4.3. Товарне виробництво та його типи. Товар і гроші

Ринкова економіка базується на товарному виробництві.

Історично першою формою організації господарської діяльності було натуральне виробництво (natural economy) – виробництво продуктів для задоволення потреб безпосередніх виробників. Його головна ланка – замкнена господарська одиниця (первісне людське стадо, первісна комуна, родина, помістя), котра спирається на власні виробничі ресурси, виконує всі види господарських робіт та забезпечує себе всім необхідним для життя. Переважає природний поділ праці (за статтю та віком). Натуральному виробництву притаманні низька продуктивність праці, примітивність техніки, технологій та продуктів.

На основі натурального поступово формується товарне виробництво (commodity production) – форма організації господарської діяльності, за якої продукти виробляються відособленими виробниками для обміну на ринку. Головною ланкою товарного виробництва є спеціалізований виробник, який виробляє лише один або декілька продуктів. Спеціалізація дозволяє зосередитися на удосконаленні техніки та технологій, покращити якість продуктів, розширити їх асортимент та знизити собівартість. Аби отримати всі інші необхідні продукти, доводиться обмінюватися з іншими виробниками.

Передумовами виникнення та розвитку товарного виробництва є:

1) суспільний поділ праці – виокремлення і закріплення виробництва певних продуктів за окремими людьми чи групами людей, за різними видами трудової діяльності, а також за певними галузями, територіями, країнами;

2) економічна відособленість товаровиробників – самостійність, автономність прийняття господарських рішень: що, скільки і як виробляти, кому і на яких умовах продавати; власна відповідальність; наявність власних доходів та витрат, прибутку чи збитків;

3) розвиток обміну (купівлі-продажу) продуктів на ринку (дозволяє спеціалізованим виробникам отримати повний набір потрібних їм економічних благ);

4) поширення грошей (роблять купівлю-продаж продуктів на ринку більш зручними та менш витратними).

Виокремлюють такі типи товарного виробництва:

1) просте: базується на індивідуальній праці дрібних товаровиробників; засноване на примітивній техніці; має підпорядкований, залишковий характер. Виникло при становленні рабовласницького суспільства; в сучасних умовах зберігається в економічно нерозвинутих країнах як уклад;

2) загальне: засноване на залученні найманої праці і капіталовкладеннях; застосовує складну техніку і технології; не існує продукту, який би не набував форми товару. Набуває панівного, всеохоплюючого характеру при капіталізмі;

3) системне: розвиває риси загального; охоплює всі сфери економіки; створює певний економічний порядок – ринкову економіку. Сьогодні притаманне майже всім країнам світу.

Результатом виробництва є продукт (product) – економічне благо, при створенні якого була задіяна трудова діяльність.

Основними формами продукту є: 1) натуральний продукт – благо, призначене для споживання в тому господарстві, в якому воно було створено; 2) товар (commodity) – матеріальний продукт праці, призначений для обміну шляхом купівлі-продажу на ринку; 3) послуга (service) – корисний ефект, представлений самою діяльністю людини; набуває товарної форми за допомогою обміну.

Основні категорії, що характеризують продукт, схематично зображено на рисунку 4.1.

Благо (good) – те, що містить позитивний, корисний ефект для людини, тобто задовольняє її потреби.

Уречевлена праця (materialized labor) – характеристика продукту, яка означає, що у ньому втілений певний обсяг трудової діяльності людини.

Рис. 4.1. Категоріальний ряд продукту

Споживна вартість (use value) – здатність товару задовольняти потреби споживачів, зумовлена його об’єктивними властивостями.

Вартість (cost) – об’єктивна основа зіставлення товарів, яка базується на невимушеному суспільному визнанні, зумовленому лише ринковими механізмами без впливу інших факторів (примусу, монопольної влади, обману тощо). Ці ринкові механізми базуються на врахуванні суспільно-необхідних витрат на виробництво та корисності результату виробництва.

Корисність (utility) – суб’єктивне сприйняття споживачем здатності блага приносити йому задоволення.

Мінова вартість (exchange value) – здатність товару обмінюватися на інші товари в певних кількісних пропорціях.

Цінність (value) – підсумкова оцінка споживачем товару на основі співвідношення його корисності та мінової вартості. Цінність прямо пропорційна корисності та обернено пропорційна міновій вартості.

Для інтенсифікації виробництва та обміну товарів були потрібні сталі до зношування, однорідні, портативні, подільні, розпізнавані, захищені від підробки й здатні до нагромадження гроші.

Протягом більшої частини історії грошей їхню сутність можна було визначити так: гроші (money) – особливий товар, що виконує роль загального, універсального еквіваленту. Остаточний відрив грошей від товарної форми протягом XX ст. актуалізує інше визначення: гроші – представник вартості економічних благ.

Гроші виконують такі функції (money's functions):

1) міра вартості – вимірюють вартість товарів на основі призначення товарам цін. Ця функція виконується ідеально (тобто у свідомості людини), реальна наявність грошей не потрібна;

2) засіб обігу – гроші виступають як посередник в актах купівлі-продажу. Товар оплачується одразу, без відстрочки;

3) засіб нагромадження – гроші тимчасово випадають із сфери обігу і використовуються для нагромадження. Цю функцію найкраще виконують гроші, яким притаманні стабільний валютний курс та низькі темпи інфляції;

4) засіб платежу – гроші використовуються для погашення грошових зобов’язань. Ця функція виникає на основі попередньої, оскільки нагромадження дозволяє здійснити оплату товару не одразу, а через певний час після продажу. Цю функцію гроші виконують при погашенні кредиту, виплаті зарплати, сплаті комунальних платежів та більшості податків тощо.

Зазначені чотири функції має виконувати кожна національна грошова одиниця в межах відповідної країни. Якщо ж ці функції здійснюються певною валютою в багатьох країнах, виникає п’ята функція:

5) світові гроші – гроші виконують функції міри вартості, засобу обігу, платежу та нагромадження на світовому рівні. Найбільш повно цю функцію виконує долар США.

Історично існували такі форми грошей: товарні гроші – хутро, перла, домашня худоба, зливки різних металів тощо; монетні гроші – карбовані монети; паперові гроші – друковані банкноти; банківські гроші – записи у банку; електронні гроші – не мають власної матеріальної форми, використовуються на основі електронних систем розрахунків, кредитних та дебетових карток тощо.

Грошовий обіг (money turnover) рух грошей у процесі виробництва, розподілу і обміну національного продукту через обіг готівки та шляхом безготівкових розрахунків.

Формула закону грошового обігу І. Фішера має такий вигляд:

, або M = P  Q / V, (4.1)

де М – грошова маса; V – швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін;

Q – кількість товарів (фізичний обсяг випуску продукції, ВВП).

Грошова система (money system) – сукупність форм організації грошового обігу, а також всіх функціонуючих у країні видів грошей.

Емісія грошей (issue of money) – випуск в обіг грошей у готівковій і безготівковій формах.