Зміст теми

Тимус (вилочкова залоза) як центральний орган Т-лімфцитопоезу. Часточки: кіркова та мозкова речовини, тимусні тільця. Особливості васкуляризації. Вікова та акцидентальна інволюція, тиміко-лімфатичний статус.

Селезінка. Будова та функції: строма та паренхіма, біла та червона пульпа. Т- і В-зони білої пульпи. Особливості кровопостачання. Структура та функція венозних синусів селезінки. Можливості регенерації селезінки.

Методичне забезпечення заняття :

1. Таблиці: Тимус. Селезінка.

2. Мікропрепарати.

3. Мікрофотографії.

4. Атласи з гістології, цитології та ембріології.

Доаудиторна самостійна робота

Основна література:

1. Гістологія людини.  О. Д. Луцик, А Й. Іванова, К.С. Кабак, Ю. Б. Чайковський. Київ:      Книга плюс, 2010.

2. Гістологія людини. О.Д. Луцик, А.Й. Іванова, К.С. Кабак. Львів: Мир, 2003.

3. Гістологія людини. О.Д. Луцик, А.Й. Іванова, К.С. Кабак. Львів: Мир, 1992.

4. Ультраструктура основних компонентів органів систем організму. Навчальний посібник-атлас. К.С.Волков. Тернопіль: Укрмедкнига, 1999.

5. Конспект лекції.

Додаткова література:

1.   Улумбеков Э.Ф., Чельшева Ю.А. Гистология, эмбриология. Цитология / Э.Ф. Улумбеков, Ю.А. Чельшева – М.: ГЕОТАР. – Медиа, 2001.

2.   Р.К. Данилов. Гистология. Эмбриология. Цитология.: Учебник для студентов медицинских вузов.  – М.: ООО «Медицинское информационное агенство». – 2006.

3.   Гистология, цитология и эмбриология / Под ред. Ю.И. Афанасьева, Н.А. Юриной. – М.: Медицина. – 2001.

4.  И. В. Алмазов,  Л. С. Сутулов. Атлас по гистологии и эмбриологии. М.:Медицина. – 1976.

Алгоритм самопідготовки студента

№	Інформаційний блок	Питання
1.	Тимус.	Дайте морфофункціональну характеристику тимуса як центрального органу Т-лімфоцитопоезу. Назвіть особливості мікроскопічної та субмікроскопічної будови кіркової та мозкової речовини часточки тимусу. Охарактеризуйте процес вікової та акцидентальної інволюції тимуса. Дайте визначення поняття «тиміко-лімфатичний статус», назвіть його морфологічні прояви і значення для організму.
2.	Селезінка.	Охарактеризуйте загальний план будови селезінки та її функціональне значення для організму. Назвіть особливості гістологічної будови білої пульпи селезінки. Назвіть особливості гістологічної будови червоної пульпи селезінки. Поясніть особливості кровопостачання селезінки, охарактеризуйте структурні і функціональні особливості венозних синусів.

Теоретичні питання

1. Тимус.

Тимус (thymus) – центральний орган імуногенезу, в якому відбувається розмноження та дозрівання (антигеннезалежна диференціація) Т-лімфоцитів. У тимусі виробляються тимозин, тимулін, тимопоетин та інші регуляторні пептиди, які забезпечують проліферацію та дозрівання Т-лімфоцитів у центральних і периферійних органах імуногенезу, а також ряд інших біологічно активних речовин: інсуліноподібний фактор (знижує рівень цукру в крові), кальцитоніноподібний фактор (знижує рівень кальцію в крові), фактор росту (забезпечує ріст тіла).

Тимус розміщений за грудиною. Його маса у дорослої людини становить 10-30 г, у новонароджених дітей – близько 12-14 г. Форма тимуса полігональна, химерна, для неї характерна значна індивідуальна і вікова мінливість. У 18-річному віці розміри тимуса близько 19×7×2 см. Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа віходять перегородки, що поділяють його на часточки. Сполучна тканина капсули тимуса відмежована від його паренхіми базальною мембраною пористого типу, яка у місцях вростання кровоносних судин формує характерні канали, що йдуть вглиб органа.

Структурно-функціональна одиниця тимуса – часточка. Її основу утворює каркас з особливих епітеліальних клітин зірчастої форми – епітеліоретикулоцитів, які контактують своїми відростками, утворюючи сітчастий симпласт. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами та макрофагами. Незначну частину серед клітинних елементів тимуса становлять фібробласти, міофібробласти, а також тканинні базофіли. Центральна ділянка часточки тимуса, яка на гістологічних препаратах зафарбовується світліше від периферії, має назву мозкової речовини, темну периферію часточки називають кірковою речовиною.

2. Кіркова речовина тимуса.

У кірковій речовині часточки тимуса компактно розміщені малі й середні лімфоцити в оточенні макрофагів (у тому числі їх різновиду, що має назву дендритних клітин) і епітеліоретикулоцитів, а також Т-лімфобласти, причому останні локалізуються переважно у субкапсулярній зоні. Епітеліоретикулоцити, макрофаги та дендритні клітини субкапсулярної зони тимуса часто називають тимусними клітинами-няньками, оскільки вони створюють мікрооточення і необхідні умови для дозрівання Т-лімфоцитів (тимоцитів). У кіркову речовину тимуса з червоного кісткового мозку переносяться попередники Т-лімфоцитів. Тут відбувається їх проліферація під дією тимозину, який продукують епітеліоретикулоцити, і вибірковий фагоцитоз частини новоутворених клітин макрофагами. Відібрані (нефагоцитовані) Т-лімфоцити мігрують у мозкову речовину, звідки можуть надходити у периферійний кровообіг.

3. Мозкова речовина тимуса.

Мозкова речовина часточки тимуса утворена малими, середніми і великими Т-лімфоцитами, Т-лімфобластами, які також оточені епітеліоретикулоцитами та макрофагами, однак розміщені менш компактно порівняно з кірковою речовиною. Лімфоцити мозкової речовини являють собою рециркулюючий пул клітин, які можуть потрапляти у кровообіг і повертатися назад до тимуса. Характерною морфологічною ознакою тимуса є наявність у мозковій речовині особливих концентричних нашарувань епітеліальних клітин – тимусних тілець Гассаля. Вони утворюються при дегенерації і взаємному нашаруванні зірчастих епітеліоретикулоцитів мозкової речовини. Тільця Гассаля зафарбовуються оксифільно, у цитоплазмі клітин, що їх утворюють, знаходять гранули кератину, товсті пучки фібрил та великі вакуолі. У центрі тимусних тілець розміщений оксифільний клітинний детрит. Існує взаємозв'язок між появою тілець Гассаля і набуттям Т-лімфоцитами імунної компетентності.

4. Гематотимусний бар′єр.

Кіркова та мозкова речовини часточок тимуса мають особливості будови мікроциркуляторного русла. Зокрема, лімфоцити кіркової речовини відмежовані від просвіту гемокапілярів гематотимусним бар'єром. Він утворений суцільним шаром розміщених на базальній мембрані епітеліоретикулоцитів, що супроводжують усі судини мікроциркуляторного русла і обмежують перикапілярний простір, а також стінкою гемокапілярів. Гематотимусний бар'єр закриває доступ надлишковій кількості антигенів з судинного русла до лімфоцитів кіркової речовини. Він непроникливий для тих лімфоцитів тимуса, які мають циторецептори до власних антигенів організму, що попереджує розвиток аутоімунних реакцій (пошкодження власних клітин і тканин організму). У мозковій речовині гематотимусний бар'єр відсутній, що створює умови для рециркуляції Т-лімфоцитів. Слід визначити, що у нормі вихід Т-лімфоцитів з кіркової і мозкової речовин тимуса в периферійне кров'яне русло здійснюється ізольовано.

5. Розвиток та вікові зміни тимуса.

Тимус у людини формується на V тижні ембріогенезу у вигляді потовщення епітелію ІІІ - ІV пар зяберних кишень. У кінці ІІ місяця епітеліальну строму тимуса заселяють перші лімфоцити. На ІІІ місяці з'являються часточки, серед яких можна розрізнити кіркову та мозкову речовини, стають помітними тільця Гассаля. Максимальної маси орган досягає у ранньому дитячому віці. Протягом усього життя людини у тимусі відбуваються зміни, які отримали назву вікової інволюції. Вона полягає у поступовому заміщенні паренхіматозних елементів тимуса жировою та пухкою сполучною тканиною, збагаченні тільцями Гассаля при майже незмінній загальній масі органа. У віковій інволюції тимуса розрізняють 4 фази: швидку (до 10-річного віку), повільну (з 10 до 25 років), прискорену (від 25 до 40 років) і сповільнену (після 40 років). Швидкість вікової інволюції тимуса значною мірою визначається гормональним статусом організму. У старечому віці тимус цілковито заміщується жировою тканиною і перетворюється у жирове тіло.

Відсутність вікової інволюції тимуса – це прояв важкої патології, яка має назву тиміко-лімфатичного статусу. Цей стан супроводжується недостатністю глюкокортикоїдної функції кори наднирників, розростанням лімфоїдної тканини в органах. При тиміко-лімфатичному статусі різко падає опірність організму до інфекцій, інтоксикацій, зростає загроза виникнення злоякісних новоутворів.

При дії на організм несприятливих факторів – травм, голоду, інтоксикацій, інфекцій – має місце так звана акцидентальна інволюція тимуса. При цьому спостерігається масова загибель лімфоцитів, їхнє виселення у периферійні органи імуногенезу, проліферація та набухання епітеліоретикулоцитів, внаслідок чого зникає різниця між кірковою та мозковою речовиною часточок тимуса. Акцидентальна інволюція тимуса є морфологічним проявом захисних реакцій організму.

6. Селезінка.

Селезінка (splen, lien) – непарний орган, розміщений у черевній порожнині. Селезінка має довгасту форму, локалізується у лівому підребер'ї. Маса її 100-150 г, розміри 10×7×5 см. У селезінці здійснюються розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл. Селезінка виконує також функцію депо крові та заліза, виробляє біологічно активні речовини (спленін, фактор пригнічення еритропоезу), в ембріональному періоді є універсальним кровотворним органом. Селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа проростають перегородки – трабекули. Капсула і трабекули, крім багатої колагеновими та еластичними волокнами сполучної тканини, містять пучки гладких міоцитів і є опорно-скоротливим аппаратом селезінки. У паренхімі селезінки розрізняють червону та білу пульпу.

7. Біла пульпа.

Біла пульпа становить близько 20 % маси органа і утворена лімфоцитами, плазмоцитами, макрофагами, денд­ритними та інтердигітуючими клітинами, каркасом для яких служить ретикулярна тканина. Кулясті скупчення названих видів клітин мають назву лімфатичних фолікулів (вузликів) селезінки. Діаметр фолікулів 0,3-0,5 мм, вони оточені капсулою, утвореною ретикулоендотеліальними клітинами.

Лімфатичний фолікул селезінки має 4 зони: періартеріальну, мантійну, крайову, світлий (реактивний, або гермінативний) центр. Реактивні центри лімфатичних фолікулів селезінки і лімфатичного вузла ідентичні за структу­рою і функцією. У їхньому складі містяться В-лімфобласти, типові макрофаги, дендритні та ретикулярні клітини. Поява реактивних центрів у фолікулах є реакцією на антигенну стимуляцію. Периартеріальна зона являє собою скупчення Т-лімфоцитів навколо артерії лімфатичного фолікула (центральної артерії селезінки). Періартеріальна зона збагачена інтердигітуючими клітинами – макрофагами, здатними фіксувати на своїй поверхні комплекси антитіл з антигена­ми і викликати проліферацію та дозрівання Т-ліфоцитів. Періартеріальна зона фолікулів селезінки є аналогом тимусзалежної паракортикальної зони лімфатичних вузлів. Темна мантійна зона утворена з компактно розміщених малих В-лімфоцитів і незначної кількості Т-лімфоцитів, плазмоцитів та макрофагів. Крайова зона – місце переходу білої пульпи у червону – утворена В- і Т-лімфоцитами, макрофа­гами і оточена синусоїдними гемокапілярами пористого типу. Після дозрівання лімфоцитів відбувається їхній перехід зі світлого центру і періартеріальної зони в мантійну і крайову зони з наступним виходом у кров'яне русло.

Лімфатичні периартеріальні піхви – це скупчення лімфоцитів довгастої форми, які у вигляді муфт охоплюють артерії білої пульпи і з одного боку продовжуються у лімфатичні фолікули селезінки. У центральній частині піхви, ближче до просвіту судини, концентруються В-лімфоцити і плазмоцити, на периферії – Т-лімфоцити.

Червона пульпа, яка становить близько 80 % маси селезінки – це скупчення формених елементів крові, що містяться або в оточенні ретикулярних клітин, або в системі судинних синусів селезінки. Ділянки червоної пульпи, локалізовані між синусами, називають пульпарними тяжами селезінки. У них здійснюються процеси перетворення В-лімфоцитів у плазмоцити, а також моноцитів у макрофаги. Макрофаги селезінки здатні впізнавати та руйнувати старі або пошкоджені еритроцити та тромбоцити. При цьому гемоглобін зруйнованих еритроцитів утилізується і стає джерелом заліза для синтезу білірубіну і трансферину. Молекули останнього захоплюються з кровообігу макрофагами червоного кісткового мозку і використовуються у процесі новоутворення еритроцитів.

8. Судинна система селезінки.

Судинна система селезінки має ряд особливостей. У ворота се­лезінки входить селезінкова артерія, яка розгалужується на систему розміщених у трабекулах селезінки гілок, що мають назву трабекулярних артерій. Трабекулярні арте­рії поділяються на артерії білої пульпи селезінки, навколо яких групуються лімфоцити і формуються періартеріальні лімфатичні піхви і фолікули селезінки. Ті частини артерій білої пуль­пи, які проходять через лімфатичні фолікули, мають назву центральних артерій, оскільки вони служать центрами виселення лімфоцитів в процесі утворення лімфатичних фолікулів в онтогенезі. Центральні артерії переходять в артерії червоної пульпи, які розпадаються на китичкові артеріоли, які закінчуються еліпсоїдними (гільзовими) артеріолами. Еліпсоїдні артеріоли оточені своєрідними муфтами зі скупчень ретикулярних клітин і ретикулярних волокон, які відіграють роль артеріальних сфінктерів селезінки. Через систему гемокапілярів еліпсоїдні артеріоли сполучаються з венозними синусами селезінки пористого типу. Частина капілярів відкривається безпосередньо у чер­вону пульпу, формуючи систему відкритого кровообігу селезінки. Венозні синуси при значному кровонаповненні можуть служити депо крові. З венозних синусів кров впадає у вени червоної пульпи, далі у трабекулярні вени, а з останніх – у селезінкову вену. У стінці венозних синусів у ділянці переходу їх у вени червоної пульпи є скуп­чення гладких міоцитів, які формують венозні сфінктери селезінки.

При скороченні венозних сфінктерів кров скупчується в синусах, згущується внаслідок просочування плазми через стінку венозних синусів. При одночасному ско­роченні артеріальних і венозних сфінктерів спостерігається депонування крові в селезінці. Розслаблення артеріальних і веноз­них сфінктерів при одночасно­му скороченні гладких міоцитів капсули і трабекул селезінки зумовлює викидання депонованої крові у венозне русло.

9. Розвиток селезінки.

Закладка селезінки здійснюється на початку ІІ місяця ембріонального розвитку у вигляді пронизаних судинами скупчень клітин мезенхіми у дорсальній брижі. З мезенхіми формується ретикулярна тканина, останню заселяють стовбурові клітини крові. На ІІІ місяці ембріогенезу у селезінці диференціюється періартеріальна тимусзалежна зона, на V місяці фор­муються реактивні центри і крайові зони фолікулів, на VІ місяці можна розрізнити червону пульпу. У цей же час (з ІІІ до V місяців ембріогенезу) у селезінці наростають явища мієлоїдного гемопоезу, вона виконує функції універсального кровотвор­ного органа. Починаючи з VІ місяця і до народження дитини прояви мієлоїдного кровотворення згасають, їх витісняють процеси лімфоцитопоезу. У зрілому віці селезінка проявляє значні репаративні можливості: експериментально дове­дена можливість її відновлення при втраті 80 - 90% паренхіми. Маса селезінки дещо зменшується у віці з 20 до 30 років; у проміжку з 30 до 60 років вона стабільна. У старечому віці відзначена атрофія червоної і білої пульп, розростання сполучнотканинної строми, зниження вмісту серед паренхіматозних елементів макрофагів і лімфоцитів, підвищення вмісту гранулоцитів і тканинних базофілів, поява мегакаріоцитів. Погіршується утилізація заліза зі зруйнованих у селезінці еритроцитів.