Право землекористування. Оренда землі
Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Може бути короткостроковою – не більше 5 років, та довгостроковою – не більше 50 років.
Гарантії права на землю
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
визнання прав;
відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
визнання угоди недійсною;
визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
відшкодування заподіяних збитків;
застосування інших, передбачених законом способів.
Управління земельним фондом
У державі існує система контролю за використанням та охороною земель, яка полягає у забезпеченні дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Так, розрізняють:
державний контроль;
самоврядний контроль;
громадський контроль.
Державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
Поняття і загальна характеристика екологічного права та екологічних правовідносин
О
хорона
довкілля є складовою частиною раціонального
природокористування. Поряд з економічними
і організаційними вона здійснюється й
правовими засобами, а норми, що
врегульовують ці відносини, охоплюються
поняттям - екологічне
право.
Екологічне законодавство не кодифіковане. Серед його джерел особливе місце займає Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., а, крім того, ними є закони: «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р.; «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р.; «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р.; Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р.; «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. тощо.
Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає правові, економічні і соціальні засади організації охорони природного середовища, завдання екологічного права, право власності на природні ресурси, об'єкти правової охорони, екологічні права і обов'язки суб'єктів природокористування та їх гарантії, повноваження органів державної влади і об'єднань громадян у сфері охорони довкілля тощо.
Закон регламентує порядок використання природних ресурсів, економічні механізми забезпечення охорони природного середовища, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки. Ним визначено території і об'єкти, що підлягають особливій охороні, порядок вирішення спорів у сфері охорони довкілля, загальні принципи відповідальності за порушення законодавства про охорону природного середовища, принципи міжнародних відносин України у цій сфері.
Зокрема, згідно зі ст. 1 закону завданнями законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на довкілля, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій і об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Основними принципами охорони довкілля є:
пріоритетність вимог екологічної безпеки та обов'язковість додержання екологічних стандартів при здійсненні будь-якої діяльності;
гарантування екологічно безпечного довкілля для життя і здоров'я людей;
запобіжний характер заходів щодо його охорони;
екологізація матеріального виробництва;
обов'язковість екологічної експертизи;
безоплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів;
відшкодування шкоди, заподіяної його забрудненням;
розв'язання проблем охорони довкілля на основі міждержавної співпраці тощо.
Природні ресурси в Україні є власністю українського народу, який має право на володіння, використання і розпорядження ними.
Об'єктами правової охорони природного середовища є:
навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів;
природні ресурси (земля, її надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність і тваринний світ); ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають життя і здоров'я людей та території і об'єкти природно-заповідного фонду України.