Фізичні особи-підприємці
Окремі фізичні особи можуть займатися підприємницькою діяльністю й без створення підприємства. Такі особи визнаються підприємцями.
Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Для набуття статусу підприємця особа має зареєструватися у визначеному законом порядку. Для цього вона подає до органу реєстрації заповнену реєстраційну картку, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера особи – платника податків, документ, що засвідчує сплату коштів за реєстрацію, дві фотокартки 3 х 4 см і копію паспорта.
Фізичні особи можуть здійснювати підприємницьку діяльність:
безпосередньо як підприємці або через приватне підприємство, що ними створюється;
із залученням або без залучення найманої праці;
самостійно або спільно з іншими особами.
Особа-підприємець зобов'язана:
у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення господарської діяльності;
повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї діяльності;
додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються;
не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
вести облік результатів своєї діяльності відповідно до вимог законодавства;
своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші відомості для нарахування податків та інших платежів; сплачувати податки та інші платежі в порядку та розмірах, установлених законом; дотримуватись інших вимог, установлених законодавством.
До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями та за завдану нею шкоду, пов'язані з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке, згідно із законом, не може бути звернено стягнення.
Фізична особа, неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
Господарські зобов'язання та господарські договори
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у цій сфері, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) має вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати з таких підстав:
з правових актів, що регулюють господарську діяльність;
з актів управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод;
унаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Розрізняють майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язання.
Майново-господарськими є зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, у силу яких зобов'язана сторона має вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а уповноважена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Організаційно-господарськими визнаються зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона має здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а уповноважена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. А недоговірними є зобов'язання, які виникають безпосередньо із закону або із заподіяння шкоди однією особою іншій.
Господарські договори відзначаються як загальними ознаками, притаманними цивільним договорам, так і ознаками, що визначені господарським законодавством, зокрема:
господарською (комерційною) метою, тобто спрямовані на виробництво та реалізацію за плату продукції, виконання робіт і надання послуг;
їх суб'єктами є обмежене коло осіб: це юридичні особи (підприємства, установи, організації) та фізичні особи-підприємці;
особливою процедурою їх укладення тощо.
Господарський договір є підставою виникнення господарських правовідносин, згідно з якими одна сторона уповноважена вимагати від іншої здійснення господарських функцій – передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша – має виконати свої зобов'язання й право вимагати за це відповідної винагороди (сплати грошей, виконання зустрічних послуг тощо).
Серед господарських договорів розрізняють:
за кількістю сторін – дво- та багатосторонні договори;
залежно від юридичної підстави їх укладення: укладені на підставі державних замовлень (державні контракти) та укладені на основі господарських намірів;
залежно від способу виникнення – формальні, реальні та консенсуальні договори;
за регулятивними функціями розрізняють попередні та основні, генеральні та поточні договори тощо.
Серед функцій господарського договору розрізняють загальні та спеціальні.
До загальних функцій належать: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, правозахисна, а до спеціальних – правового забезпечення економічних потреб споживачів, правового засобу реалізації державних замовлень, децентралізованого планування господарської діяльності тощо.
Господарські договори укладаються у письмовій формі, але тут використовуються різні види письмової форми. За загальним правилом, господарський договір укладається у формі єдиного документа (власне договору), підписаного сторонами та скріпленого печатками. Але допускається укладення таких договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Недотримання визначеної законом форми господарського договору не зумовлює його недійсність, якщо інше не передбачено законодавством.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Зміст господарського договору становлять його умови, визначені угодою сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи є необхідними для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Розрізняють основні та попередні договори. Зокрема, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту його укладення, укласти основний договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Попередній договір має містити умови, що дають змогу визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. А тому сторона, яка вважає за необхідне його змінити або розірвати, має надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у двадцятиденний строк після її одержання має повідомити першу сторону про результати її розгляду. Спори, що випливають з цього приводу, розв'язуються в судовому порядку.
Господарське зобов'язання припиняється:
його виконанням; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання;
у разі поєднання уповноваженої і зобов'язаної сторін в одній особі;
за згодою сторін; через неможливість виконання зобов'язання та в інших випадках, передбачених законодавством.