Запитання для самоконтролю

1. Що таке суспільне виробництво? Назвіть основні фактори виробництва та охарактеризуйте їх.

2. Як здійснюється процес суспільного виробництва? Розкрийте зміст понять «продуктивні сили» і «виробничі відносини».

3. Чому процес суспільного виробництва носить безперервний характер? Які існують типи відтворення?

4. Назвіть і охарактеризуйте основні стадії суспільного виробництва. Як вони пов’язані між собою?

5. Які етапи розвитку продуктивних сил вам відомі? Що таке технологічний уклад?

6. Що таке постіндустріальна економіка? Яку роль відіграють інформаційні технології у розвитку сучасної економіки?

7. Що таке виробнича функція? Яке значення для економічного аналізу має обчислення виробничої функції?

8. Що таке економічна та соціальна ефективність? Розкрийте взаємозв’язок між економічної та соціальною ефективністю.

9. Що показує крива виробничих можливостей? Що таке альтернативні витрати? Наведіть приклад альтернативних витрат.

Глава 3 економічні та юридичні основи власності

3.1. Власність: поняття, економічний та юридичний зміст

На перший погляд власність сприймається як річ, якою ми користуємося, розпоряджаємося або володіємо. Однак таке розуміння власності відразу ж розпадається, щойно ми уявимо когось на безлюдному острові. Ніхто не казатиме про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про «мої» або «чужі». І лише коли на острові з’явиться ще одна людина, виникне необхідність розподіляти речі поміж собою. Отже, власність (property) це відносини між людьми, які визначають спосіб привласнення матеріальних та нематеріальних благ з метою отримання вигоди від користування ними та реалізації певних інтересів. Власність – це економічна та правова категорія. Це означає, що вона має дві сторони — об’єктивну (визначає її економічний зміст) та суб’єктивну (свідомо формується людьми).

Власність – є результатом об’єктивного історичного розвитку, що передусім, визначається причинами її виникнення. Передумовою появи власності є об’єктивна обмеженість (scarcity) економічних благ (ресурсів), використання яких стає більш ефективним за умов їх виокремлення (уособлення) від інших людей, що дозволяє попереджати суперечності між ними. Історично процес уособлення (виключення певного кола людей з користування ресурсів) здійснюється шляхом або власної праці, або захопленням у інших суб’єктів. Цінність володіння визначається ступенем обмеженості та можливостями відтворення благ. Більш рідкісні блага обмежують доступ до них, тим самим потребують додаткових витрат на їх привласнення, що означає зростання цінності прав користування, розпорядження та володіння.

Найефективнішим та економічно доцільним способом уособлення обмежених ресурсів стає їх приватне (відчуженого від інших) користування, з чого починає формуватися приватна власність. Історія людства починається з приватної власності, оскільки, по-перше, вона відповідає індивідуальному способу життєдіяльності, що спрямований на відтворення природних прав людини на самостійність та незалежність. По-друге, приватна власність спонукає та мотивує до напруженої праці, тим самим розв’язує господарську заповзятливість та особисту ініціативу. В-третіх, вона надає власнику почуття впевненості, довіри до інших людей, а також дозволяє очікувати нормальних дій від них, тим самим підкріплює бажання вкладати в господарський процес свою працю та свої цінності. В-четвертих, приватна власність формує родині зв’язки, призводить до осілості, без якої неможливо будь-яке суспільство (та держава). Приватна власність спонукає природній інстинкт в захисті свого володіння та необхідність об’єднуватися з іншими для досягнення цієї мети, тим самим крок за кроком веде до створення національної держави. В-п’ятих, приватна власність на основі конкуренції призводить не тільки до боротьби, але і до господарської солідарності, оскільки спонукає до напруженої праці, яка збагачує суспільство в цілому. Урешті, приватна власність пробуджує в людині правосвідомість, оскільки навчає її строго розрізняти «моє» та «чуже», привчає до правової взаємності та рівності, поважному ставленню до чужих повноважень, породжує потребу в громадському порядку та правильний підхід до політичної свободи.

Об’єктами власності можуть бути будь-які блага (ресурси, речі, добро, продукт, товар, гроші, капітал, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін.). Характер об’єкта обумовлює спосіб його використання і багато в чому визначає особливості відносин між суб’єктами. Так, привласнення землі має специфіку порівняно з володінням споживчим майном (одягом, автомобілем та ін.). А власність на капітал відтворює особливі економічні, соціальні та політичні відносини. Специфічні ознаки має інтелектуальна власність, об’єктами якої є продукти інтелектуальної творчої діяльності людини у виробничій, науковій, літературній та художній галузях, що носять нематеріальний характер. До них відносяться патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, торгівельні марки, фірмові найменування, комп’ютерні програми , «ноу-хау», авторські та суміжні права тощо. На відміну від інших товарів, інтелектуальна власність може приносити своєму власнику вигоду (дохід) тільки при умові її забезпечення спеціальною правовою охороною держави.

Економічний зміст власності відтворюється через усю систему економічних відносин і визначає характер виробництва (тобто яким способом будуть поєднані ресурси), розподілу (яка частина і в якій формі буде отримана учасниками виробництва), обміну (буде це натуральна чи товарна форма) та споживання (індивідуальне чи спільне).

Обмеженість ресурсів спонукає суб’єктів знаходити надійні та ефективні способи їх привласнення. Це робиться шляхом усвідомлених дій, які закріплюються через традиції, табу, правила, норми моралі і норми права. Не завжди економічний зміст власності регламентується через правові норми. Так, людина не має наміру привласнити чуже майно не через те , що боїться кримінальної відповідальності, а тому, що це відповідає її моралі, правилам нормальної поведінки. Тобто відносини власності можуть бути закріплені як державою у вигляді законів, судових рішень, так і у вигляді неписаних правил, традицій. Однак надійніше відносини власності забезпечуються силою держави, бо вона має більш вагомі засоби її охорони. Хоча економічний зміст власності є визначальним, втім юридична форма власності не є її пасивним відбиттям. Без існування права власності часто стає неможливим користування речами, привласнення їх корисних властивостей. А якщо все ж користування благами здійснюється без відповідного правового забезпечення, то це може призвести до порушення інтересів інших людей, що в кінцевому випадку призводить до правової відповідальності – цивільної, кримінальної, адміністративної тощо. Юридичний зміст власності найкращим чином розкривається через економічну аналіз права власності.