Запитання для самоконтролю:

1. Що вивчає макроекономіка?

2. Які показники використовуються для вимірювання результатів макроекономічної діяльності?

3. Що таке валовий внутрішній продукт? Які існують методи його розрахунку?

4. Як визначити реальний ВНП?

5. Що таке економічне зростання? Назвіть чинники економічного зростання.

6. Схарактеризуйте типи економічного зростання.

7. Розкрийте сутність економічного розвитку. Які його основні цілі? Чи актуальна концепція людського розвитку для України?

8. Що таке сукупний попит? Які фактори на нього впливають?

9. Що таке сукупна пропозиція? Що відображують відрізки короткострокової кривої сукупної пропозиції?

10. Як зміни сукупного попиту та сукупної пропозиції впливають на параметри макроекономічної рівноваги?

11. Що таке економічний цикл? Охарактеризуйте основні фази економічного циклу.

12. У чому полягає позитивна (творча) функція економічної кризи?

13. Назвіть та охарактеризуйте основні види безробіття.

14. Що таке «повна зайнятість»?

15. У чому полягає сутність інфляції? Назвіть та охарактеризуйте основні види інфляції.

16. Охарактеризуйте цілі та напрями антиінфляційної політики держави.

Г л а в а 10

Економічна роль держави. Корпоративне та громадське РеГулювання економіки

10.1. Економічні функції держави. Державне регулювання економіки та його методи

Економічна роль держави (еconomic role of the state) характеризується напрямами, масштабами, заходами та методами державного регулювання економіки, спрямованого на ефективне використання обмежених ресурсів суспільства з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та зростання суспільного добробуту. Різним школам та напрямам економічної теорії притаманні певні особливості трактування змісту економічної ролі держави. Класична економічна теорія ефективним регулятором економіки визнавала ринок, який держава повинна охороняти і захищати. Відповідно до марксистської теорії ефективне використання обмежених ресурсів забезпечує державне регулювання економіки за умов суспільної власності на засоби виробництва. Кейнсіанська теорія визнає обмеженість ринкового механізму забезпечення макроекономічної рівноваги та доводить необхідність державного регулювання ринкової економіки, насамперед у напрямі стимулювання ефективного попиту. Неокласичні, неоліберальні, неоконсервативні теорії віддають перевагу непрямим методам державного регулювання, об’єктом якого повинні бути окремі ринки, наприклад, грошовий ринок та економічні процеси. Економічна школа неокласичного синтезу доводить необхідність змішаної системи регулювання ринкової економіки. Представники інституціонального напряму економічної теорії обґрунтовують регулюючу роль щодо економічних відносин не тільки ринку і держави, але і формальних та неформальних інститутів як соціальних норм економічної поведінки суб’єктів господарювання.

Економічній ролі держави притаманні взаємопов’язані рівні:

– макроекономічний рівень – держава здійснює регулювання національної економіки з метою забезпечення макроекономічної рівноваги та сталого економічного розвитку;

– мікроекономічний рівень – держава є суб’єктом господарювання, який діє у державному секторі економіки (public sector) як сукупності підприємств, організацій, установ, що перебувають у державній власності і управляються державними органами або призначеними ними юридичними особами. В ринковій економіці державна власність зосереджена у галузях, де приватні інвестиції неспроможні забезпечити реалізацію довгострокових проектів – це аерокосмічна промисловість, атомна енергетика, інші капіталоємні та наукоємні виробництва, фундаментальна наука. До державного сектору (у різних формах і масштабах) можуть належати також галузі інфраструктури: залізничний транспорт, пошта та ін.

На макроекономічному рівні економічні функції держави (economic functions of the state) як головні комплексні напрями її впливу на національну економіку спрямовані на подолання неефективних ситуацій, коли механізм конкурентних ринків не забезпечує максимізації суспільної корисності, що визначаються як «провали» (фіаско) ринку (market failures). Слід підкреслити, що держава, здійснюючи економічні функції, не заміщує, а доповнює та захищає ринковий механізм. Діяльність держави як макроекономічного регулятора охоплює такі головні напрями.

• Задоволення потреб у суто суспільних благах (public goods), які споживаються колективно всіма громадянами, незалежно від того, платять за нього споживачі чи ні. Прикладом суто суспільних благ можуть бути національна оборона, державне управління, охорона правопорядку, фундаментальна наука. Ринковий механізм забезпечує задоволення попиту на суто приватні блага (private goods), кожна одиниця яких може бути продана за окрему плату. Суто суспільні блага не можуть бути поділені на одиниці споживання і продані за частками. Отже, ринок неспроможний бути регулятором виробництва і споживання суспільних благ, властивостями яких є такі:

– невибірковість у споживанні – споживання суто суспільного блага однією людиною не зменшує доступ до нього іншої людини. Вони мають надходити до певного споживача у тій самій кількості, що і іншим споживачам;

– відсутність виключення із споживання – жодна людина не може бути виключена із споживання суспільних благ;

– колективність споживання. При цьому обсяг індивідуального споживання суто суспільних благ дорівнює обсягу їх колективного споживання, але, індивідуальна корисність від їх споживання різна.

Держава фінансує виробництво суто суспільних благ за рахунок, насамперед, видатків із державного бюджету. При цьому, оскільки суто суспільні блага мають певну регіональну структуру, фінансування здійснюється за рахунок коштів як центрального, так і місцевих бюджетів. Слід зазначити, що існують також блага, які мають ознаки як суто приватних так і суто суспільних благ – це, наприклад, освіта, охорона здоров’я. У цьому разі важливо визначити міру участі держави в забезпеченні громадян такими благами.

• Регулювання зовнішніх ефектів (екстерналій) (external effects) ринкових трансакцій – витрат або вигод, яких не відображають ринкові ціни. Ці ефекти можуть виникати внаслідок як виробництва, так і споживання благ, а зовнішніми вони є тому, що стосуються осіб, які не мають прямого відношення до ринкової трансакції, тобто ці ефекти є зовнішніми щодо ринку. Зовнішні ефекти є негативними, якщо діяльність певного ринкового агента супроводжується витратами осіб, які не є учасниками трансакцій; і позитивними, якщо такі особи отримують певні вигоди.

З урахування зовнішніх ефектів соціальні витрати (витрати суспільства) на виробництво або споживання певного товару складаються з приватних витрат виробника (споживача) та негативних зовнішніх ефектів; суспільні вигоди (вигоди суспільства), пов’язані з виробництвом та споживанням певного товару – з приватних вигод виробника (споживача) та позитивних зовнішніх ефектів.

Державне регулювання зовнішніх ефектів спрямовано на трансформацію зовнішніх витрат і вигод у приватні, тобто на наближення соціальних витрат і вигод до приватних. Наприклад, підприємець використовує технологію, наслідком якої є забруднення навколишнього середовища. Ринкова ціна на його продукцію не враховує витрати населення, пов’язані із зазначеним негативним зовнішнім ефектом. Функція держави – сприяти перетворенню негативного зовнішнього ефекту на приватні витрати підприємця.

Трансформації зовнішніх ефектів у приватні сприяє використання державою коригуючих податків (corrective taxes) та коригуючих субсидій (corrective subsidies) як дієвого інструменту державного регулювання, теоретичні засади якого обґрунтовано видатним англійським економістом А. С. Пігу. За допомогою встановлення коригуючих податків на випуск товарів негативні зовнішні ефекти, пов’язані, наприклад, із забрудненням навколишнього середовища у процесі їх виробництва, перетворюються на приватні витрати підприємця. Якщо діяльність підприємця характеризується позитивними зовнішніми ефектами, йому може бути призначена державою коригуюча субсидія з метою трансформації зовнішніх вигод у приватні і стимулювання на цій основі соціально-відповідального бізнесу. Але використання коригуючих податків та субсидій має обмежений характер, що обумовлено складнощами достовірного вимірювання зовнішніх ефектів.

Лауреат Нобелівської премії з економіки, американський вчений – інституціоналіст Р. Коуз довів можливість розв’язання проблеми зовнішніх ефектів без втручання держави. Його підхід розкриває сформульована нобелівським лауреатом, американським економістом Дж. Стиглером теорема Р. Коуза (Coase theorem): якщо права власності всіх сторін старанно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, кінцевий результат (що максимізує цінність виробництва) не залежить від змін у розподілі прав власності (якщо не брати до уваги ефект доходу). Тобто, якщо учасники можуть домовитися самі, і витрати переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в умовах досконалої конкуренції є можливим трансформування зовнішніх ефектів у приватні без державного регулювання через механізм ринку.

Прикладом застосування ринкового механізму з метою перетворення негативних зовнішніх ефектів у приватні витрати є впроваджений Кіотським протоколом (міжнародною угодою про обмеження викидів в атмосферу парникових газів) ринок квот (дозволів, прав) на викиди: кожен учасник отримує певну квоту – право на здійснення чітко визначеного обсягу викидів. Якщо частина квоти не використовується, він може її продати, а інший учасник купити. Ринок квот стимулює зменшення викидів парникових газів в атмосферу.

• Захист конкуренції. Як відомо, «провалом» ринку є його неспроможність подолати монополізм. Тому, антимонопольна діяльність держави та захист економічної конкуренції є однією з її головних функцій в ринковій економічній системі.

• Обмеження негативних наслідків притаманної ринку асиметрії розподілу інформації (asymmetry of information). Остання обумовлює значні витрати та ризики учасників трансакцій, оскільки вони володіють різною за обсягом та змістом інформацією про їх об’єкти, цілі сторін ринкових угод, наслідки. Важливість інформації для ринкового механізму зумовлює необхідність державного контролю її повноти та точності. Наприклад, у Законі України «Про захист прав споживачів» закріплено право споживачів на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

• Державне регулювання економіки (government regulation of the economy) – це сукупність цілей та заходів реалізації економічних функцій держави з метою спрямування діяльності суб’єктів господарювання на досягнення суспільних цілей.

Комплексними формами державного регулювання економіки є такі:

– бюджетно-податкове регулювання, спрямоване на формування та використання державних фінансів з метою досягнення суспільних цілей. Податкове регулювання, спрямоване на стимулювання чи обмеження певних видів підприємництва, галузей та сфер економіки; бюджетне регулювання коштів з метою забезпечення економічного розвитку країни, регіонів, галузей, підприємств;

– кредитно-грошове регулювання, спрямоване на забезпечення рівноваги грошового ринку;

– регулювання цін та заробітної плати – встановлення державних регульованих цін, протидія зловживанню монопольним становищем в сфері ціноутворення, регулювання заробітної плати шляхом визначення соціальних стандартів – мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімум.

Державне регулювання економіки здійснюється як економічна політика держави (economic policy of the state) – система цілей, напрямів, форм, інструментів, методів, важелів, впливу держави на економіку.

За економічним рівнем і масштабом впливу економічна політика держави може бути макроекономічною (національною), регіональною (спрямованою на розвиток окремих територій країни), галузевою, зовнішньоекономічною та ін.; за своїм спрямуванням – антикризовою, конкурентною (антимонопольною), структурною, інвестиційною, науково-технічною, інноваційною, амортизаційною; за стратегічними цілями – стабілізаційною та політикою економічного зростання.

Методи державного регулювання економіки (methods of government regulation of the economy) – це сукупність способів впли­ву держави на економіку та її суб’єктів з метою створення умов їх ефек­тивного функціонування відповідно до напрямків державної еко­номічної політики (таблиця 10.1).

Таблиця 10.1.