Стихійні Пожежі

За характером поширення пожежі поділяють на торф’яні (підземні), лісові (низові та верхові), пожежі степових та хлібних масивів.

За швидкістю поширення вогню і висотою полум’я розрізняють слабкі, середні та сильні пожежі.

При підземних пожежах частково або повністю горить торф, що залягає під лісовими масивами. При цьому оголюється та обгоряє коріння дерев. Така пожежа поширюється дуже повільно, зі швидкістю 2-10 метрів на день, але її гасіння потребує величезних зусиль. Характерна особливість підземних пожеж – безполум’яне горіння торфу із виділенням великої кількості тепла. Навіть сильні дощі не можуть їх ліквідувати.

Підземні пожежі небезпечні раптовими проривами вогню із підземного вогнища і тим, що їх межа не завжди помітна. Ознакою підземної пожежі є гаряча земля та дим, що виходить із ґрунту.

Під лісовою пожежею розуміють неконтрольоване горіння рослинності, що стихійно поширюється на лісовій території.

При сухій погоді й вітрі лісові пожежі охоплюють великий простір. За жаркої погоди достатньо того, щоб дощів не було протягом 15-18 днів, і ліс стає настільки сухим, що будь-яка необережність із вогнем може викликати пожежу.

Унаслідок пожеж зменшуються захисні, водоохоронні та інші корисні властивості лісу, знищується цінна фауна, порушується планове ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.

Боротьба з лісовими пожежами вимагає нелюдських зусиль, величезних коштів, а іноді супроводжується і людськими жертвами.

Основні причини загоряння лісів відомі. У 90-97 % випадків винуватцем виникнення лісових пожеж є людина, а точніше, її недбалість при користуванні вогнем під час роботи або відпочинку в лісі. 

Епідемії

Епідемія – значне поширення будь-якої інфекційної хвороби, яке перевищує звичайний для даної місцевості рівень захворюваності.

Епідемії з найдавніших часів завдавали людству багато страждань. Сотні тисяч людей гинули при масовому розповсюдженні таких хвороб, як чума, віспа, холера, висипний тиф, грип та ін. Від чуми, що охопила усю Європу у XIV столітті, загинуло 25 млн осіб, тобто четверта частина населення материка. Більше 1,3 млн осіб помирали щорічно у Європі та Азії у ХIV-ХVIII століттях від віспи. Під час пандемії грипу, яка охопила декілька країн і континентів у 1918-1919 роках, із 500 млн хворих померли майже 20 млн осіб.

Зараз у нашій країні регулярно реєструються спалахи епідемій грипу, дизентерії, клещового енцефаліту, сказу та ін.

Джерелами інфекційних захворювань є хвороботворні (патогенні) мікроорганізми.

Збудники інфекційних хвороб (віруси, рикетсії, бактерії та ін.) потрапляють в організм із повітрям, яке вдихається, із їжею і водою, при укусі кровосисними комахами та кліщами, через шкіряні покриви та слизові оболонки.

При всіх інфекційних захворюваннях від моменту зараження до появи перших видимих ознак захворювання проходить певний час, який називається інкубаційним періодом. Тривалість цього періоду при різних інфекціях неоднакова – від кількох годин до кількох місяців. Від тривалості інкубаційного періоду залежить строк встановлення карантину, ізоляції осіб, які були у контакті із хворими, та ін.

Збудники інфекційних захворювань, проникаючи в організм, знаходять там сприятливе середовище для розвитку. Швидко розмножуючись, вони виділяють отруйні продукти (токсини), які руйнують тканини, що призводить до порушення нормальних процесів життєдіяльності організму. Протягом інкубаційного періоду проходить розмноження мікробів і накопичення токсичних речовин без видимих ознак захворювання.

Найбільш типовими ознаками інфекційного захворювання є: озноб, жар, підвищення температури. При цьому виникає головний біль, болі в м’язах та суглобах, нездужання, загальна слабкість, розбитість, іноді нудота, блювота, порушується сон, погіршується апетит.

Інфекційні захворювання виникають за наявності трьох основних факторів: джерела інфекції, сприятливих умов для поширення збудників та схильної до захворювання людини. Якщо вилучити із цього ланцюга хоча б одну ланку, епідемічний процес припиняється.

Метою попереджувальних заходів є вплив на джерело інфекції, щоб зменшити засівання зовнішнього середовища, локалізувати поширення мікробів, а також підвищити рівень стійкості населення до захворювань.

Отже, за умови високого ступеня антропогенізації території України, з перевищенням техногенного навантаження на природне середовище у 5-6 разів порівняно з іншими розвинутими країнами, окремо виділяється група природно-техногенних небезпечних явищ, пов’язаних з експлуатацією гребель, водосховищ, проведенням заходів з меліорації і водопостачання, гірничих видобувних робіт. З іншого боку, завжди є загроза дії стихійних явищ на різні промислові об’єкти, споруди тощо. Руйнування чи пошкодження таких об’єктів з небезпечними виробництвами може призвести до пожеж, вибухів, викидів небезпечних речовин, затоплення територій, радіоактивного забруднення. Стихійні лиха можуть призводити до транспортних аварій, аварій в електроенергетичних спорудах.