9.2. Економічне зростання та економічний розвиток

Проблема економічного зростання є центральною в економічній теорії. Зростаюча економіка є підґрунтям процвітання будь-якої країни, створюючи можливості для задоволення нових потреб і розв’язання соціально-економічних проблем як в середині країни, так і на міжнародному рівні.

Економічне зростання (economic growth) – збільшення обсягів виробництва товарів та послуг за певний період часу, яке виявляється в абсолютному та відносному (у відсотках до величини попереднього періоду) зростанні ВВП в країні в цілому і на душу населення. Метою економічного зростання є підвищення добробуту населення, що знаходить прояв у підвищенні якості й розширенні асортименту товарів та послуг, більш рівномірному розподілі доходів серед усіх верств населення, збільшенні вільного часу, створенні умов для всебічного розвитку і соціального захисту населення.

При аналізі економічного зростання важливе значення має показник темпів зростання. При високих темпах зростання суспільство отримує більше продукції, має більше можливостей для задоволення різноманітних потреб, вирішення соціальних та екологічних проблем. Разом із тим, необхідно врахувати структуру приросту продукції, яка може виявитися несприятливою, а також шкоду, що завдається навколишньому середовищу. В свою чергу, нульові темпи зростання не завжди мають негативний характер, якщо, наприклад, зростання відбувається за рахунок зниження матеріалоємності, підвищення фондовіддачі, продуктивності праці.

Економічне зростання забезпечується за допомогою певних чинників:

• чинники з боку пропозиції – кількість та якість наявних факторів виробництва (природних ресурсів, праці, капіталу, технологій, підприємницьких здібностей);

• чинники з боку попиту (мають забезпечувати рівень сукупних витрат, достатній для реалізації зростаючого ВВП, бути каталізатором процесу розширення виробництва) – рівень оподаткування, рівень процентних ставок і в цілому ефективність функціонування кредитно-банківської системи, очікування споживачів, характер та результативність державної політики стимулювання або стримування попиту;

• чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу національного продукту та доходу, що впливає на сукупний попит;

• інституційні чинники – тип економічної системи, ефективність органів державного управління, законодавство, соціокультурні особливості.

Економічне зростання буває двох типів – екстенсивне та інтенсивне. При екстенсивному типі зростання розширення обсягів випуску відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виробництва при незмінній техніко-технологічній та організаційній структурі виробництва. При інтенсивному типі збільшення обсягів виробництва здійснюється на основі вдосконалення факторів виробництва і технологій. В чистому вигляді ні інтенсивний, ні екстенсивний тип не існують. Залежно від комбінації чинників можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Із середині ХХ ст. пануючим у розвинутих індустріальних країнах став переважно інтенсивний тип економічного зростання, що відбувалося на основі впровадження досягнень науково-технічної революції; створення розгалуженої системи підготовки й перепідготовки кваліфікованих кадрів, підвищення їх освітнього, інтелектуального рівня; удосконалення організації й управління виробництвом; удосконалення структури суспільного виробництва в напрямку переважного розвитку машинобудування, електроніки, інформаційно-комунікаційних технологій тощо.

На межі ХХ та ХХI століть прискорився процес модифікації класичних типів економічного зростання, з’явилося поняття інноваційного (постіндустріального) типу зростання та розвитку. Його основні риси:

– переважаючий розвиток нематеріальної сфери виробництва;

– перехід від капіталомісткого до наукомісткого типу зростання;

– зростання витрат на інформацію порівняно з витратами на основні фонди;

– техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні інновації, що стають основою сучасної конкурентоспроможності;

– розвиток здібностей людей як переважаючий напрям нагромадження. Знання стають реальним ресурсом, фактором і джерелом розвитку економіки;

– збільшення експорту патентів, знаннєвих продуктів;

– удосконалення структури ВВП у напрямі збільшення частки товарів і послуг, здатних забезпечити підвищення рівня та якості життя населення, збереження навколишнього середовища.

Економічне зростання є умовою економічного розвитку, який приводить не тільки до кількісних змін макроекономічних показників, але й до якісних кінцевих результатів у напрямку збільшення задоволення потреб.

Економічний розвиток (economic development) – процес удосконалення суспільних відносин або їх матеріально-технічних складових, здатність економіки виготовляти нові товари і послуги та використовувати нові технології й соціальні інститути. Економічний розвиток одночасно із зростанням доходів та виробництва передбачає якісні зміни у відносинах власності, місця країни у системі міжнародного поділу праці, інституціональній, соціальній, адміністративній структурах суспільства.

Основною метою та критерієм економічного розвитку вважається розвиток людини. У 1998 р. індійський вчений Амартья Сен отримав Нобелевську премію за концепцію людського розвитку (human development). А. Сен довів, що добробут має оцінюватися не за рівнем доходу на душу населення, а за можливістю людей вести таке життя, яке вони вважають гідним. Людина прагне прожити тривале життя, не хворіти, здобути освіту і професію, користуватися політичними, економічними і соціальними свободами, мати право на творчість і самоповагу тощо. Дохід при цьому виступає засобом розширення людського вибору в таких сферах, як охорона здоров’я, освіта, економічна і суспільна діяльність. В економічному сенсі концепція людського розвитку першочергову увагу звертає на реалізацію права людини на працю та підприємницьку діяльність, створення умов для повної зайнятості з урахуванням рівня освіти і набутої кваліфікації, забезпечення соціальної справедливості в розподілі доходів, зростання добробуту кожної людини. ООН вимірює рівень життя за допомогою індексу людського розвитку, головними параметрами якого є: очікувана тривалість життя при народженні; рівень освіти; обсяг валового внутрішнього продукту в розрахунку на душу населення.