3. Зміст судового рішення.

Рішення за формою має бути викладено письмово, а за змістом — відпо­відати ст. 210 ЦПК.

Зміст судового рішення — це його структура у взаємозв'язку, взаємообу-мовленості і послідовності його частин та їх складових елементів.

Постановлене у справі рішення має бути граничне повним, зрозумілим, чітким і відповідно до ст. 210 ЦПК обов'язково в рішенні суду зазначається:

1. час і місце його постановлення;

2) назва суду, що його ухвалив;

3. прізви­ще та ініціали судді та секретаря судового засідання;

4. сторони та інші осо­би, які брали участь у справі;

5. вимоги позивача, заперечення відповідача, узагальнений виклад пояснень інших осіб, які брали участь у справі;

6. встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини;

7. наявність по­рушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог;

8. на­зва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за якими вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався;

9) висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівка на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.

Зазначені вимоги щодо змісту рішення можуть бути об'єднанні в чотири складові частини рішення: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну у встановленій послідовності.

Вступна — це перша частина, яка розпочинається найменуванням доку­мента та вказівкою на ім'я України, від якої воно постановляється. Після цього у вступній частині послідовно зазначається:

• час і місце постановлен­ня рішення, найменування суду, що його постановив;

• в якому засіданні розглядалася справа: у відкритому чи закритому;

• склад суду;

• прізвище сек­ретаря судового засідання;

• найменування сторін та інших осіб, котрі брали участь у справі.

Описова частина судового рішення вміщує коротке викладення обста­вин справи так, як подали до суду заінтересовані особи в заявах та пояснен­нях, а саме:

• зміст вимог позивача та їх обгрунтування;

• заперечення від­повідача та їх обгрунтування;

• вимоги відповідача за зустрічним позовом та їх обгрунтування і пояснення позивача на цю вимогу та його обгрунтуван­ня;

• розпорядчі дії сторін: позивача про зміну позову та відповідача про по­вне або часткове його визнання;

• самостійні вимоги третіх осіб та їх обгрун­тування; вимоги прокурора, органів держави та інших суб'єктів, пред'явлені на захист інших осіб, їх обгрунтування і ставлення осіб, в інтересах яких по­рушено цивільний процес, до цих вимог;

• наявність у справі рішення суду і причини його скасування; інші обставини у справі: пояснення інших осіб, які беруть участь у справі тощо.

У мотивувальній частині рішення наводяться всі міркування суду, на яких грунтується рішення у справі. Це фактичні і юридичні мотиви виснов­ків суду в справі. В них наводяться: обставини справи, встановлені судом, докази, на яких грунтуються висновки суду; доводи, за котрими суд відхи­ляє ті чи інші докази; закони, якими керувався суд.

Обставини справи встановлюються судом на підставі перевірки всіх ма­теріалів, поданих заінтересованими особами та зібраних за допомогою суду. Висновки суду щодо фактичних обставин справи, які він вва­жає встановленими, прав і обов'язків сторін обґрунтовуються певними до­казами. Коли останні відхиляються, суд зобов'язаний навести щодо цього свої доводи. Обгрунтуванню підлягають як задоволені частини, так і відмо­ви в позові. В цій частині рішення суд може зробити оцінку дій осіб, які беруть участь у справі, як стосовно їх процесуальної сумлінності, так і додер­жання ними, особливо підприємствами, установами і організаціями, закон­ності. Висновки суду підлягають правовому обгрунтуванню, мають містити посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на стат­ті 15, 30, 62 ЦПК та ін., керуючись якими суд встановив обставини справи, права та обов'язки сторін, а в необхідних випадках — також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосуван­ня законодавства при вирішенні цивільних справ.