Утеплення

Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Витягуючи потерпілого, треба бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути його за собою. Рекомендується підплисти до потопаючого ззаду, захопити його за голову і буксирувати до берега. Є й інші способи буксирування, коли потерпілого тримають за плечі або під руки. Головне — не дати йому схопити рятівника та паралізувати його дії. Доцільно витягувати потерпілого за одяг чи за волосся.

Залежно від того, наповнились легені потерпілого водою чи ні, розрізняють два види утоплення — мокре і сухе.

Справжнє (мокре) утоплення передбачає потрапляння рідини в легені (75—95 % усіх утоплень).

У разі сухого утоплення через рефлекторне звуження голосової щілини вода не потрапляє в легені, а людина гине від механічної асфіксії (5—20 % усіх утоплень).

Трапляються утоплення від первинної зупинки серця та дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо.

Утоплення може настати також за умови тривалого пірнання, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, у початковий період після його підняття на поверхню, спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, лихоманить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювота. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюшні, з рота і носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабко реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як атональний.

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2—3 хв, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

Сухе утоплення супроводжується посинінням шкіри, менш вираженим, ніж при мокрому, а в атональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4—6 хв.

Утоплення, що розвинулось унаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких потерпілих клінічна смерть може тривати 10— 12 хв.

Рисунок 41 — Положення, яке необхідно надати потерпілому для видалення води и дихальних шляхів та шлунка

Невідкладна допомога:

якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки від слизу, мулу та піску;

якщо в дихальних шляхах є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис. 41);

потерпілого перевертають обличчям догори і починають проводити серцево-легеневу реанімацію;

обов’язково госпіталізувати потерпілого.