Запитання для самоконтролю
Які функції виконує підприємництво як економічний ресурс?
Які головні ознаки має підприємницька діяльність?
Охарактеризуйте види підприємницької діяльності.
Порівняйте організаційні форми підприємництва, та визначте їх головні переваги та недоліки.
Що таке конкуренція?
6. Які функції виконує конкуренція?
7. Які є форми, види та механізми конкурентної боротьби?
8. Які ознаки притаманні досконалій конкуренції?
9. Що характеризує недосконалу конкуренцію?
10. Які ознаки характеризують монополістичну конкуренцію?
11. Що характерно для олігополії та чистої монополії?
12. Яким чином виникають монополії?
13. Які існують види монополізму?
14. До яких позитивних та негативних наслідків призводить монополізм?
15. Які основні напрями антимонопольно-конкурентної політики держави?
Розділ іі. Мікроекономіка
Г л а в а 6
Домогосподарство і фірма в системі ринкових відносин
6.1. Домогосподарство як економічний суб’єкт
Економічна теорія визначає домогосподарство (household) як економічну одиницю, що складається з однієї чи більше осіб, об’єднаних спільним бюджетом та місцем проживання, яка є власником ресурсів, забезпечує ними економіку та використовує отримані за них гроші для купівлі товарів та послуг. Тобто роль домогосподарств у ринковій економіці характеризується певною двоїстістю: вони є основним джерелом постачання усіх економічних ресурсів (праці, землі, капіталу, підприємницьких здібностей) і одночасно – здійснюють чи не найбільші грошові витрати.
Часто термін «домогосподарство» перетинається із поняттям «сім’я», але вони не є тотожними. Сім’я – це група осіб, об’єднаних родинними зв’язками, вони не обов’язково живуть разом та мають спільний бюджет. Домогосподарство ж має визначені територіальні межі, може включати членів, що не є родичами, а також передбачає існування внутрішніх економічних відносин (власності, розподілу праці, бюджетних відносин, відносин влади і т. ін.). Оскільки рішення щодо споживання, виробництва благ, планування сімейного бюджету, народження дітей, міграції тощо приймаються членами родини, як правило, спільно, то економічним суб’єктом виступає саме домогосподарство, а не відокремлений індивід.
Сутність домогосподарства розкривається через його функції:
• споживчу. На мікрорівні вона полягає у кінцевому споживанні товарів та послуг, на макрорівні – у формуванні сукупного попиту та стимулюванні економічного зростання;
• заощаджувальну. На мікрорівні заощадження виконують дві функції: споживчу (страхову), що полягає у накопиченні достатніх коштів для великих покупок, зменшенні нерівномірності у отриманні доходів та інвестиційну – зберігання частини доходу для розміщення у банках, придбання цінних паперів для отримання прибутку у майбутньому. На макрорівні заощадження домогосподарств розглядаються як основне джерело акумуляції капіталу в ринковій економіці;
• відтворювальну – відтворення робочої сили та людського капіталу. Саме на рівні домогосподарства створюються необхідні умови для виробництва людського капіталу (матеріальна база сім’ї); з’являється його фізична основа – людина, що розвивається та одночасно адаптується до соціально-економічної системи шляхом отримання освіти, виховання, послуг у сфері охорони здоров’я тощо; здійснюється реалізація людського капіталу через участь членів домогосподарства у ринковому господарстві, організацію сімейного бізнесу, ведення домашнього господарства;
• виробничу – постачання ресурсів на ринки факторів виробництва або товарів та послуг на ринки готової продукції (зовнішня виробнича функція) та створення благ для власного кінцевого споживання в межах певного домогосподарства (внутрішня).
Ефективність реалізації функцій домогосподарств багато в чому залежить від соціально-економічного стану та інституціонального середовища країни. Так, сконцентрованість власності на капітал у невеликого прошарку населення позбавляє більшу частину українських домогосподарств можливості включатися до економічного кругообігу у ролі повноцінного власника ресурсів, а не лише як власника робочої сили. Тому в умовах низької оцінки вартості робочої сили, незрілості інституціональної системи (у тому числі, у сфері розподілу факторних доходів) деформується структура споживання домогосподарств; підриваються їх можливості щодо заощадження та інвестування, у тому числі, й у людський капітал; інтенсифікується та отримує новий зміст (спрямованість на виживання, самозабезпечення) внутрішня виробнича функція. Все це, в свою чергу, обмежує можливості подальших макроекономічних, соціальних та інституціональних перетворень.
Таким чином, дослідження домогосподарств відбувається на двох рівнях аналізу – мікро- та макроекономічному. На макрорівні вивчається сукупність домогосподарств країни, оцінюється загальне макроекономічне значення їх діяльності, тенденції економічної поведінки, адаптація до умов господарювання, що змінюються. Мікроекономічний аналіз передбачає вивчення поведінки домогосподарств як економічних агентів у ринковій системі, дослідження процесу прийняття ними економічних рішень.
Теорія поведінки домогосподарств на ринку товарів та послуг виходить з того, що споживачі прагнуть максимального задоволення потреб шляхом споживання корисних якостей економічних благ і послуг з урахуванням існуючих обмежень у доходах та цінах. При цьому перед споживачем стоїть подвійне завдання розподілу обмеженого бюджету: 1) між споживанням і заощадженнями; 2) між великою кількістю товарів і масою бажань.
Домогосподарства отримують дохід від праці та власності, сплачують податки, а потім вирішують, яку частку свого доходу після сплати податків використовувати на споживання, а яку – на заощадження. Залежність між обсягом споживання та наявним доходом називається функцією споживання (consumption function).
У західній науці споживча функція вже давно стала предметом детального вивчення. Було запропоновано різні способи визначення співвідношення споживання та доходу. Дж. М. Кейнс доводив, що обсяг споживання і заощаджень залежить від поточного доходу, при цьому при збільшенні або зменшенні реального доходу розміри споживання змінюються у тому ж напрямі, але не з такою ж швидкістю.
У довгостроковому періоді споживачі стикаються з міжчасовим вибором. Зокрема, у теорії І. Фішера споживання залежить не від поточного доходу, а від доходу людини протягом всього її життя. Відповідно до теорії життєвого циклу Ф. Модільяні споживання залежить як від доходу, так і від накопиченого на даний момент часу багатства. Якщо людина починає своє доросле життя, не маючи суттєвих накопичень, то за роки праці вона робить необхідні заощадження, а потім витрачає їх після виходу на пенсію.
М. Фрідмен вважав, що поточне споживання залежить від перманентного (постійного) доходу та слабко реагує на тимчасові зміни доходу. Тимчасовий компонент доходу майже повністю заощаджується, якщо він позитивний, або позичається, якщо він негативний.
Дж. Дьюзенберрі звернув увагу на необхідність врахування соціальних факторів споживання і показав, що обсяги споживання суттєво залежать не від абсолютного, а від відносного доходу – споживачі порівнюють свої можливості зі споживанням більш заможних груп, що спонукає їх збільшувати обсяги споживання. Причому, оскільки значна частина процесу споживання здійснюється відкрито, а обсяг заощаджень часто залишається сімейною таємницею, споживча поведінка знаходиться під значно більшим впливом соціальних факторів, ніж заощаджувальна.
Х. Лейбенстайн, вивчаючи соціальний вплив на споживання, виділив три випадки нефункціонального попиту (що зумовлюється чинниками, безпосередньо не пов’язаними з властивостями економічного блага):
1) ефект приєднання до більшості – ефект збільшення споживання через те, що споживач, додержуючись загальноприйнятих норм, купує той же товар, який купують інші;
2) ефект сноба. Деякі споживачі намагаються досягти винятковості, а не наслідувати інших. І у цьому випадку вони залежать від вибору інших, але тепер ця залежність зворотна. Тому ефект сноба – це ефект зміни попиту внаслідок того, що інші люди споживають цей товар;
3) ефект Веблена. Т. Веблен вперше описав демонстративну поведінку споживачів, коли товари та послуги використовуються не за прямим призначенням, а для того, щоб скласти враження на інших. Під демонстраційним ефектом розуміють ефект збільшення споживчого попиту, пов’язаний з тим, що товар має більш високу (а не більш низьку) ціну.
Сучасному споживачеві пропонується величезна кількість різноманітних товарів та послуг. Але одночасно придбати всі товари виявляється неможливим через нестачу доходів. Споживчий вибір (consumer choice) – рішення про структуру та кількість товарів, що купуються за різними цінами. Виходячи із міркувань раціональності, кожний споживач обирає для себе «кращій», «найкорисніший», на його думку, набір товарів у межах свого доходу.
Корисність (utility) – це здатність економічного блага задовольняти потреби споживачів. Корисність – суб’єктивне поняття, яке не підлягає точному вимірюванню, оскільки розуміння корисності індивідуальне, нестійке та відносне. Те, що один споживач вважає для себе корисним, може виявитися абсолютно непотрібним з точки зору іншого споживача.
Розрізняють загальну корисність (total utility), яку споживач отримує від споживання усіх наявних одиниць блага, і граничну корисність (marginal utility) – додаткове задоволення, яке споживач отримує від споживання ще однієї, додаткової одиниці блага.
У міру зростання обсягів споживання певного блага, задоволення потреби додаткова корисність від споживання кожної наступної одиниці блага знижується. Ця закономірність називається законом спадної граничної корисності (law of diminishing marginal utility). Із цього закону випливає, що через зменшення граничної корисності, споживач буде купувати додаткові одиниці товару тільки за умов падіння цін.
Рівновага споживача (consumer’s equilibrium) – ситуація, у якій споживач максимізує загальну корисність у межах наявного бюджету. У стані рівноваги споживач не зацікавлений змінювати пропорції споживання. Визначаючи оптимальний рівноважний набір споживання, споживачеві завжди доводиться порівнювати додаткову (граничну) корисність, отриману від кожної наступної одиниці товару, та ціну, яку довелося за цю одиницю сплатити. Раціональний споживач, намагаючись досягнути максимального задоволення, прагне розподілити свої доходи таким чином, щоб гранична корисність у розрахунку на одиницю вартості товарів була однаковою. Ця закономірність споживчої поведінки називається правилом максимізації корисності (utility maximizing rule) і має вигляд:
,
(6.1)
де MU – гранична корисність товару, Р – його ціна.
Якщо стан рівноваги порушено, споживач змінює структуру споживання, що приводить до відновлення рівноваги.
Теорія споживчого вибору постійно зазнає критики через суб’єктивізм оцінки корисності, неможливість її кількісного визначення. Проте загальне її значення полягає у тому, що в ірраціональній, суб’єктивній поведінці споживача виявляються загальні закономірності, що дозволяють знайти і описати правила споживчої поведінки, зробити її придатною для аналізу.