13.2. Форми міжнародних економічних відносин

Суб’єкти світового господарства об’єднуються в єдину цілісну систему міжнародними економічними відносинами (international economic relations) (далі – МЕВ). Економічним підґрунтям формування та розвитку МЕВ є міжнародний поділ праці (international division of labor) – стійке виробництво товарів та послуг в окремих країнах понад внутрішні потреби в розрахунку на світовий ринок. Об’єктивний характер міжнародного поділу праці визначається природно-географічними відмінностями країн; науково-технічним прогресом; соціально-економічними умовами (рівнем економічного розвитку, якістю людського капіталу, розвиненістю інфраструктури, особливостями історичного розвитку, соціально-політичними чинниками тощо).

Основними формами МЕВ є: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталу; міжнародна міграція робочої сили; міжнародне виробництво; міжнародне співробітництво у науково-технічній сфері; міжнародні валютні відносини; міжнародні розрахунки; міжнародна економічна інтеграція.

Історично першою формою МЕВ була міжнародна торгівля (international trade) – купівля і продаж товарів та послуг, що здійснюється між резидентами різних держав. Складається з двох базових зустрічних потоків: експорту (вивезення товарів та послуг за митний кордон держави) та імпорту (ввезення товарів та послуг на митну територію країни).

Тенденціями сучасного розвитку міжнародної торгівлі є: випереджальні темпи зростання обсягів світової торгівлі порівняно із збільшенням світового ВВП; домінування у географічній структурі світової торгівлі розвинених та нових індустріальних країн, зростання обсягів взаємної торгівлі розвинених країн; зменшення у світовому товарообороті частки сировинних товарів, збільшення питомої ваги продукції обробної промисловості, насамперед, наукоємної; зростання у міжнародному товарообороті частки послуг; лібералізація та регіоналізація світової торгівлі.

Міжнародний рух капіталу (international capital flows) – однобічне переміщення капіталу між країнами з метою отримання доходу. Форми міжнародного руху капіталу розрізняють за:

1) функціональним призначенням:

- підприємницький капітал або іноземні інвестиції (foreign investment), що, в свою чергу, поділяються на: а) прямі інвестиції (direct investments) – вкладення капіталу з метою отримання підприємницькою прибутку, які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування; б) портфельні інвестиції (portfolio investments) – вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів чи відсотків;

- позичковий капітал або міжнародні кредити (international loans);

- міжнародна економічна допомога (foreign aid);

2) формою власності: державний, приватний, міждержавний та наддержавний капітал;

3) умовами повернення: зворотна міграція (кредити); міграція з непрямим поверненням (репатріація прибутків від інвестування); незворотна міграція (трансферти, «втеча» капіталу).

Сучасний розвиток міжнародного руху капіталу характеризується: випереджаючими темпами зростання експорту капіталу порівняно з експортом товарів; перетворенням більшості країн на одночасних експортерів та імпортерів капіталу; інтенсифікацією інвестицій у межах інтеграційних об’єднань; переважанням обсягів портфельних інвестицій над прямими; підвищенням ролі ТНК у процесах міжнародного інвестування; підвищенням ролі державного та створенням системи міждержавного регулювання інвестицій.

Міжнародна трудова міграція (іnternational labor migration) – переміщення працездатного населення з одних держав до інших з метою працевлаштування. Вона охоплює взаємопов’язані процеси еміграції (виїзд робочої сили з країни), імміграції (в’їзд робочої сили до країни) та рееміграції (повернення емігрантів на батьківщину) й набуває різних форм (постійної й тимчасової, легальної й нелегальної тощо).

Основними напрямами міжнародної міграції робочої сили є: міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються, насамперед до нових індустріальних країн та країн-членів ОПЕК; міграція між розвиненими країнами; інтелектуальна міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців як до розвинутих країн, так і до країн, що розвиваються; міграція з колишніх соціалістичних до розвинутих країн; міграція в межах колишнього СРСР.

Міжнародне виробництво (international production) – виробництво товарів і послуг за участю суб’єктів різних держав на основі прямих і портфельних інвестицій, ліцензійних угод, міжнародного субконтрактингу, угод про управління та ін. Основна частина міжнародного виробництва сьогодні має характер внутрішньофірмового виробництва, що здійснюється завдяки транснаціональним корпораціям, в межах їх виробничих та науково-технічних потужностей, розташованих в різних країнах світу.

Міжнародне співробітництво у науково-технічній сфері (international science and technology cooperation) здійснюється у таких головних формах: міжнародний комерційний та некомерційний технологічний обмін; координація та спільне проведення науково-технічних досліджень; виконання науково-технічних досліджень за замовленням; надання послуг науково-технічного характеру; навчання і стажування фахівців; створення спільних підприємств (з міжнародною передачею техніки чи технологій); реалізація міжнародних цільових комплексних науково-технічних програм.

Міжнародні валютні відносини (international monetary relations) – сукупність економічних відносин між країнами, інтеграційними об’єднаннями держав, юридичними і фізичними особами різних країн, міжнародними організаціями з приводу функціонування національних валют у зовнішньоекономічному обороті. Валюта (currency) – будь-який платіжний засіб, що може бути використаний у міжнародних розрахунках. Залежно від особливостей валютного регулювання валюта може бути: неконвертованою (не обмінюється на інші валюти); частково конвертованою (обмінюється на інші валюти з певними обмеженнями); вільно конвертованою. Ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн, називається валютним курсом (exchange rate). Залежно від режиму встановлення розрізняють фіксовані (встановлюються офіційно), плаваючі (визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку) та змішані валютні курси.

Найвищою формою розвитку МЕВ є економічна інтеграція (economic integration) – процес поглиблення міждержавних економічних відносин, що приводить до зближення господарських систем країн та поступового формування єдиного господарського механізму.

Міжнародній економічній інтеграції країн сприяють такі передумови: географічна близькість країн, усталені економічні відносини між їх економічними суб’єктами; близькість рівнів соціально-економічного, політичного, правового та культурного розвитку; спільність економічних, соціальних і політичних проблем; політична воля до міжнародної інтеграції.

Економічна інтеграція у своєму розвитку проходить низку стадій:

1) преференційна торгівельна угода (preferential trading area) – створення сприятливіших умов торгівлі між учасниками (зниження мита і нетарифних бар'єрів);

2) зона вільної торгівлі (free-trade area) – передбачає скасування митних зборів та кількісних обмежень у торгівлі між країнами-учасницями із збереженням кожною з них власної торгівельної політики щодо третіх країн;

3) митний союз (customs union) – країни не тільки ліквідують митні тарифи й кількісні обмеження усередині союзу, але й запроваджують єдиний митний режим щодо третіх країн, формують спільну зовнішньоторговельну політику й передають її регулювання на наднаціональний рівень;

4) спільний ринок (common market) – об’єднання країн, яке передбачає усунення митних бар'єрів у торгівлі між членами, встановлення єдиної системи митного і нетарифного регулювання відносно третіх країн, а також вільне пересування факторів виробництва (капіталу та робочої сили), погодження економічної політики країн-учасниць міждержавними або наднаціональними інститутами;

5) економічний союз (economic union) ґрунтується на створенні спільного економічного, валютно-фінансового, правового й інформаційного простору; проведенні єдиної економічної політики; уніфікації законодавства у ключових областях – валютній, бюджетній, грошовій. Фактично створюється єдиний економічний простір з відповідною політичною надбудовою. На цьому етапі може вводитися до обігу спільна грошова одиниця та утворюватися валютний союз (monetary union);

6) політичний союз (political union) ґрунтується на переході країн-учасниць до спільної зовнішньої політики й політики безпеки, на запровадженні єдиного громадянства, на посиленні співробітництва в судочинстві і у внутрішніх справах.

Історично першим та найбільш успішним зразком міжнародної економічної інтеграції став Європейський союз (The European Union), що зараз знаходиться на стадії економічного союзу, в якому сформовано валютний союз і чітко проявляються елементи політичного союзу. Переважна ж більшість сучасних інтеграційних угруповань перебувають на початкових стадіях інтеграції та не завжди ставлять завдання щодо її подальшого поглиблення. Серед них найбільшими є: Північно-американська угода про вільну торгівлю – НАФТА (North American Free Trade Agreement – NAFTA), Південноамериканський спільний ринок – МЕРКОСУР (Mercado Comun del Sur – Mercosur), Асоціація країн Південно-Східної Азії – АСЕАН (Association of South East Nations – ASEAN), Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво – АТЕС (Asia-Pacific Economic Cooperation – APEC).