Залежно від характеру інтелектуальної діяльності право власності на зазначені результати буває трьох видів:

      1. Якщо результатом творчої діяльності є твори науки, літерату­ри, мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До авторського права долучаються так звані суміжні права (права виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення).

      2. Другу групу прав інтелектуальної власності складають результати науково-технічної творчості, які об'єднуються в групу об'єктів промислової власності.

     3. Позначення і найменування, засобами яких розрізняють­ся учасники цивільного обороту, товари і послуги, склада­ють третю групу прав інтелектуальної власності. Найбільш адекватна змісту назва „право промислової влас­ності". У цій групі об'єднані результати науково-технічної твор­чості, які можуть бути використані у виробничій діяльності лю­дей у будь-якій галузі народного господарства. Вони мають за ме­ту підвищення технічного рівня виробництва та досягнення пев­ного позитивного ефекту у виробництві. Що стосується творів науки, літератури і мистецтва, то ця група об'єктів права інтелектуальної власності не має своєї назви. Ми просто називаємо ці об'єкти такими, що охороняються ав­торським правом і суміжними правами. У спеціальній літературі зазначену групу називають інколи літературною власністю.

      Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності

ЦКУ Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Право власності і право інтелектуальної власності - це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно поля­гає в тому, що їх суб'єктам належать однакові права на об'єкти власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають сто­совно результатів творчої діяльності такі само правомочності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це - право володіння, кори­стування і розпорядження об'єктом своєї власності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України).

Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на їх різноманітність:

• право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо;

• право власності виникає шляхом укладення цивільно-пра­вових договорів, так само виникає і право інтелектуальної власності.

Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності ( крім права власності, що встанов­люється договором позики) не обмежене будь-яким стро­ком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом.

Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.

2. На окремі об'єкти ( винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації на потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти - предмети навко­лишнього середовища.

4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності від звичайного права власності є здатність об'єкта інтелектуаль­ної власності до тиражування, чого не можна сказати про ма­теріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи то­що мають здатність до багаторазового втілення в матеріаль­ному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуаль­ну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості. Те ж саме стосується й інших об'єктів інтелекту­альної діяльності.

Проте при цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності встановлюється і діє лише саме щодо цієї нематеріальної речі (ідеї, образи, символи, сполучення звуків тощо), а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено задум автора. Власниками матеріальних носіїв, в які втілено об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які придбали такі носії на законній підставі. Цих влас­ників може бути стільки, скільки тиражовано копій зазначе­них матеріальних носіїв, а суб'єктом права інтелектуальної власності буде лише автор чи його правонаступник. Право інтелектуальної власності - це право володіння, кори­стування і розпоряджання результатом інтелектуальної діяльності на свій розсуд. Суб'єкт права інтелектуальної власності має право на володіння її результатом. До будь-якого втілення цього резуль­тату в матеріальному носії володарем його може бути тільки автор чи його правонаступник

Як термін поняття "інтелектуальна власність" з'явилося ще наприкінці XIX століття і було сприйнято неоднозначно як вченими, так і спеціалістами-практиками. Прибічники теорії права інтелектуальної власності як права власності чи квазівласності свої думки обґрунтовували переважно аргументами про те, що інтелектуальна власність - це власність особливого роду, а об'єкти права інтелектуальної власності називали безтілесними речами.

Слід зазначити, що основна дискусія виникла практично одночасно з появою самого поняття «інтелектуальна власність» і ведеться представниками різних напрямів правової науки протягом багатьох десятків років з невщухаючим ентузіазмом. Основне питання, яке обговорюється, — чи доречний термін «інтелектуальна власність» і чи несе він у собі тотожність, схожість чи взагалі будь-який зв’язок з поняттям «власність», а звідси — чи можна вивести поняття «право інтелектуальної власності» через поняття «права власності».

Загалом калейдоскоп теорій та уявлень про сутність інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності вражає уяву навіть досвідченого науковця. Це теорія привілеїв і договірна, теорія промислової власності та нематеріальна (імматеріальна), теорія особового права (або персональна) і теорія інтелектуальних прав, деліктна доктрина інтелектуальної власності та рентна конструкція, теорія вічної промислової власності, й, нарешті дві основні теорії права інтелектуальної власності, кожна з яких має своїх палких прихильників і опонентів в усі часи існування поняття права інтелектуальної власності — це проприєтарна теорія (теорія власності та теорія квазівласності) і теорія виключних природних прав.

Представники проприєтарної теорії ототожнюють права авторів та інших осіб на продукти творчої діяльності з правом власності на матеріальні об’єкти. Перед ними одразу постала проблема визначення змісту правомочностей власника, способів охорони цієї власності, правових форм передачі цієї власності іншим особам. Отже, будь-який винахід чи відкриття було проголошено власністю його автора, а згодом постало питання про поширення облігаторного підходу і на твори літератури, мистецтва і науки. За суб’єктом права власності на «нетілесні» об’єкти було визнано ті ж правомочності, які належали власникам «тілесних об’єктів»: право володіння, право користування і право розпорядження.

На відміну від попередньої, теорія виключних прав у своїй основі була побудована на тому, що в самій природі виключного права знаходиться заборонна функція, яка дозволяє патентоволодільцю виключити третіх осіб із несанкціонованого використання запатентованого винаходу, і це право є факультативним. Отже, виключне право дозволяє заборонити використання цього права будь-якій третій особі.

Отже, концепція «виключності прав інтелектуальної власності» також набула значного поширення. Спершу «виключність» розумілась як виключення, засноване на привілеї автора, що захищало його твір від передруку. Причому привілей більше стосувався книговидавця, а не автора твору, відповідно захистом користувалося не авторське, а видавниче прав.

Так звана проприєтарна концепція інтелектуальної власності була детально обґрунтована О. Підопригорою. Інститут інтелектуальної власності представлявся в її численних працях як сукупність правових норм, що регулюють «саме право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людей — право власності, а не якісь там розпливчаті виключні права.»

Різні підходи до розуміння сутності охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності існували і на час прийняття чинного ЦК України - як з позицій виключних прав, так і з позицій права власності.

В Україні законодавець закріплює поняття права інтелектуальної власності через розуміння його як особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності. Зміст цих прав визначається ЦК України та іншими законами щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності.

Отже, на сьогодні законодавство про інтелектуальну власність є комплексним, характеризується широким охопленням відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, і є системою правових норм про особисті немайнові і майнові права на результати інтелектуальної власності і прирівняні до них об'єкти, які охороняються законом.

ЦКУ Стаття 421. Суб'єкти права інтелектуальної власності

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Стаття 422. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Стаття 423. Особисті немайнові права інтелектуальної власності

1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності

1. Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Стаття 425. Строк чинності прав інтелектуальної власності

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Стаття 426. Використання об'єкта права інтелектуальної власності

1. Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

3. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

4. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Стаття 427. Передання майнових прав інтелектуальної власності

1. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

2. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Стаття 428. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам

1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

Стаття 431. Наслідки порушення права інтелектуальної власності

1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

4

В Україні законодавець закріплює поняття права інтелектуальної власності через розуміння його як особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності. Зміст цих прав визначається ЦК України та іншими законами щодо окремих об’єктів права інтелектуальної власності.

Конституція України у ст. 54 гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора.

Усі ці положення дістають свій розвиток у нормах ЦК України, зокрема, Книзі Четвертій та цілій низці інших актів цивільного законодавства, які регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений чинним законодавством.

У ЦК України (ст. 420) визначено такі об'єкти права інтелектуальної власності: