок, монополій, держави), а на економічну поведінку суб’єктів все більший вплив мають правові норми, морально-етичні цінності, психологічні особливості (звички, стереотипи, стандарти, суспільна думка тощо). Інституційна теорія змінює орієнтири ефективного державного регулювання економіки, посилюючи необхідність використання позаекономічних чинників.

Сучасний стан економічного розвитку посилює багатогранність економічних течій, які використовують різні методологічні підходи. Деякі продовжують ідеї класичної теорії, приміром неолібералізм, монетарізм, теорія пропозиції. Інші будуються на ідеях кейнсіанства – неокейнсіанство, та посткейнсіанство. На зміну традиційного інституціоналізму приходить неоінституціоналізм, який вивчає неекономічні явища (наприклад, право, злочинність, покарання, влада) шляхом запровадження неокласичних методів дослідження.

Постійні зміни в економіці потребують безперервного економічного аналізу. Найбільш вагомі внески видатних економістів відмічаються присудженням Нобелевській премії. Неофіційно так називають премію Банку Швеції (заснована в 1969 році), оскільки на відміну від інших нагород нобелевських лауреатів, її виплачують не зі спадку Альфреда Нобеля, оскільки в його заповіті економіка не згадувалася. Видатними нобелевським лауреатами часто ставали фахівці, що мали освіту в галузі математики, астрономії, історії, філософії, психології, фізики, політології і навіть інженерних дисциплін. Серед Нобелевських лауреатів з економіки були фахівці з права. Карл Гуннар Мюрдаль (шведський економіст), який ставши дипломованим юристом та маючи власну практику, був не задоволений своєю діяльністю і почав вивчати економіку в Стокгольмському університеті, де після отримання докторського ступеню був призначеним викладачем політичної економіки. Спостерігаючи економічну і соціальну кризу періоду депресії, Мюрдаль перейнявся прагненням якось вплинути на економічну політику. Він досліджував, як очікування певних ринкових умов в майбутньому впливає на поведінку компаній на мікроекономічному рівні. Вирішенням цієї проблеми Мюрдаль передбачив значення дослідження ризику і невизначеності в економіці. Премія з економіці Мюрдалю була присуджена в 1974 році за роботи по теорії грошей і економічних коливань, а також за глибокий аналіз взаємозалежності економічних, соціальних і інституційних явищ. Цю премію Мюрдаль отримав разом з Фридрихом фон Хайеком, який отримав ступень доктора права в Віденському університеті.

Майже не отримав юридичну освіту англійський економіст Ричард Стоун, який кинув заняття юриспруденцією в коледжі при Кембриджському університеті та почав займатися економікою, оскільки вважав, що світ став би кращим якби тільки економісти більше розумілися. Свою премію він отримав в 1984 році за суттєвий вклад в розвиток економічної науки.

Американський економіст Франко Модильяні отримав ступінь доктора права в Римському університеті. Його інтерес до економіки спонукала Велика депресія. Премію він отримав в 1985 році за аналіз поведінки людей в сфері заощаджень, що має виключно важливе прикладне значення у створенні національних пенсійних програм.

Американський економіст Мертон Міллер отримав диплом бакалавра зі спеціальності юриста, але потім вивчав економіку в Гарварді, а свою премію (1990 р.) він отримав за внесок в теорію формування ціни фінансових активів.

Були перспективи стати юристом і у Рональда Коуза, якого цікавило промислове законодавство, але отримавши стипендію для навчання в США, він повністю переключився на економічні дослідження. Його інтереси завжди знаходилися на стику економіки та права, оскільки він довів важливість трансакційних витрат та прав власності для функціонування економіки, за що і отримав премію в 1991 році.

Леонід Гурвіц – американський економіст отримав ступінь магістра права в Варшавському університету та продовжив освіту в Лондонській школі економіку. Свою премію він отримав в 2007 році за створення основ теорії оптимальних механізмів.

Серед нобеліантів були економісти, які досягли значних результатів, досліджуючи зв'язок економіки та права. Так Джозеф Стигліц створив новаторську теорію регулювання на основі міждисциплінарного поєднання права і економіки. Його ідеї були втілені в економічне життя президентами Джеймсом Картером и Рональдом Рейганом.

Дуглас Норт в 1993 році отримав премію за дослідження економічних та інституційних змін, в основі яких знаходиться поняття інституту як правил гри, які створенні людьми та дозволяють їм узгоджувати індивідуальні інтереси відповідно існуючих загальноприйнятих норм, яким відповідають владні структури та апарат примусу.

Гаррі Беккер – лауреат Нобелевської премії (1992 р.) досліджував багато аспектів поведінки в суспільстві: дискримінація людей, злочини, покарання. Беккер моделював поведінку потенціальних злочинців залежно від вірогідності їх затримання та важкості покарання.

Неможна оставити поза уваги видатного економіста Саймона Кузнеца – американського вченого, який народився в Харкові. В 1971 році йому була присуджена премія за емпірічне обгрунтування економічного зростання та процесів його розвитку.