2. За юридичною силою норми міжнародного права поділяються на:

· імперативні норми або норми jus cogens – незмінні норми, обов’язкові для всіх учасників міжнародних правовідносин. Ці норми завжди є універсальними і виражають волю світового співтовариства в цілому. Тому норми jus cogens, зокрема, не можуть бути змінені за згодою двох чи більшої кількості країн. Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. імперативною нормою міжнародного права є норма, що приймається і

визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою міжнародного права, що носила б такий же характер. Будь-який міжнародний договір, що суперечить нормам jus cogens, має визнаватися недійсним;

· диспозитивні – норми, які дозволяють відступати від їх вимог за взаємної згоди усіх учасників правовідносин. Іноді в науці заперечується наявність подібних норм у міжнародному праві, проте практика діяльності Міжнародного Суду ООН доводить їх існування. Міжнародний суд ООН неодноразово визнавав законними ситуації, коли сторони за взаємною згодою у відносинах між собою не лише уточняли зміст загальних норм міжнародного права, а й призупиняли їх дію.

3. За способом утворення та формою існування розрізняються:

· звичаєві норми міжнародного права;

· договірні (конвенційні);

· норми рішень міжнародних організацій, зокрема міжнародних судів та арбітражів.

Від норм міжнародного права необхідно відрізняти міжнародні узвичаєння, тобто певнінорми поведінки держав чи їх представників, які не мають правового характеру. Міжнародніузвичаєння стосуються найменш важливих аспектів відносин між державами, зокрема міжнародногоетикету, і не мають юридичних засобів захисту. Порушення узвичаєнь може тягти різноманітнінеправові наслідки, в т.ч. політичні, моральні, культурні, але характеру міжнародногоправопорушення порушення міжнародного узвичаєння не має.

4. Основні принципи міжнародного права

Основні принципи міжнародного права – це найважливіші керівні засади міжнародногоправа, загальні норми, які мають найвищу юридичну силу і становлять основу всієї міжнародно-правової системи.

Значення основних принципів міжнародного права полягає в тому, що вони виступаютьголовним критерієм оцінки правомірності дій держав та міжнародних організацій, а такожправомірності новостворюваних норм міжнародного права. Крім того, у випадку виникненняміжнародного спору, не врегульованого нормами права, він має вирішуватися саме на підставіосновних принципів.

Основні принципи міжнародного права сформульовані як норми jus cogens, тобто норми, щомають вищу імперативну силу і не можуть бути змінені інакше, як за спільною згодою усіх безвинятку країн.

Основні принципи міжнародного права сформульовані у ст. 2 Статуту ООН та у Деклараціїпро принципи міжнародного права, що стосуються відносин і співробітництва між державамивідповідно до Статуту ООН 1970 р., а також у деяких інших міжнародних актах, зокрема уЗаключному акті Наради з безпеки і співробітництва у Європі 1975 р. Такими принципами є:

· принцип поваги до прав людини;

· принцип незастосування сили чи погрози силою;

· принцип вирішення міжнародних спорів мирним шляхом;

· принцип територіальної цілісності та недоторканності кордонів;

· принцип невтручання у внутрішні справи інших держав;

· принцип рівноправ’я та самовизначення народів;

· принцип суверенної рівності держав;

· принцип співробітництва;

· принцип добросовісного виконання міжнародних договорів;

Наведені принципи є взаємопов’язаними, тому при тлумаченні та застосуванні кожнийпринцип має розглядатися виключно з урахуванням усіх інших принципів. Всі названі принципимають однакову юридичну силу норми jus cogens. Проте це не означає, що основні принципи неутворюють ієрархічної системи. Так, наприклад, у випадку порушення певною державою правлюдини інші держави можуть застосовувати до неї різноманітні санкції, в т.ч. бойкотування таекономічні ембарго. У цьому випадку чітко простежується пріоритет принципу поваги прав людиниперед принципами невтручання у внутрішні справи, співробітництва та добросовісного виконанняміжнародних договорів.