Поняття і сутність державного управління та його співвідношення з виконавчою владою
Необхідність у визначенні змісту понять і сутності категорії «управління» обумовлена природою адміністративного права, яке виступає регулятором саме управлінських відносин. Термін «адміністрація» в перекладі з латинської означає «управління». Тому словосполучення «адміністративне право» цілком закономірно можна трактувати як «управлінське право». Термін «управління» в буквальному розумінні – це діяльність, що спрямована на керівництво чимось. Управління слід розглядати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих компонентів. Головною ланкою і носієм усіх складових і ознак управління є управлінська система. Управлінська система – це єдине ціле, що існує і розвивається внаслідок взаємодії його компонентів.
До основних компонентів управлінської системи належать:
суб’єкт управління, тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє, виконує функції керівництва і впливає на об’єкт з метою переведення його у новий стан;
об’єкт управління, тобто те, на що спрямовано управлінський вплив суб’єкта, що функціонує під цим впливом;
управлінський вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об’єкт і досягаються реальні зміни в ньому;
зворотні зв’язки, тобто інформація для суб’єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об’єкті.
У
правлінський
процес як багатоманітне явище здійснюється
у природі (біологічне управління),
техніці (технократичне управління) та
суспільстві (соціальне управління). За
змістом структурних елементів,
управлінських взаємозв’язків та
взаємозумовленостей найскладнішим
визнається соціальне управління, тобто
управління людьми та їх колективами.
Одним з видів соціального управління
є державне управління.
Кожна з гілок державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об’єкт управління.
Види державного управління:
законодавче;
виконавчо-розпорядче (власне управлінське);
судове;
контрольно-наглядове.
Причому в кожному із зазначених видів державного управління існує внутрішній та зовнішній боки. Внутрішній бік характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішній – спрямований на структурні елементи громадянського суспільства.
Державне управління здійснюється спеціально уповноваженими на те виконавчо-розпорядчими органами держави (суб’єктами управління), до яких відносяться:
Кабінет Міністрів України;
міністерства, державні комітети, інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;
місцеві державні адміністрації.
Державному управлінню властиві такі риси:
діяльність з реалізації завдань і функцій держави;
воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;
останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;
форми та методи роботи управлінських органів регламентуються нормативно-правовими актами.
Організація державної влади в Україні згідно зі ст. 6 Конституції здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Всі ці види влади повинні співробітничати між собою й доповнювати одна одну, залишаючись при цьому певною мірою незалежними, а також мати можливість впливати одна на одну.
Влада у найзагальнішому розумінні - це здатність і можливість здійснювати свою волю, підкоряти їй, спонукати людей та їх колективи до певних дій і певної поведінки. Реалізація влади відбувається шляхом панування або за допомогою відповідних владних команд, цілеспрямованого вольового впливу, тобто через управління.
Таким чином, суб’єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку – на суспільні відносини та соціальні процеси. Звідси випливає, що управління є способом (формою) реалізації (вияву) влади.
Виконавча влада є органічною складовою державної влади і її основними функціями є:
регулювання зв’язків між структурними утвореннями;
перетворення політичних проблем на організаційно-правові завдання, плани, програми;
практична реалізація законів у загальнодержавному масштабі.
В
иконавчою
владою охоплюється найширша сфера
відносини в державі. По-перше, це відносини
як з кожним окремим громадянином, так
і з громадянським суспільством у цілому,
а також з громадськими організаціями,
політичними партіями, професійними
спілками. Виконавча влада у цих відносинах
має переважно правозастосовний і
забезпечувальний характер. її завдання
полягає в забезпеченні вільного розвитку
громадянського суспільства в межах
приписів представницької влади. По-друге,
це економіка, соціально-культурна й
адміністративно-політична сфера. Усі
вони в той чи інший спосіб організаційно
оформленні та виражені. Це відносини
між різними суб’єктами в межах самої
виконавчої влади. При цьому найповніше
використовуються усі можливості
останньої, її виконавчо-розпорядчий
характер. По-третє, це відносини з
органами представницької та судової
гілок влади, а також з прокуратурою,
діяльність якої доповнює діяльність
усіх гілок влади. Будучи підвладною,
виконавча влада забезпечує життєдіяльність
організаційних структур Верховної Ради
України, судових і прокурорських органів.
Оскільки виконавча влада, як і будь-який інший вияв владних повноважень, відзначається здатністю підкоряти інших своїй волі і є специфічною складовою влади взагалі, а державне управління – це невід'ємна частина управлінської діяльності в цілому, співвідношення між ними випливає із співвідношення між владою й управлінням.
Активне використання законодавцем терміна «орган виконавчої влади» зумовлює необхідність розглянути питання про співвідношення понять «орган виконавчої влади» і «орган державного управління». Під останнім, як правило, розуміють структуру, яка реалізує управлінські функції держави. Звідси випливає, що органи виконавчої влади водночас є й органами державного управління. Проте не всі органи державного управління є органами виконавчої влади. Нині найбільш чітким критерієм їх розмежування є нормативне закріплення за останніми статусу органів виконавчої влади. Так, міністерства, державні комітети, місцеві державні адміністрації у відповідних документах визначені як органи виконавчої влади. Однак цього не можна сказати про адміністрації державних підприємств, установ, організацій. Вони є лише органами державного управління.
На підставі викладеного можна стверджувати, що органом виконавчої влади є орган державного управління, офіційно визнаний органом виконавчої влади.