Методичні підходи до проведення допінг-контролю

Бажання штучним шляхом збільшити свою силу та витри­валість виникло одночасно з появою перших спортивних змагань. У зв’язку з цим постала потреба у проведенні допінг-контролю, який офіційно був за­проваджений під час Олімпійських ігор в Греноблі в 1968 р. Протягом на­ступних десятиріч список заборонених препаратів і методів стимуляції ба­гаторазово змінювався і доповнювався. Було розроблено велику кількість методів, які призначались для визначення речовин, що використовувалися як допінг. Згідно із встановленими правилами, для аналізу на заборонені субстанції під час допінг-контролю спортсмени здають переважно сечу. Крім того, у деяких випадках для ідентифікації конкретних препаратів мо­жуть бути отримані зразки крові, плазми, сироватки і волосся.

Класифікація стимулюючих препаратів. З урахуванням великого роз­маїття заборонених речовин не існує списку, в якому всі вони перелічені. Як правило, кожна група доповнюється фразою: “...й аналогічні речови­ни”, результатом чого є заборона на використання всіх сполук, близьких за фармакологічними і фізико-хімічними властивостями. Нижче подаєть­ся класифікація заборонених субстанцій і методів впливу, запропонована МОК і Всесвітнім антидопінговим агентством ^АБА) у 2009 р.:

І. Заборонені класи речовин

1. Стимулятори

2. Наркотичні речовини

3. Аняболічні препарати

О. Діуретини