Загальне і спеціальне використання природних ресурсів та права і обов'язки власників природних ресурсів і природо користувачів
Найпоширенішими видами природокористування є:
землекористування;
водокористування;
лісокористування;
користування тваринним світом, надрами, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом тощо.
Використання природних ресурсів може здійснюватися у загальному і спеціальному порядку.
Громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (матеріальних, оздоровчих, рекреаційних, естетичних) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законом. У порядку спеціального використання природних ресурсів фізичним і юридичним особам природні ресурси надаються у власність і користування для здійснення виробничої та іншої діяльності на підставі спеціальних дозволів за плату.
Усі природні ресурси поділяються на ресурси загальнодержавного і ресурси місцевого значення.
До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:
територіальні та внутрішні води; природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
атмосферне повітря;
підземні води;
поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш ніж однієї області;
лісові ресурси державного значення;
природні ресурси у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду республіканського значення;
види тварин і рослин, занесені до Червоної книги;
корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
До природних ресурсів місцевого значення належать ресурси, не віднесені законодавством до ресурсів загальнодержавного значення.
На власників природних ресурсів і природокористувачів поширюються всі загальні екологічні права і обов'язки громадян, а, крім того, використання природних ресурсів має здійснюватися з додержанням таких екологічних вимог:
раціонального і економного використання природних ресурсів на основі застосування новітніх технологій;
запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів і негативному впливу на стан довкілля;
здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;
застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів;
збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб тощо.
Особливості юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства
В екологічному законодавстві розрізняють: земельні, лісові, водні, гірничі, фауністичні правопорушення, порушення законодавства про атмосферне повітря, про природно-заповідний фонд, порушення вимог радіаційної і ядерної безпеки тощо. Щодо шкоди, яка внаслідок цього настає, то вона може бути матеріальною або моральною. Вина може проявлятись у формі умислу або необережності. А причинний зв'язок означає, що шкода настала саме внаслідок протиправних дій правопорушника, а не з інших причин.
Порушення екологічного законодавства може зумовлювати кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову та матеріальну відповідальність. Порядок притягнення до кожного з її видів регламентовано відповідною галуззю права.
Особливе місце серед інших видів відповідальності за екологічні правопорушення займає майнова (цивільно-правова), яка передбачає обов'язок – відшкодування шкоди, заподіяної власниками чи користувачам природних ресурсів. Серед її підстав розрізняють фактичну та процесуальну. Фактичною її підставою є наявність у діянні особи складу правопорушення, який включає протиправність діяння, наявність шкоди, наявність вини і наявність причинового зв'язку між діянням і наслідками, що настали. А процесуальною – мотивоване рішення уповноваженого органу про притягнення конкретної особи до відповідальності.
Відшкодування шкоди, спричиненої екологічними правопорушеннями, як правило, відбувається у позовному порядку за рішенням суду, хоча можливе й добровільне її відшкодування.
Серед способів обчислення розміру шкоди, спричиненої екологічними правопорушеннями, розрізняють: нормативний, витратний, таксовий та розрахунковий. А порядок обчислення її розміру визначений такими нормативними актами: Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища від 24 травня 1993 р.; постанови Кабінету Міністрів від 28 січня 1994 р. «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу» та від 3 квітня 1995 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд України»; Методика обчислення збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства і охорони рибних запасів, від 11 вересня 1992 р.; Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, від 18 травня 1995 р. та ін.
Крім цивільно-правової відповідальності за шкоду, спричинену екологічними правопорушеннями, можлива й матеріальна відповідальність у тих випадках, коли шкода спричинена працівником в зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків. І якщо така шкода не перевищує середньомісячного заробітку працівника, то вона стягується за розпорядженням власника, а в інших випадках - у судовому порядку.
Часткове покриття шкоди, спричиненої екологічними правопорушеннями, відбувається в процесі адміністративної відповідальності у вигляді штрафів за екологічні правопорушення.