Опіки. Обмороження. Електротравми

Опіки — ушкодження тканин, яке виникає під дією високої температури, електричного струму, кислот, лугів або іонізуючого випромінювання. Відповідно виділяють термічні, електричні, хімічні та променеві опіки. Термічні зустрічаються найчастіше і становлять 90—95 % усіх опіків.

Площу опіку можна визначити за “правилом долоні” та “правилом дев’ятки”: площа долоні становить приблизно 1 % усієї поверхні тіла, площа поверхні голови та шш — 9 %, передньої і задньої поверхні тулуба — по 18 % тощо.

Тяжкість опіків визначається площею та глибиною ураження тканин. Залежно від глибини ураження виділяють чотири ступені опіків:

ступінь — еритема шкіри (еритематозна форма);

ступінь — поява на шкірі пухирів (бульозна форма);

А ступінь — некроз поверхневих шарів із частковим ураженням росткового та базального шарів шкіри;

IIIБ ступінь — некроз усієї товщі шкіри (епідермісу і дерми);

ступінь — значний некроз шкіри і тканин, що знаходяться нижче.

Поверхневі опіки (І, II, ІІІА ступеня) за сприятливих умов загоюються

самостійно; глибокі опіки (ІІІБ, IV ступеня) потребують пересадки шкіри.

Вдихання горючих речовин, гарячого повітря й пари може спричинити опік верхніх дихальних шляхів і набряк гортані з порушенням дихання. Опік верхніх дихальних шляхів та ушкодження легень призводять до порушення доставки кисню до тканин організму (гіпоксії). У дорослих гіпоксія проявляється неспокоєм, блідістю шкіри, у дітей — страхом, плаксивістю, іноді спастичним скороченням м’язів і судомами.

Загальний стан потерпілого залежить також від площі опіків. Якщо площа опіків перевищує 10—15 % поверхні тіла, розвивається так звана опікова хвороба.

Тяжкість стану пацієнта залежить від поєднання дії різних факторів:

агента (гарячої пари або рідини, полум’я, предмета, нагрітого до високої температури тощо);

тривалості дії;

глибини ушкодження тканин;

віку і стану потерпілого.

Хімічні опіки виникають у разі попадання на шкіру або після потрапляння в організм концентрованих кислот, їдких лугів, негашеного вапна, нітрату срібла тощо. На відміну від термічних опіків, хімічні не призводять до утворення пухирів, опікова поверхня має чітко обмежені контури, вкрита щільним (опіки кислотами та солями важких металів) або білим м’яким (опіки основами) струпом.

Невідкладна допомога:

зупинити дію фактора, який уражує. У разі опіків полум’ям — загасити палаючий одяг, винести потерпілого з місця пожежі; у разі опіків гарячою рідиною — швидко звільнити ділянку опіків від одягу;

не зволікаючи охолодити уражену ділянку тіла шляхом занурення в холодну воду, розміщенням під струмом холодної води або зрошуванням хлоретилом;

у разі хімічних опіків уражену поверхню промити водою з-під крана;

з метою знеболення дати аналгетики (пенталгін, темпалгін, седал- гін) — 2—3 таблетки;

до прибуття лікаря дати гарячого чаю, лужної мінеральної води або такий розчин: 1/2 чайної ложки соди, 1 чайна ложка солі на 1 л води;

накласти асептичну пов’язку;

у разі великих опіків, потерпілого загорнути в чисту тканину, обкласти пакетами або пластиковими пляшками, заповненими холодною водою або льодом, і терміново доставити до лікарні;

не накладати на опікову поверхню безпосередньо після опіку різні мазі чи риб’ячий жир, оскільки це утруднює подальшу обробку та визначення глибини ураження.

Обморожування — ушкодження тканин у результаті дії низької температури. У разі тривалого впливу холоду, вітру, підвищеної вологості, у тісному взутті, при нерухомому положенні, у поганому загальному стані обмороження можливе навіть за температури 3—7 “С. Більш схильні до відморожування периферичні відділи кінцівок, вуха, ніс.

За тяжкістю та глибиною виділяють чотири ступені обмороження, визначити які можна лише після зігрівання потерпілого, іноді через декілька днів.

Обмороження 1 ступеня характеризується зворотними розладами кровообігу. Шкіра бліда, дещо набрякла, чутливість її різко знижена або взагалі відсутня. Після зігрівання шкіра набуває багряно-синього кольору, набряклість збільшується, часто спостерігається тупий біль. Запалення (набряк, почервоніння, біль) триває декілька днів, потім поступово сходить. Пізніше спостерігається лущення і свербіж. Ділянка відмороження часто залишається дуже чутливою до холоду.

Обмороження II ступеня проявляється змертвінням поверхневих шарів шкіри. Після зігрівання бліда шкіра набуває багряно-синього кольору, швидко розвивається набряк тканин, який поширюється за межі відмороження. У зоні відмороження утворюються пухирі, заповнені прозорою або білою рідиною. Можливе тривале збереження порушення чутливості шкіри, відмічається значний біль.

Обмороження III ступеня характеризується порушенням кровопостачання (тромбоз судин), що призводить до змертвіння всіх шарів шкіри і м’яких тканин на різну глибину. У перші дні спостерігається змертвіння шкіри: з’являються пухирі, заповнені темно-червоною рідиною. Навколо змертвілої ділянки розвивається запальний валик. Пошкодження глибоких тканин виявляється через 3—5 днів у вигляді вологої гангрени. Тканини зовсім нечутливі, але хворі страждають на нестерпний біль.

Обмороження IV ступеня — змертвіння всіх шарів тканини, у тому числі й кістки. Зігріти уражену частину тіла не вдається, вона залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра швидко вкривається пухирями, заповненими чорною рідиною. Межа пошкодження виявляється повільно, через 10—17 днів. Пошкоджена зона швидко чорніє та починає висихати. Процес відторгнення некрозованої частини кінцівки тривалий (1,5—2 міс.), загоєння рани дуже повільне.

Невідкладна допомога:

терміново зігріти потерпілого;

зігріти обморожену частину тіла, відновити в ній кровообіг за допомогою теплих ванн. Протягом години температуру води поступово підвищують від 20 до 37 ’С; кінцівку ретельно відмивають милом від забруднень;

після ванни (зігрівання) пошкоджені ділянки треба висушити (иро- терти), накласти на них стерильні пов’язки, вкрити потерпілого ковдрою;

терміново доставити в медичний заклад. Під час перевезення треба вжити заходів із запобігання повторного обморожування.

Електротравма — пошкодження, яке виникає внаслідок дії на організм людини електричного струму великої сили або розряду блискавки. Дія електричного струму викликає функціональні розлади в центральній нервовій, серцево-судинній та дихальній системах, а також місцеві розлади.

Електричний струм специфічно впливає на організм людини:

електрохімічний — зумовлює поляризацію мембран клітин, змінює напрямок руху електролітів, що призводить до коагуляції білків та некрозу тканин;

тепловий — спричиняє опіки різної інтенсивності та глибини;

механічний — унаслідок проходження через тканини струму високої напруги відбувається їх розшарування та розрив;

біологічний — призводить до збудження м’язів, ендокринної та нервової систем, що спричиняє судоми, спазми судин, порушення серцево- судинної діяльності аж до розвитку коматозного стану.

Місцеві зміни проявляються опіками тканини в місцях входу і виходу електричного струму. Залежно від стану потерпілого (волога шкіра, стомленість), сили та напруги струму можливі місцеві прояви від втрати чутливості до глибоких опіків. Пошкодження шкіри нагадує термічний опік III—IV ст.

Рана має кратероподібну форму з сіро-жовтими краями, іноді рана проникає до кістки. У разі дії струму високої напруги можливе розшарування тканин, їх розрив, повний відрив кінцівки. Дія струму силою 15 мА викликає у потерпілого судоми, 25—20 мА — зупинку дихання. Якщо дія струму не припиняється, через декілька хвилин зупиняється серце і настає смерть. Стан потерпілого може бути настільки тяжким, що зовнішньо він мало чим відрізняється від померлого: бліда шкіра, розширені, не реагуючі на світло зіниці, відсутність дихання і пульсу (“уявна смерть”). Лише ретельна аускультація серця дозволяє визначити ознаки життя. При більш

легких пошкодженнях можливі втрата свідомості, запаморочення, загальнії слабкість.

Причинами смерті можуть бути: фібриляція шлуночків (у разі ураження електричним струмом низької напруги); зупинка дихання (у разі впливу електричного струму високої напруги); зупинка дихання, викликана спазмом дихальної мускулатури.

Клінічно розрізняють чотири ступені тяжкості ураження електричним струмом:

— судоми скелетних м’язів без втрати свідомості;

— судоми із втратою свідомості, дихальна та серцева діяльність збережені;

— втрата свідомості з порушенням дихання та серцевої діяльності;

— клінічна смерть.

Невідкладна допомога:

негайно припинити дію електричного струму (рис. 48). Це досягається вимкненням струму, відведенням електричних дротів від потерпілого (сухою мотузкою, палицею), заземленням або шунтуванням дротів;

ретельно оглянути потерпілого;

місцеві пошкодження обробити, закрити пов’язкою;

у разі легких ушкоджень забезпечити спокій і доставити потерпілого до медичного закладу. Загальний стан може різко і раптово погіршитись у найближчий час після травми: виникають порушення кровопостачання

могою сухої палиці

серцевого м’яза (стенокардія, інфаркт міокарда), явища вторинного шоку тощо. У цьому випадку можна дати аналгезуючі засоби, заспокійливі, серцеві;

тяжкі загальні явища з розладами чи зупинкою дихання вимагають негайно провести штучну вентиляцію легень. Найбільш ефективна штучна вентиляція легень “рот в рот” (16—20 вдихів за 1 хв). У разі зупинки серця необхідно виконати удар в прекардіальну зону, після чого розпочати непрямий масаж серця.

Потерпілого транспортують лежачи. Під час перевезення необхідно забезпечити уважний нагляд, оскільки в будь-який момент можуть виникнути зупинка дихання чи серцевої діяльності.