Об’єднання і роз’єднання позовів.
Об'єднання позовів — це процесуальна дія, яка спрямована на об'єднання в одному провадженні декількох позовних вимог.
В цьому випадку позивачем та відповідачем є одні й ті самі особи. Позовні вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог вбачається із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов, зокрема тих, які нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з яких залежить вирішення інших. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того ж правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. Наприклад, можуть бути об'єднані позовні вимоги про:
1) поновлення на роботі і оплату середнього заробітку за вимушений прогул (ст.ст. 40, 116 КЗпП);
2) припинення шлюбу внаслідок його розірвання за рішенням суду та стягнення аліментів на утримання дитини (ст.ст. 109, 180— 181 СК);
3) позбавлення батьківських прав та одночасне стягнення аліментів на дитину (ст. 166 СК).
У деяких випадках необхідність пред'явлення однорідних вимог за встановленими нормами матеріального права є обов'язковою. Так, за правилами ст. 233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. До того ж, сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
На доцільність об'єднання в одній позовній заяві кількох позовних вимог неодноразово зверталася увага Верховним Судом України:
— в одному провадженні можуть розглядатися вимоги про визнання права власності на майно і виключення його з опису (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису");
— у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини (абз. 2 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів");
— у разі одночасного подання до суду заяви про усиновлення та заяви про поновлення батьківських прав необхідно об'єднати ці заяви і розглянути в одному провадженні (абз. 6 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав");
Недотримання правил про об'єднання однорідних позовів та їх розгляд в одному провадженні можуть бути підставою для скасування судових рішень в апеляційному порядку, оскільки це призводить до неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а такий недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції (п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК).
Між тим, об'єднання кількох позовних вимог в одне провадження недоцільне в тих випадках, коли позовні вимоги виникають з різних правовідносин, врегульованих різними галузями права, і спрямовуються на досягнення різної мети, та коли розгляд позовних вимог пов'язаний з різними методами дослідження, незважаючи на те, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються однією й тією самою галуззю права.
Безумовно, що в цілому таке об'єднання ускладнює процес розгляду та вирішення спору. Наприклад, зайвим буде об'єднання позовних вимог усіх працівників підприємства щодо виплати заробітної плати або кількох працівників про поновлення на роботі, а також орендодавців про стягнення орендної плати за землю або про припинення договорів оренди землі шляхом їх розірвання тощо.
Не допускається також об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ст. 16 ЦПК). В такому випадку суд об'єднує в одне провадження лише такі вимоги, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо тих вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, відповідно до ст. 126 ЦПК в одному провадженні можуть бути об'єднані кілька позовних вимог:
одного позивача до одного відповідача;
одного позивача до кількох відповідачів;
кількох позивачів до одного відповідача.
Між тим законодавець, як це вбачається із змісту ст. 126 ЦПК, не передбачив об'єднання позовних вимог кількох позивачів до кількох відповідачів. Проте у судовій практиці зустрічаються випадки об'єднання в одне провадження таких позовних вимог, але за умови їх однорідності. Вважаємо, що зазначена практика відповідає принципу процесуальної економії, а тому заслуговує на увагу.
Об'єднання позовів може бути здійснене як позивачем (ч. 2 ст. 118 ЦПК), так і судом (ст. 126 ЦПК). Найчастіше пов'язані між собою вимоги об'єднує позивач (позивачі), викладаючи їх в одній позовній заяві. В судовому порядку однорідні позовні вимоги можуть об'єднуватися за клопотанням сторін (ст.ст. 27, 130, 168 ЦПК) або з власної ініціативи суду. З ініціативи суду об'єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог вправі:
суддя під час відкриття провадження у справі;
суддя під час підготовки справи до судового розгляду;
суд під час судового розгляду справи.
Про об'єднання позовів або про відмову в клопотанні щодо об'єднання позовів суд (суддя) постановляє ухвалу, яка складається як окремий процесуальний документ у нарадчій кімнаті (ст.ст. 209—210 ЦПК). Зазначена ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК).
Відповідно до п. 6 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, у разі об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог перерахунок витрат не проводиться.
Важливо наголосити, що при об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення, і всі вони підлягають вирішенню судом спільно в одному судовому процесі. У кожній з них він повинен дати відповідь в своєму рішенні про задоволення позову або про відмову в позові повністю або частково (ст.ст. 215, 216 ЦПК).
Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (наприклад, поновлення на роботі і оплата за вимушений прогул). Якщо щодо якої-небудь позовної вимоги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, такий недолік може бути виправлено ухваленням додаткового рішення (п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК), або це буде слугувати підставою для скасування рішення в апеляційному та касаційному порядку.
Роз'єднання позовів полягає у виділенні судом в самостійні провадження раніше об'єднаних в одному проваджені позовних вимог.
Роз'єднати кілька поєднаних в одному провадженні позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК може лише суд (суддя), а не позивач, та лише за умови, що їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (наприклад, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, у разі тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи декількох з позивачів або відповідачів).
Часто роз'єднання позовів здійснюється у тому випадку, коли суд одночасно не може ухвалити рішення в спорі за кількома вимогами. Більше того, якщо одна із таких вимог стосується інтересів третіх осіб, це також є підставою для роз'єднання позовів. На це постійно звертає увагу Верховний Суду України:
— якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд повинен мати на увазі, що оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднані і розглянуті на загальних підставах (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 р. № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи");
— при вирішенні питання щодо можливості розгляду у процесі про розірвання шлюбу вимоги про поділ спільного майна подружжя судам слід мати на увазі, що у випадках, коли такий поділ зачіпає інтереси третіх осіб (наприклад, коли майно є власністю фермерського господарства, іншого суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, до складу співзасновників яких, крім подружжя та їхніх неповнолітніх дітей, входять і інші особи, або власністю житлово-будівельного чи іншого кооперативу, член якого ще не повністю вніс свій пайовий внесок, у зв'язку з чим не набув права власності на відповідне майно, виділене йому кооперативом у користування), суду належить обговорити питання про виділення цієї вимоги у самостійне провадження в порядку ст. 126 ЦПК (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя");
Таким чином, роз'єднання в самостійне провадження раніше об'єднаних кількох позовних вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто виконання таких дій повністю залежить від його розсуду. Однак зазначений розсуд не повинен порушувати права учасників процесу, зокрема щодо дотримання розумних строків розгляду цивільних справ;
Про роз'єднання позовів або про відмову в клопотанні щодо роз'єднання позовів суд (суддя) постановляє ухвалу, яка складається як окремий процесуальний документ (ст.ст. 209—210 ЦПК). Зазначена ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК).
Ухвала суду про роз'єднання кількох позовів разом із копією пред'явленої позовної заяви є підставою для заведення самостійної цивільної справи. Так, у п. 3.12 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді передбачено, що у разі роз'єднання позовів у цивільній справі в самостійні провадження нова судова справа реєструється як така, що надійшла до суду в день постановлення відповідної ухвали суду.