4.2. Особливості розвитку перехідних економік

Особливим типом економічних систем є перехідна (або трансформаційна) економіка (transition або transformation economy)– період в еволюції економіки, коли розпадається стара економічна система і формується нова. Характеризується несталістю, залежністю від конкретно-історичних умов, певною інерцією перетворень, інтенсивним розвитком нових економічних форм. Хоча існування перехідних економік є тимчасовим, воно може бути вельми тривалим і розтягуватися на декілька десятиліть.

Серед сучасних прикладів трансформації економіки можна відмітити:

• перехід від індустріального до постіндустріального суспільства (в розвинених країнах);

• перехід від аграрного суспільства до індустріального суспільства (у багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки);

• перехідна економіка від командної до змішаної (у постсоціалістичних країнах); цю трансформацію називають ринковою.

Ринкова трансформація (market transformation) пов'язана з такими процесами:

1) економічна лібералізація (economic liberalization) – розширення свободи економічної діяльності; перехід від централізованого ухвалення (системою планових органів) основних економічних рішень до вільного їх ухвалення суб’єктами економіки на основі власних інтересів, ринкових механізмів та в межах, визначених формальними і неформальними інститутами. Важливою складовою економічної лібералізації є створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) роздержавлення економіки (de-statization) – перехід від ретельного, всеохоплюючого, директивного управління економікою державними органами до ринкового саморегулювання та переважно непрямих методів державного регулювання економіки. Передбачає передавання прав користування та розпорядження підприємствами від держави до інших суб’єктів ринкової економіки;

3) приватизація (privatization) – передавання права володіння підприємствами від держави до приватних власників. При приватизації передаються, але не завжди повністю, і права користування та розпорядження підприємствами.

Основними моделями приватизації є: сертифікатна приватизація; грошова приватизація; колективна приватизація (трудовим колективом підприємства); продаж пакетів акцій державних підприємств іноземним інвесторам; реституція (повернення майна попереднім власникам або їх нащадкам).

Розрізняють такі підходи і моделі ринкової трансформації:

1) градуалістський підхід – передбачає поступове, поетапне проведення реформ. Охоплює модель «ринкового соціалізму» (Китай, В’єтнам) та модель «оксамитової революції» (Чехія, Словаччина);

2) ліберальний підхід – характеризується швидкими радикальними змінами одночасно в економічній та політичній системах країн. Застосовувався у моделі «шокової терапії» (Польща);

3) модель «обмеженої трансформації» (більшість колишніх республік СРСР) є найменш ефективною; передбачає часткові, фрагментарні ринкові реформи і є найбільш болісною для основної частини населення. Ринкові відносини розбудовуються тією мірою, в якій це вигідно політико-економічній еліті, й обмежуються там, де це потрібно можновладцям.

На початку трансформації цій моделі не вистачало потужного та усвідомленого запиту суспільства на реформи. Тому трансформаційні процеси спрямовувала пострадянська управлінська еліта. Лейтмотивом реформ стало перетворення владних повноважень на економічні блага. Перерозподільна активність виявилася набагато вигіднішою за виробничу. Нормативно-правова база економічної діяльності та інститути влади поступово вибудовувалися таким чином, аби деякі політики та державні службовці мали можливість систематично стягувати корупційну ренту з бізнесу та населення.

Якщо в розвинених країнах прибуток більшості підприємців визначається насамперед якістю інноваційної діяльності, то за моделі «обмеженої трансформації» бізнесу нерідко вигідніше налагоджувати неформальні відносини з політиками чи посадовими особами, аби взяти участь у приватизації чи державних закупівлях; здобути монопольну владу; отримати податкові, митні чи інші преференції; захопити контроль над державними підприємствами або розробкою надр; створити неконкурентні бар'єри для інших фірм тощо. За таких умов ефективність економіки та якість життя більшості населення є низькими; соціально-економічний розвиток відбувається повільно, періодично переривається гострими кризами.

Аби спрямувати розвиток країн, які зазнали лише обмеженої трансформації, на створення соціально орієнтованої економіки, необхідно забезпечити формування конкурентного ладу та реальної демократії. Потрібні розвиток громадянського суспільства, ефективні механізми відкликання депутатів та імпічменту посадових осіб, реформа судової та правоохоронної систем, відділення бізнесу від політичної влади, збільшення соціально-економічної сили найманих працівників та дрібних власників землі, рішуча боротьба з корупцією тощо.