Аеробна працездатність (витривалість) жінок

До періоду статевого дозрівання, коли відмінності в розмірах і складі тіла між хлопчиками і дівчатками мінімальні, У02тах теж майже однакова. У молодих чоловіків У02тах у середньому на 20—30 % більше, ніж у жінок того самого віку. У міру старіння відмінності в ^’(Х.тах між чоловіками і жінками стають менш суттєвими. Відмінності практично зникають, якщо У02тах співвідносять з активною м’язовою масою за умови виключення жирової тканини. Жирова тканина є метаболічно неактивною і практично не використовує кисень.

Серед чоловіків і жінок одного віку можливі значні індивідуальні варіації у величинах У02тах. У фізично більш підготовлених жінок У02тах таке саме, як у фізично менш підготовлених чоловіків. У групі тих, хто не займається спортом, величини ^02тах приблизно у 75 % жінок співпадають з величинами У02тах у 50 % чоловіків.

У спортсменок — представниць видів спорту, що вимагають прояву витривалості, — У02тах істотно більше, ніж у спортсменок інших видів спорту, не кажучи про тих, які взагалі не займаються спортом. Проте в середньому різниця у У02тах між спортсменками і спортсменами більша, ніж між не- тренованими жінками і чоловіками. Показник У02тах, віднесений до маси тіла, у жінок-спортсменок на 20—25 % нижче, ніж у чоловіків-спортсменів (у нетренованих ця різниця становить близько 15—20 %). Навіть за умови віднесення до чистої маси тіла ^02шах у провідних жінок-марафонців на 8,6 % менше, ніж у чоловіків (відповідно 76,5 і 96,6 мл’кг'^хв"1).

Таким чином, у жінок порівняно з чоловіками максимальна аеробна продуктивність (потужність) нижча, що зумовлює і нижчі результати жінок у видах спорту, що вимагають прояву витривалості. Це, зокрема, пояснює відносне зниження рекордних результатів жінок порівняно з чоловіками зі збільшенням дистанції пробігу.

Знижений показник У02тах у жінок обумовлений низькими киснево- транспортними можливостями жіночого організму. Максимальна кількість кисню, яка може транспортуватися артеріальною кров’ю, у жінок менша, ніж у чоловіків. Ця відмінність пов’язана з тим, що у жінок менші об’єм циркулюючої крові, концентрація гемоглобіну в крові, АВР—02 (артеріовенозна різниця), об’єм серця, максимальний серцевий викид (табл. 11).

Згідно з рівнянням Фіка, У02тах визначається як добуток максимального серцевого викиду на максимальну різницю за киснем. Обидва множники у жінок менші, ніж у чоловіків. Це пояснюється тим, що концентрація гемоглобіну в крові жінок у середньому на 10—15 % нижча, ніж у чоловіків, тому менша і киснева ємність крові і відповідно вміст 02 в артеріальній крові. Максимальна системна АВР—02 у жінок менша, ніж у чоловіків, що врешті-решт пов’язано з нижчою концентрацією гемоглобіну в крові.

Порівняно з чоловіками у жінок менший об’єм циркулюючої крові, а також загальний об’єм серця (у середньому відповідно близько 600 і 800 мл, або 9 і 12 мл’кг-1 маси тіла). Розміри порожнин серця (шлуночків) у жінок у середньому менші, ніж у чоловіків, менший і максимальний систолічний об’єм. У нетренованих жінок він становить у середньому близько 90 мл, а у нетренованих чоловіків — 120 мл. Максимальна ЧСС у нетренованих жінок у середньому дещо більша, ніж у нетренованих чоловіків (відповідно близько 205 і 200 уд-хв-1). Проте вона не компенсує зменшеного об’єму крові в систолу, тому максимальний серцевий викид у нетренованих жінок значно нижчий, ніж у нетренованих чоловіків (у середньому відповідно 18 і 24 л-хв'1). Таким чином, зменшений максимальний серцевий викид у жінок лімітований зниженим порівняно з чоловіками об’ємом крові в систолу.

Кисневотранспортні можливості організму взаємопов’язані з ЖЄЛ та максимальною легеневою вентиляцією. У жінок ЖЄЛ у середньому на 1 л менша, ніж у чоловіків, а максимальна легенева вентиляція — приблизно на 30 %. У жінок є певні фізіологічні особливості в регуляції дихання під час м’язової роботи. Зокрема, жінки досягають однакових із чоловіками величин легеневої вентиляції менш вигідним співвідношенням частоти і глибини дихання. До певної міри це обумовлено меншим легеневим об’ємом і слабкішою дихальною мускулатурою у жінок. У жінок помітно менша дифузійна здатність легенів для 02.

Тренування на витривалість підвищує кисневотранспортні можливості організму. Проте в різних його ланках ці зміни неоднакові. Відтак, з гематологічних показників, наведених у таблиці 11, в результаті тренування на витривалість змінюється (збільшується) лише загальний об’єм циркулюючої крові. Пропорційно підвищується загальна кількість циркулюючого гемоглобіну, тому концентрація його в крові не змінюється.

Максимальний систолічний об’єм у спортсменок значно вищий, ніж у нетренованих жінок; у видатних стаєрів він досягає 140—150 мл.

Максимальна ЧСС у спортсменок нижча, ніж у нетренованих жінок (відповідно близько 195 і 205 уд-хв"1). Проте завдяки збільшеному систолічному об’єму крові максимальний серцевий викид у спортсменок більший, ніж у неспортсменок. У видатних лижниць, наприклад, він досягає 28—ЗО л*хв_1. Таким чином, як і у чоловіків, так і у жінок, які тренуються на витривалість, збільшення об’єму крові в систолу є головним механізмом підвищення кисневотранспортних можливостей організму.

Систематичне тренування на витривалість упродовж декількох тижнів і місяців може викликати дуже значний приріст У02тах (до 25—30 % у раніше нетренованих жінок). Досягнення максимальних рівнів аеробних можливостей у жінок і чоловіків майже однакове, хоча абсолютний приріст у жінок менший, а індивідуальна варіабільність тренувальних ефектів більша, ніж у чоловіків.

Під час виконання чоловіками і жінками однакового немаксимального аеробного навантаження (з однаковою швидкістю споживання 02) фізіологічні зрушення у жінок більші, оскільки є вищим відносне фізіологічне навантаження на жіночий організм (вищий % У02тах). Виконання жінками того самого навантаження, що і чоловіками, важче, воно може викликати .шачніші зміни з боку фізіологічних систем організму. Це пояснюється низкою чинників. По-перше, як уже зазначалось раніше, вміст гемоглобіну в крові жінок нижчий, ніж чоловіків, у них також менша і АВР—02 під час виконання однакових аеробних навантажень. Отже, у жінок серце має прокачувати більшу кількість крові, щоб транспортувати таку саму кількість кисню, що і у чоловіків. Тому серцевий викид на кожен літр спожитого 02 під час аеробної роботи у жінок у середньому на 10—15 % більший, ніж у чоловіків.

Через зменшений систолічний об’єм крові збільшення серцевого викиду у жінок значною мірою обумовлене зростанням ЧСС. За однакового відносного аеробного навантаження ЧСС у жінок у середньому на Юуд-хв'1 більша, ніж у чоловіків. Так само, як і у чоловіків, ЧСС у тренованих жінок нижча, ніж у нетренованих, за умови виконання ними однакової субмаксимальної аеробної роботи. Концентрація лактату в крові у жінок вища, ніж у чоловіків під час виконання немаксимальної аеробної роботи. У даному випадку жінки працюють на вищому відносному рівні споживання 02 (% У02тах), тобто ближче до своєї кисневої граничної межі, ніж чоловіки. Тому за однакової фізичнрї потужності роботи фізіологічне навантаження у жінок може бути вище від анаеробного порогу, а у чоловіків — нижче. Спортивне тренування підвищує аеробні можливості і, отже, аеробний поріг: під час виконання однакової аеробної роботи концентрація лактату в крові у спортсменок нижча, ніж у нетренованих жінок. Водночас анаеробний поріг у жінок нижчий, ніж у чоловіків тієї самої спортивної спеціалізації.

У випадку аеробних навантажень, що відповідають нижчому ніж 80— 85 % У02тах рівню, використання (окиснення) жирів робочими м’язами у жінок є інтенсивнішим, ніж у чоловіків.

Під час зіставлення енергетичної вартості однакової аеробної роботи у жінок і чоловіків звертає на себе увагу те, що відмінності варіюють залежно від характеру вправ. Зокрема, у випадку визначення енергетичної вартості їзди на велосипеді у жінок і чоловіків встановлено значні відмінності, які проте зникають за умови віднесення калорійної вартості роботи до маси тіла. Таким чином, ні вік, ні композиція (або будова) тіла істотно не впливають на енергетичні витрати.